Сьомого грудня – день Великомучениці Катерини. У народі його ще називають святом дівочої долі.
Найчастіше до Святої Катерини зверталися дівчата, щоб вона ощасливила їх гарним чоловіком, та жінки, у яких не склалося сімейне життя.
Великомучениця Катерина народилася наприкінці III століття. Вона походила зі знатної грецької родини й була донькою правителя Александрії Єгипетської. З-поміж своїх ровесниць дівчина вирізнялася дивною мудрістю і красою. Вона вивчила твори багатьох письменників і філософів, опанувала ораторське мистецтво, розмовляла кількома мовами. Врода, вченість, слава, багатство манили до неї багатьох чоловіків. Але Катерина стала християнкою і почала проповідувати вчення Ісуса Христа. За це її хотіли стратити на колесі з гострими цвяхами, але воно розпалося. Тоді їй відрубали голову.
Після смерті церква канонізувала Катерину. Її мощі зберігають у монастирі її імені на горі Синай. На честь великомучениці будують храми.
Здавна на Святої Катерини дівчата ворожили на долю. Напередодні вранці відламували в сусідських садках вишневі гілочки та склали їх у воду під образами. Якщо вони розпускалися і зацвітали до Різдва чи старого Нового року (14 січня), це означало, що дівчина незабаром вийде заміж.
Хлопці теж ламали вишневі гілки і клали їх у глечику на покуті. Якщо до Різдва гілка добре розвивалася й зацвітала, парубок вірив, що судилася йому дружина працьовита, вродлива й любляча. Якщо ж вишенька всихала, дружина буде погана: ледача, сварлива й негарна.
На Катерини дівчата варили в горщику кашу – гречану чи пшоняну. Опівночі виносили її на подвір’я, обгорнувши рушником, клали на тин і гукали: "Доле, доле, ходи до нас вечеряти!" Якщо на цей заклик хтось подавав голос у відповідь (кукурікав півень, гавкав собака, співали пісню), це означало, що "доля" почула запрошення і сприятиме дівчині у пошуках коханого. Якщо ж на вулиці було тихо, дівчина боялася, залишиться незасватаною. (Н.Будна)
