Короткометражний фільм чернівчанина Дмитра Сухолиткого-Собчука “Отроцтво” здобув гран-прі кінофестивалю “Відкрита ніч” у Києві та премію за кращу режисерську роботу. Для 25-річного студента Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого це була курсова робота.
- Сценарій писав я. Треба було створити фільм, у якому люди мовчать. Концепція полягала у відносинах між старшим поколінням і молодшим. Старше – суворе, непокірне і знає, чого хоче. На противагу є молодий отрок, якого виводять у світ, - розповідає про ідею картини режисер. - Коли батько проводжає сина на навчання, веде його наче на прив’язі. Хлопець зв’язаний по руках і ногах, хоча може йти сам. Юнак сідає у потяг, як у машину часу. Коли син повернеться додому, на той самий вокзал, він стане іншим. Батькові треба показати, що він не зі зла так чинить - нахабно виштовхує його з дому. Батько вирішує обняти сина – це момент перелому, коли він прирівнює його до себе. Коли юнак одружиться і так само стане батьком, почне більше розуміти свого батька. Зараз він його не розуміє, але готовий прийняти його волю. Це головне – прийняття чужої волі та довіра, знаючи, що ця людина тобі ніколи не побажає зла. Історія ізольована від часу – це могло бути й сорок років тому, і нещодавно.
“Обирали село, ізольоване від цивілізації”
У фільмі задіяні чотири актори. Головну роль зіграв 17-річний чернівчанин Євген Зелінський, а батька – актор Чернівецького музично-драматичного театру Микола Гоменюк, виконавець ролі Івана Цвичка у драмі “Солодка Даруся”. Підготовчий період тривав із кінця січня. У травні почали зйомки. Знімали у Луківцях Вижницького та Давидівці Сторожинецького районів.
- Села обирали довго. У списку було 17 сіл. Виходив із того, що натуру треба було вибирату ту, яка би відповідала ідеї мікросуспільства, де всі події у житті відбуваються мовчки, бо люди знають одне про одного все. Треба було вибрати село, ізольоване від цивілізації. Бо цивілізація забирає основне – духовний світ, - продовжує Дмитро. – Обрали Давидівку через мальовничий пейзаж – гори оточують маленьке село. А колію і станцію обирали таку, де немає людей. Спочатку схилялися до Завалля та Мілієво. Але у Мілієво була проблема – часто їздять потяги, а у Заваллі – межа Чернівецької та Івано-Франківської областей. МНС-ники не могли надати нам пожежну машину, адже вони є військовою одиницею, яка підпорядковується округу. Довелося обрати Луківці. Тричі приїжджали до села. Там ми орендували хату, де знаходилася вся техніка.
- Актори погодилися працювати безкоштовно. Нас пов’язують попередні роки дружби. Микола Гоменюк раніше займався у театрі юних чернівчан. У цій студії займався і я. Від самого початку знав, що на роль батька буду запрошувати Миколу. Іншої кандидатури не підбирали. Тільки тоді, коли Коля сказав, що його не відпускають із театру, я почав задумуватися, де буду брати іншого актора. Він готувався до прем’єри. Але на його роль затвердили іншого актора. І через мене Микола пропустив прем’єру. Дуже вдячний йому, адже він погодився зніматися у моєму фільмі, не знаючи мене як режисера, - каже Дмитро. - А хлопця і дівчину попередньо мали грати інші актори. Обрав Євгена Зелінського, бо він найбільше відповідає створеному мною образу. Він навіть у житті найбільше схожий на героя. Мені було легко знайти з ним спільну мову ще й тому, що ми вже два роки дружимо. З попередніми акторами було складно. З ними ми починали з “нуля”.
З Євгеном Зелінським та 14-річною Ганною Аілінчій режисер працював навіть у свята.
- Вони пропустили всю Пасху. Посвятили кошик – і прийшли до мене на весь день. І ми на даху дев’ятиповерхівки репетирували. Там тихо, тому діти могли відчути атмосферу мовчання. Аби вони не комплексували через звичний одяг, одягали їх у костюми. Так у поливаний понеділок та вівторок актори ходили вулицею, аби звикнути до образу. Євгену було простіше, адже він постійно був асистентом режисера. Він допомагав мені фотографувати, був присутній на кінопробах, а коли їздили вибирати колію, був зі мною. Він навіть замінив у сцені актора, який той спізнився на проби.
Вуз технікою не забезпечив – лише листами до посадовців
Костюмами займався сам Дмитро, а також його мама та сестра. Деякі шукали у селі, а дещо хлопець взяв зі свого навчального закладу. Зокрема весь костюм батька – з костюмерного цеху університету
- Коли студент їде на зйомки, усі педагоги знають про це, тому проблем з відвідуванням занять немає. Проте технікою першокурсників на виїзних зйомках не забезепчують. Оператор Денис Науменко також навчається у цьому вузі на третьому курсі заочно.
- Заочникам також апарутуру та техніку не оплачуюють, - каже хлопець. – Вуз забезпечив мене тільки листами та проханнями до різних посадовців, аби допомогли зняти фільм. Надсилали лист сільському голові Луківців Миколі Вишенському, начальнику Головного управління МНС в Чернівецькій області Едуарду Братку, начальнику відокремленого підрозділу Івано-Франківської дирекції залізничних перевезень Сергію Пугачу, аби нам дозволили знімати на вокзалі, начальнику вокзалу станції „Чернівці” Дмитру Гарабажіву. Технікою забезпечив телеканал “Чернівці”. А фінансову підтримку знайшли в ОДА у відділі у справах сім’ї та молоді. Любомир Казюк, мій колишній співробітник з ТВА, має хорошу камеру і надав її для зйомок. Також він допоміг з картками цифрового формату HD Pro. Програмним забезпеченням та ковертуванням займався Станіслав Данилишин, наш незамінний адміністратор майданчика і технічний директор. Він так само пропустив усю Пасху, сидів в Інтернеті і шукав програми. Технічно ми досягнули максимальної якості, наближеної до плівки.
Коли демонстрували фільм на фестивалі, Дмитро реакції глядачів не бачив. Переказували, що сприймали тихо та з інтересом. А після нагородження член журі, наша землячка, письменниця Марія Матіос підійшла до Дмитра та привітала з перемогою.
- Подарували відеокамеру, плазмовий 17-дюймовий монітор для комп’ютера та спеціальну ліцензовану програму для роботи з відео. Також було приємно почути від представників кіностудії Довженка, що той, хто здобув гран-прі, може звернутися за фінансовою та технічною підтримкою для зйомок на плівку дипломної роботи. Якщо вони виконають свою обіцянку, це буде на багато краще за ті призи, які я отримав.
Ольга Гнідан
