"Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю": сьогодні – 90 років від дня народження Симоненка

Публікував свої твори самвидавом, аби уникнути виправлень радянської влади, готував трояндове вино та палко любив Україну. 90 років тому у селі Біївці Полтавської області народився поет Василь Симоненко. Хоч він прожив всього 28 років, проте встиг залишити по собі великий творчий доробок.

"МБ" зібрав 10 маловідомих фактів про письменника.

10 маловідомих фактів про Симоненка

• Малого Василя виховували мама і дід – батько покинув родину, коли сину був рік. Дитинство хлопця щасливим не було, як писав Олесь Гончар: "Його дитинство чуло ридання матерів, що божеволіли від горя на фронтових похоронках, воно брело за ним скородити повоєнні поля, тяжко добувати хліб насущний". В школі майбутній поет вчився добре, попри те, що до неї доводилось йти пішки 9 кілометрів в один бік.

• Здобувши професію журналіста в Київському університеті, молодий Симоненко встиг попрацювати в трьох українських газетах: "Черкаська правда", "Молодь Черкащини" (до речі, тут він очолював відділ пропаганди), а згодом і в "Робітничій Газеті" тої ж таки Черкаської області. В останній він не лише відточував письменницьку майстерність, а й познайомився зі своєю майбутньою дружиною.



• Своє єдине кохання – Люсю, Симоненко "причарував" трояндовим вином. Робити цей напій Василь навчився під час відрядження у Тальне, де почув легенду про садівника, який пригостив вином княжну, і вона в нього закохалася.

"Коли Василь вперше побачив свою майбутню дружину, то купив отакенну корзину троянд, зробив із них вино, пригостив її, і причарував. А ще пообіцяв робити щовесни трояндове вино – щоб закріпити успіх", – пригадував Микола Сніжко, друг поета.



• Василь Симоненко писав вірші зі студентських часів, першу і єдину за життя збірку – "Тиша і грім" – видав 1962-го. Це було за 1,5 роки до смерті. Офіційно друкувався поет неохоче, бо радянська влада вимагала від нього коригувати тексти. Більшість творів видавав самвидавом, завдяки чому і став відомим.

• Коли Симоненкові дали квартиру, він мав протягом місяця відпрацювати її на будівництві. Співробітники редакції відпрацювали цей термін за Симоненка гуртом - за один день.



• Симоненко задивлявся на молоду Ліну Костенко. Його сусід по кімнаті, поет Микола Сом пригадував: "Ліну Вася Симоненко дуже любив. У них таємна любов була, хоч Ліна старша від нього на п’ять років. На неї не можна було дивитися без захвату: жіночна, з лукавинкою в очах – справжня красуня. Він називав її Косталіна. Казав: "Мене нагородила поглядом Косталіна.

• Разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця поховань розстріляних органами НКВД на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні. Василь пригадував історію, яка справила на нього найбільше враження. У Биківнянському лісі він побачив дітей, які грали у футбол, але замість м’яча у них був череп зі діркою в потилиці. Ще два черепи слугували межею для воріт. Саме після цього випадку Симоненко разом зі своїми товаришами склали та надіслали до міської ради Києва Меморандум, у якому закликали відкрити на загал місця масових поховань та вшанувати пам’ять загиблих.



• Збереглися платівки, де поет читає власну поезію. Так, до аудіовидання від Фонду Миколи Томенка та Національної радіокомпанії України увійшли 17 унікальних записів не лише з віршами, прочитаними самим поетом, а також з найкращими фонограмами та піснями на твори митця.

• Улітку 1962 року Василь Симоненко з Миколою Сніжком та сім`ями відпочивали на пікніку на березі Дніпра. Там випадково у воді поет знайшов підкову. Забрав її та хотів повісити вдома над дверима, але дружина не дала. Тоді Симоненко прибив підкову до одвірка у редакції "Черкаської правди", де працював. "Сказав, що в кожної хати повинен бути свій оберіг", - пригадує Микола Сніжко

• Цього ж року Василя Симоненка жорстоко побили міліціонери. З того часу його стали мучити гострі болі в боці, після чого у нього діагностували рак нирок. "Згорів" за кілька місяців, наче свічка. Майже всі друзі відвернулись від поета, побоюючись розправи з боку радянської влади. За день до смерті він написав заповіт до спілки письменників України, прохаючи подбати про його родину та матір.



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram