Людині нетутешній у Банилові на Вижниччині відразу кидаються у вічі чимало маленьких тракторців, які вправно рухаються центральною вулицею в різні боки – присадибні ділянки селян знаходяться, як правило, в декількох місцях. Вони везуть на поле різне насіння, зокрема картоплі, бо саме цю культуру найбільше вирощують у Банилові.
“Дорогувато, але трактор швидко окуповується”
На одному з обійсть бачимо середнього зросту чоловіка, який нагнувся і кріпить причіпний інвентар – три плужки. Це Віктор ФРАНЮК зібрався в поле.
– Купив цього сезону “китайця” разом із різним начинням, – усміхається господар. – Дивлюся, що на нашій вулиці вже чимало такої техніки, це зручно і вигідно, то й собі закортіло. Маю причеп до нього, косарочку, борони, культиватор. Усе це добро коштує понад 30 тисяч гривень. Ніби й дорогувато, але трактор швидко окуповується. До речі, у нього обладнання Харківського тракторного заводу.
За словами Віктора, орати ним він не буде, а ось всі інші роботи поратиме. Трактора купив на Калинівському ринку, де подібна малогабаритна техніка на 20% дешевша, ніж у спеціалізованих організаціях чи магазинах. Бака з дизельним пальним ємністю 40 літрів вистачає на тижневу норму роботи.
Однак є у Банилові й умільці, які самотужки складають трактори з різних агрегатів і механізмів. Приміром, Микола ГРИГОРЯК, механізатор за фахом і покликанням, з трактора чеського виробництва зробив своєрідний гібрид, яким обробляє не лише свої три гектари сільгоспугідь, а й допомагає родичам та сусідам. Залізний “коник” має 45 кінських сил, а п’ять літрів солярки вистачає на 20 кілометрів.
“На землі ще ніхто не розбагатів, але й біди нема”
– Я мав і справжнього коня, якого днями продав за 6000 гривень, – розповідає сільський раціоналізатор. – Бо став невигідним у господарстві. Кормів мав достатньо, але забезпечувати його роботою не міг у потрібному обсязі. Особливо взимку. А догляду конина потребує неабиякого і щоденно. За виручені від нього гроші придбав саджалку і культиватор. А орють у нас здебільшого тракторами середнього класу. Сотка коштує 5-6 гривень, культивація – 3-3,5 гривень. Гній ніхто не продає, бо використовує для власних потреб. Більше того, люди ще й прикуповують різних добрив.
Як каже Микола Дмитрович, нині у селі майже ніхто не оре земельні наділи кіньми – тільки тракторами. Приміром, ще рік-два тому місцеві господарі Тарас Кузик та Василь Кузь спрягалися власними кіньми для оранки, але не витримавши конкуренції з технікою, облишили цю справу, переключившись на вантажні перевезення.
– Ефективність техніки набагато вища і вигідніша, ніж цих тварин, – вважає керівник місцевого фермерського господарства “Джерело” Василь СОЛОМКО. – А утримують коней здебільшого пенсіонери, і то за звичкою, а не за вигодою. І хоча тракторці не дешеві, односельчани готові до таких покупок. Якщо гектар ріллі дає 200 центнерів картоплі, аби лише по одній гривні за кілограм, то які гроші можна виручити? А в нас ділянки до трьох гектарів. Звичайно, на землі ще ніхто не розбагатів, але й біди нема, коли працюєш на ній – у Банилові завжди вся земля повністю оброблялася. І це швидше моральний аспект, ніж матеріальний. Цього не скажеш про інші села, де чимало наділів заросли бур’янами.
Як повідомив сільський голова Микола АНДРЮК, нині в Банилові є 2010 гектарів ріллі на 1300 дворів. Щороку тут 5-6 господарів купують міні-трактори і трактори корейсько-японського та вітчизняного виробництва. Нині налічується 46 одиниць такої техніки. (Василь ГРИНЮК)
