Дев’ятитонний тролейбус врізався в їдальню

Другого березня приблизно о 10.00 на початку вулиці Університетської порожній тролейбус техдопомоги врізався в приміщення їдальні. Ніхто не постраждав. Але відвідувачі їдальні та перехожі зазнали сильного стресу. Свідком пригоди стала кореспондент "МБ". Пізніше з’ясувалося, що причина аварії – неправильні дії водія.

"Добре, що ніхто не виходив з їдальні"
– Тримайте тролейбус. Люди! Тримайте, хто може, бо зараз буде лихо, – чую наляканий чоловічий голос. Підіймаю голову й бачу перед собою тролейбус "Техдопомога". Тікаю вбік. Повертаю голову й бачу, як літній чоловік лізе під колеса тролейбуса, який задом їде просто на приміщення їдальні. Чоловік намагається притримати некеровану порожню машину. Руками він впирається в тролейбус, але відходить вбік, бо сил не вистачає.

– Люди, прошу, допоможіть!!! Тримаймо тролейбус, бо буде лихо, – кричить чоловік.

"Живі? Усі живі?", "Нікого немає під колесами?", "Господи, в’їхав просто у двері їдальні", – чути уривки фраз.
– Здається, ніхто не постраждав. Слава Богу, що з їдальні ніхто не виходив. І перехожі встигли розбігтися, бо водій добряче галасував, – говорить водій авто, яке зупинилося.

– Що сталося? – запитує кожен, хто підходить ближче. – Хто винен?

"Із жахом бачу, що в їдальню їде тролейбус"
За декілька хвилин водій сідає в тролейбус і від’їжджає. Вхід до приміщення розблоковано. Звідти вибігають налякані працівники й відвідувачі.
На приміщенні їдальні розбито плитку, пошкоджено ролети, вивіску.

Водій повертається до їдальні. Чути питання про відшкодування збитків і щасливі вигуки про те, що все гаразд. Ніхто й не помічає, у якому стані водій. А в нього руки чорні від мастил, трусяться. Бачу жінку із сльозами на очах. Вона повторює одну й ту саму фразу: "Бог нас любить, ніхто не постраждав. А якби хтось виходив із їдальні? Ні, не хочу про це думати. Усе добре, решта – дрібниці". Навколо галас. Хтось плаче.

– Спокійно. Усі заспокойтеся, – раптом чути впевнений і спокійний голос.
Бачу старенького чоловіка. Виявилося, що він 45 років керував тролейбусами, працював і на "Техдопомозі". Він відразу заспокоїв бідолашного водія, працівників закладу.

За словами людей, вимальовується картина. Тролейбус техдопомоги стояв трохи вище "Фокстроту", поруч із іншим, який зламався. Від контактної мережі його від’єднали, штанги були опущені. Раптом він почав котитися назад. Далі дев’ятитонна машина врізалася в їдальню. Доки котився, водій та інші очевидці кричали, щоби перехожі відійшли з дороги. Тож під колеса ніхто не потрапив.

"На швидкості міг проломити стіну"
– Ми думали, що руйнується все приміщення, – каже бухгалтер їдальні Марія ПАВЛЮК. – Ми спочатку були заблоковані. Добре, що нікого не було біля дверей.

– Сидимо, чуємо крики: "Тримайте тролейбус". Виглядаємо, а на наше приміщення задом їде тролейбус, – кажуть відвідувачі їдальні. – Нічого не встигли подумати. Зараз вже розуміємо, якби була більша швидкість, проломило би стіну.

"Я була на касі. Бачила, як на вхідні двері їде тролейбус. Почала кричати", – каже донька власниці їдальні Наталія ЧЕПИШКО. Вона виходить з їдальні, підходить до водія й підвищеним тоном продовжує: "Отак щодня їздять ці тролейбуси тротуарами, бо вулиці вузькі. Що це таке?! Хто за це відповідатиме? Старі тролейбуси, вулиці руйнують…"

Водієві дають горнятко води. Він заспокоюється й пояснює мені:

– Я відремонтував тролейбус, який стояв переді мною. Зняв штанги, щоби пропустити інший тролейбус. Під колесами стояв "башмак". Я зняв його, поклав штанги й сів у машину, щоби закачати повітря. Але повітря не виявилося… Тролейбус почав їхати назад. Таке лихо сталося! Я готовий за все відповідати. Працюю вже сорок років. Ремонтую тролейбуси, а такого ще не траплялося.

– Машина важить дев’ять тонн, – каже старенький чоловік, який 45 років їздив тролейбусами та працював на "Техдопомозі", Ілля ДІМІТРОВ. – Якби була більша швидкість, тролейбус залетів би до їдальні. Номер машини – 206, отже це машина приблизно 1970-х років, її робили в Чехословаччині. Можливо, якийсь механізм не спрацював.

– Коли сталося лихо, я саме гуляв з песиком, – продовжує пан Ілля. – Відразу кинувся заспокоювати водія, бо розумію, який то страх. У нас колись працював водій Антон, який від стресу помер: дуже близько до серця взяв неприємну пригоду.

"Лише вивіска
коштує 600 доларів"
Приїжджає власниця їдальні Олеся Чепишко. Вона дуже схвильована й каже:
– Це все мені не треба рихтоване (відремонтоване – ред.). Усе мені має бути нове. Водій принесе гроші, і лише тоді ми його відпустимо.

– Послухайте мене, – каже Ілля Дімітров.

– Не хочу чути! – заперечує пані Олеся.

– А ви послухайте із солідарності, – наполягає пан Ілля. – Я – інструктор і хочу пояснити. Ви ж не бачили, яке тут було лихо.

– Не бачила, але мені все тут треба ремонтувати. Це великі гроші…

Поряд стоїть засмучений водій. Руки трусяться. Усі чекають на комісію, щоби з’ясувати причину, чому тролейбус покотився.
За кілька хвилин пані Олеся заспокоюється й пояснює мені:

– Їдальню відчинили три роки тому. Наша вивіска коштує 600 доларів, ролети – приблизно 800 євро, дуже дорого коштує плитка й сама робота. Хочу, щоби мені все відшкодували. Зараз викликаю міліцію, бо на чесне слово нікому не повірю.

Повз проходять люди. Час від часу чути: "Що сталося? Та ви що? Добре, що всі живі…".
Хто винен у ситуації? Коментує начальник Чернівецького тролейбусного управління Іван ІВАНІЧЕК:

– Пригода сталася з вини водія. Як він мав діяти? Покласти на дроти штанги, наповнити тролейбус повітрям і лише після цього забирати з-під коліс "башмаки". Він зробив усе навпаки. Водій, якому 65 років, працює в нас майже сорок років. Ми сьогодні ж звільнили його. Він уже компенсував власниці їдальні всі збитки. Головне – що всі здорові, і нехай лихо на дорогах більше не трапляється.
Валерія Чорней