«Театр під час війни – необхідний»: інтерв’ю з режисером театру «Березіль» Степаном Пасічником

З 23 по 27 жовтня в Чернівцях відбувся шістнадцятий фестиваль комедії "Золоті оплески Буковини". Чернівецький драмтеатр підготував комедійну виставу "Ex-comedy літньої ночі, або Який дурний весь рід людський" за сценарієм Вуді Аллена та презентував її на фестивалі. Режисером вистави став заслужений діяч мистецтв України, головний режисер Харківського театру "Березіль" Степан Пасічник. Про участь у фестивалі, теперішню діяльність харківських театрів, їх труднощі та виклики – читайте далі.



- Харківський колектив вже знайомий зі сценою та публікою нашого драмтеатру, як це відбулось?

- Торік дирекція фестивалю та театру звернулась до нас із запрошенням. Велись обговорення щодо можливості приїхати. Нам це вдалось. Наш колектив показав виставу під назвою "Нехай щастить" на сцені-майстерні. Нас дуже розчулив цей візит. Впродовж фестивалю ми дивились якусь іншу виставу і до нас раптово підбігає жіночка, обіймає всіх. Ми сфотографувались і вона каже: "Я з Харкова, я бачила всі ваші вистави". Приїхали на фестиваль, а тут ще й наш глядач. Цього року ми презентували глядачам заходу п’єсу "Правда-комедія" на основній сцені Чернівецького драмтеатру.

- Функціонування культурних установ в Україні з лютого 2022 року дещо змінилося. Згадайте яким був початок повномасштабного вторгнення для вашого театру та колективу?

- 2022 – ювілейний рік від заснування харківського театру "Березіль" Лесем Курбасом в 1922 році. До 100-річчя театру ми готували ювілейні заходи. Зокрема, прем’єру за п’єсою Миколи Куліша "Маклена Ґраса", яка мала відбутись 25 лютого на день народження Курбаса. 24 лютого мала відбутись генеральна репетиція. На сцені вже стояли декорації. В гримерках висіли костюми. Весь реквізит був розкладений на місцях до прем’єри. О пів на п’яту ранку в Харків прилетіли бомби…

По сьогодні на фасаді театру висить афіша, на якій зазначена дата прем’єри п’єси – 25 лютого 2022 рік. Театр не знімає цю афішу та триматиме її до дня перемоги, або дня прем’єри, коли вона все ж відбудеться. На цей час я розумію, що, на жаль, прем’єра не відбудеться в тому ж форматі, що й планувалось спочатку. Дехто з виконавців головних ролей пішов з життя, змінилась сама тематика, про що театр робив цю виставу. Проте є глядачі, які тримають квитки по сьогоднішній день і чекають на прем’єру. Тому ми придумали, як це відбуватиметься інакше згодом.
"Який театр, якщо тобі щодня "прилітає" практично під ноги?"

- Гострим питанням залишалась безпека людей в першу чергу. Зважаючи на нелегкі умови, як ви можете описати діяльність колективу на той час?

- Наша основна діяльність була просто зупинена. Певний час актори, які мешкали в районах, де особливо "прилітало", перебиралися в театр та жили під сценою в безпечному просторі протягом кількох тижнів. Коли стало зрозуміло, що це не припиниться найближчим часом, люди були змушені виїхати в безпечне місце. Хтось з трупи виїхав з Харкова в межах України, чи поза нею. А хтось став на захист нашої країни.

Ми стали опікуватись приміщенням, яке мало свої цінності, утримувало музей, велику бібліотеку, боячись, що в будь-який момент театр може це втратити. Упаковували та ховали в безпечне місце цінні екземпляри книг, які починали свій відлік з 1765 року. Всю літературу та архів, який був пов'язаний з діяльністю театру був також схований.

В умовах "недіяльності" в невеликої кількості людей, які залишились, виникла ідея все ж повертатись до своєї роботи. Направду, хвилювало моральне питання. Який театр, якщо тобі щодня "прилітає" практично під ноги? Але з усім тим ми знайшли в собі сили і той матеріал, який був доречним. Це була вистава-сатира, ми говорили про війну і про людей у війні, але через призму гумору – інший кут.

- Щодо комедійного жанру: чому обрали саме його та з яким репертуаром працюєте зараз?

- Я не міг на той момент робити виставу про любовний трикутник, до прикладу. Особисто мені не було зрозуміло, як з цим працювати і як відреагує глядач. Безперечно про досвід, який пройшли українці, трагедію, бомбардування будуть говорити багато і драматургія в тому ж числі. Коли мені потрапляли під руку п’єси і кожна третя починалась з "ти не спиш, а нас бомблять" - це було абсолютно природньо. Театр пішов іншим шляхом, було необхідним осмислення того періоду і що б не летіло, я відчував потрібність такої тематики глядачеві.

Щодо вибору репертуару - наразі змін не відбулось. Це і ліричні драми, і комедії, і не зовсім комедійні твори. Театр працює і обирає по ресурсу, який є в колективі на сьогодні та формату площадок, на яких ми можемо грати. Умови диктують та корегують репертуар.

- Навесні 2023 року департамент культури та туризму ХОВА ухвалив рішення про заборону проведення масових заходів в приміщеннях театрів, концертних установ, філармоній, клубів, музеїв, бібліотек та на відкритому просторі, якщо кількість глядачів перевищує 50 осіб. Ви згадали про умови, які диктують вашу роботу. Як це рішення вплинуло на них?

- Заборона проведення масових заходів в Харкові діє досі. В нашому місті шість державних театрів і жоден немає права працювати на рідних площадках. Є небагато локацій, де можна показувати вистави, оскільки все залежить від репертуару. В підвалі 5 на 6 метрів ми маємо врахувати всі нюанси, щоб помістити сцену, декорації, глядачів, щоб сама вистава не втрачала художньої якості при цьому. Таким чином, була створена вистава "Нехай щастить".

Ми планували відкривати сезон, а робити це не було де. Театр готував виставу на великій сцені, витратив час, кошти, зусилля. Разом з директором театру дзвонили і повертали людей з інших міст. Але ця робота так і залишилась нереалізованою для глядача. Разом з колективом планували йти на протести щодо рішення ХОВА. Підготували акцію, одягли костюми, але саме в той день прилетіла ракета в Чернігівський драматичний театр. Зрозуміло, що ми не стали її проводити. На той момент переважав моральний чинник.

- Ви згадували про комунікацію з глядачем, його реакцію та віддачу на те, що ви створюєте. Якою зараз є публіка та чи вбачає вона потрібність культурних заходів для себе в цей час?

- Попри реалії теперішнього життя, глядач робить чин приходу в театр свідомим. А відтак і сприйняття, і комунікація "актор-глядач", "театр-зал" набуває нового значення. Між ними є якась неназвана домовленість дуже важливої справи. Не оцінювання, а свідоме прийняття всього побаченого. Глядач йде в театр утверджувати життя, виконувати свою роль. Сьогодні в Києві квитки на вистави розпродані на два місяці наперед.

Театр під час війни не просто потрібний, а необхідний, як і будь-які культурні заходи. Перше, що робить ворог, коли захоплює землю – знищує книжки, знищує слово. Найперше, що він хоче - це знищення всього, що пов’язане з культурою. Землю можна забрати, а щоб знищилось слово – треба покоління. Тому театр – носій живого контакту з глядачем. Культура є ще одним "Хаймарсом", який летить у бік ворога, захищаючи позицію ствердження життя, перемоги над смертю і перемоги життя над війною. Сьогодні театр несе цю місію.

Авторка - Анастасія Гушул

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram