"Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю": сьогодні – 90 років від дня народження Симоненка

Публікував свої твори самвидавом, аби уникнути виправлень радянської влади, готував трояндове вино та палко любив Україну. 90 років тому у селі Біївці Полтавської області народився поет Василь Симоненко. Хоч він прожив всього 28 років, проте встиг залишити по собі великий творчий доробок.

"МБ" зібрав 10 маловідомих фактів про письменника.

{reklama}

10 маловідомих фактів про Симоненка

• Малого Василя виховували мама і дід – батько покинув родину, коли сину був рік. Дитинство хлопця щасливим не було, як писав Олесь Гончар: "Його дитинство чуло ридання матерів, що божеволіли від горя на фронтових похоронках, воно брело за ним скородити повоєнні поля, тяжко добувати хліб насущний". В школі майбутній поет вчився добре, попри те, що до неї доводилось йти пішки 9 кілометрів в один бік.

• Здобувши професію журналіста в Київському університеті, молодий Симоненко встиг попрацювати в трьох українських газетах: "Черкаська правда", "Молодь Черкащини" (до речі, тут він очолював відділ пропаганди), а згодом і в "Робітничій Газеті" тої ж таки Черкаської області. В останній він не лише відточував письменницьку майстерність, а й познайомився зі своєю майбутньою дружиною.



• Своє єдине кохання – Люсю, Симоненко "причарував" трояндовим вином. Робити цей напій Василь навчився під час відрядження у Тальне, де почув легенду про садівника, який пригостив вином княжну, і вона в нього закохалася.

"Коли Василь вперше побачив свою майбутню дружину, то купив отакенну корзину троянд, зробив із них вино, пригостив її, і причарував. А ще пообіцяв робити щовесни трояндове вино – щоб закріпити успіх", – пригадував Микола Сніжко, друг поета.



• Василь Симоненко писав вірші зі студентських часів, першу і єдину за життя збірку – "Тиша і грім" – видав 1962-го. Це було за 1,5 роки до смерті. Офіційно друкувався поет неохоче, бо радянська влада вимагала від нього коригувати тексти. Більшість творів видавав самвидавом, завдяки чому і став відомим.

• Коли Симоненкові дали квартиру, він мав протягом місяця відпрацювати її на будівництві. Співробітники редакції відпрацювали цей термін за Симоненка гуртом - за один день.



• Симоненко задивлявся на молоду Ліну Костенко. Його сусід по кімнаті, поет Микола Сом пригадував: "Ліну Вася Симоненко дуже любив. У них таємна любов була, хоч Ліна старша від нього на п’ять років. На неї не можна було дивитися без захвату: жіночна, з лукавинкою в очах – справжня красуня. Він називав її Косталіна. Казав: "Мене нагородила поглядом Косталіна.

• Разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця поховань розстріляних органами НКВД на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні. Василь пригадував історію, яка справила на нього найбільше враження. У Биківнянському лісі він побачив дітей, які грали у футбол, але замість м’яча у них був череп зі діркою в потилиці. Ще два черепи слугували межею для воріт. Саме після цього випадку Симоненко разом зі своїми товаришами склали та надіслали до міської ради Києва Меморандум, у якому закликали відкрити на загал місця масових поховань та вшанувати пам’ять загиблих.



• Збереглися платівки, де поет читає власну поезію. Так, до аудіовидання від Фонду Миколи Томенка та Національної радіокомпанії України увійшли 17 унікальних записів не лише з віршами, прочитаними самим поетом, а також з найкращими фонограмами та піснями на твори митця.

• Улітку 1962 року Василь Симоненко з Миколою Сніжком та сім`ями відпочивали на пікніку на березі Дніпра. Там випадково у воді поет знайшов підкову. Забрав її та хотів повісити вдома над дверима, але дружина не дала. Тоді Симоненко прибив підкову до одвірка у редакції "Черкаської правди", де працював. "Сказав, що в кожної хати повинен бути свій оберіг", - пригадує Микола Сніжко

• Цього ж року Василя Симоненка жорстоко побили міліціонери. З того часу його стали мучити гострі болі в боці, після чого у нього діагностували рак нирок. "Згорів" за кілька місяців, наче свічка. Майже всі друзі відвернулись від поета, побоюючись розправи з боку радянської влади. За день до смерті він написав заповіт до спілки письменників України, прохаючи подбати про його родину та матір.



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram