«Сусід брав на Маланку живого цапа»

Розповісти про Маланку ми попросили заслуженого діяча мистецтв, режисера Василя Селезінку. Коли Василь Михайлович почув тему розмови, відразу почав щедрувати. Це були щедрівки з його дитинства та юності.

– Маланка – це захопливий народний театр, збитошний гурт. Це колектив, який виступає стихійно, імпровізує, – каже Василь Михайлович. – Я виріс у селі Спас Коломийського району, там же бачив неабиякі виступи Маланки. Кілька десятків людей ходили від хати до хати і щедрували. Господарі повинні були гарно прийняти Маланку, бо вона могла наробити шкоду – вкрасти що-небудь чи щось віднести і залишити недалеко від хати.

Діти у Маланці не ходили, лише дорослі. За традиціями, про які писав Юрій Федькович, я бачив у дитинстві головних персонажів Маланку і Василя. Їх супроводжували інші персонажі – Коза, Чорт, Ведмідь та інші. У Маланку переодягався чоловік.

Василь Михайлович добре запам’ятав чоловіка, який брав у Маланку свого цапа:

– Мій сусід мав старого цапа із великою бородою. Коли Маланка приходила до якогось двору, чоловік сіпав цапа за бороду, він дуже голосно мекав. Це добряче покращувало настрій. Тож персонажі у Маланці мого дитинства були справжніми.

– На Маланку чекали всі, – зауважує пан Василь. – Ходили дворами різні колективи. Мені подобалося, як у Козу переодягався чоловік, й у дворі сценки починалися з того, що Коза здихає. Одразу ж з’являлися Лікар, Циган, Чорт…

Вперше Василь Селезінка побачив Маланку в першому класі. "Це було ще за німців", – каже чоловік. Та Маланка була для майбутнього режисера надзвичайною.

– Мені подобалося, що тоді люди виступали стихійно і дуже гарно імпровізували. Усе було легко, то були справжні забави. Яскраві давні костюми, різні щедрівки, театральні сценки… Це особливо вражало дітвору, – наголошує Василь Селезінка. – А Маланки у ніч з 13 на 14 січня було багато.
Тоді Чорти були дуже страшними. Одна дівчина навіть дуже злякалася, коли побачила Чорта і Смерть. Вони були наче справжні...

– Ніколи не можна було вгадати, який колектив буде кращим. Якось я знайшов колесо від велосипеда. Із нього стирчали лише шпиці. Всі у мене запитували, що це таке, а я малим сміявся і відповідав: "Це над нами зійшло Сталінське сонце". Це люди згадували ще довго…

Останніми роками я нечасто бачив гарну Маланку, до Чернівців колективи із сіл не заїжджають. А тому фестиваль Маланки – це для Чернівців неабияка подія. Гадаю, чимало молодих городян будуть вражені, коли побачать давні переберійні забави.
Валерія Чорней

З історії

Маланка – народний карнавал. Назва його походить від імені преподобної Маланки Римлянки, день якої припадає на 13 січня. Хоча звичай цей набагато давніший, він побутував у наших далеких предків ще до прийняття християнства.
На Буковині карнавал ходить селами у ніч із 13 на 14 січня. Центральною постаттю карнавалу є Маланка (хлопець, переодягнений у дівчину), її супроводжують парубок Василь (у гуцулів Безсильник), запорізькі козаки, пишні вояки. Усе супроводжується прадавніми маланчиними піснями.

(Джерело: книга Авксентія Яківчука "З роси і з води").

Думка священика
Маланка – це забави,
які вигадав народ

Отець Роман ГРИЩУК,
протоієрей, настоятель храму Святої княгині Ольги:

До християнського свята святого Василя Маланка не має стосунку. Це неправильно, що влаштовують гульбища і поєднують їх із таким великим святом. Адже відомо, що святий Василь виганяв злих духів з одержимих людей. А що ми бачимо нині? І дорослі, і діти переодягаються у Чортів. Таке не можна благословити.
Не розумію, чому не виділяють кошти на проведення фестивалю вертепів, конкурсів на найкращу колядку?
Знаю людей, яких у церкві не буває весь рік, а на Маланку вони переодягаються у Чортів. Це дуже засмучує. Адже Маланка – це язичництво, такі гуляння до християнських свят не мають жодного стосунку. Це просто забави, які вигадав народ. І до чого це призведе? В Англії організували опитування серед дітей, запитували, що таке Різдво. 70 відсотків опитаних не сказали, що це християнське свято, але сказали, що Різдво – це подарунки, розваги, сімейна вечеря. Сумно, коли й ми долучаємося до світової моди і забуваємо про істинне християнське свято. Людина повинна пам’ятати про християнські традиції, очищати свою душу”.