На Різдво Господь чує кожного

Святий вечір і Різдво – особливі свята. Кажуть, що в цей час трапляються різноманітні дива: розкриваються небеса, і Господь чує прохання та молитву кожної людини. А ще Різдвяної ночі домашні тварини починають розмовляти людською мовою, а на Святу вечерю навідуються душі померлих родичів.

Про традиції святкування Святвечора та Різдва на Буковині розповів "МБ" народознавець Микола ШКРІБЛЯК.

Не можна сваритися і казати щось погане

Святий вечір – це родинне свято, тому діти намагалися прийти чи приїхати до батьків навіть із далеких країв. Не годилося йти в гості до чужої хати, бо весь рік будеш ходити по хатах. Напередодні вечері здебільшого постили. Лише хворим, вагітним і маленьким дітям дозволялося перекусити щось скоромне.

Цього дня не можна було сваритися, сердитися, кричати на дітей, казати щось погане, бо воно могло здійснитися. Вважали, що в цей час під вікнами ходять "нечисті", які все чують. Треба було обов’язково попросити вибачення в тих, з ким посварилися.

У родині мати з доньками готували вечерю, а батько із синами поралися по господарству. Щоби страви були смачними, все робили з молитвою та добрими думками.

Майже у всіх районах Буковини були однакові різдвяні традиції. На святковий стіл стелили білу скатертину. Під неї клали духмяне сіно, бо Христос народився в яслах на сіні. У кутках стола клали зубки часнику, які символізували міцність родини та відганяли злих духів. Дехто клав ще й паперові гроші – до матеріального достатку. А після цього вже розкладали 12 страв: кутю, гриби, квасолю, пісний борщ, вареники, голубці, пампушки, запечену в печі рибу, узвар… На Сокирянщині готували голубці з кукурудзяним борошном, ліпили вареники не лише з капустою і картоплею, а й із вишнями та сливами. На Кельменеччині пекли пампушки з часником, пироги з горохом та маком, варили рибну юшку. На столі обов’язково мали бути сіль і запалена свічка – символи щедрості та віри. На чільному місці клали дідух – пшеничний або житній сніп, бажано з колосками, поруч –спечені в печі хліб і калачі.

Щоби у господарстві водилися домашня звірина і птиця та вродив на городі щедрий урожай, під стіл клали різний сільськогосподарський реманент. Туди залазили діти і "квокали": "Квок, квок, сорок дев’ять курок, п’ятдесятий когут". Вважалося, що після цього обряду буде багато курей, особливо квочок. Діти також імітували інших домашніх тварин – мекали, мукали, іржали, крякали, щоби плодилася всяка живність. Батьки за це обдаровували їх ласощами – цукерками, горіхами, яблуками. У горах запалювали велику ватру, вуглини від якої вважали помічними від усіх хвороб.

Скликали на вечерю померлих родичів

Коли всі 12 страв вже були на столі, мили підлогу, щоби в господі не залишилося бруду. Після цього вже не можна було нічого робити. Господар обходив тричі господарство – хату, стайню, хлів, сад, пасіку, кропив їх свяченою водою, малював над порогами будівель хрестики. А ще розсипав освячений мак і закликав нечисту силу на вечерю, промовляючи: "Приходьте після того, як позбираєте весь розсипаний мак". Таким чином він намагався задобрити нечистих і водночас позбутися їх…

За стіл сідали тоді, коли на небі спалахувала перша вечірня зірка – провісниця Вифлеємської зірки. Якщо небо того вечора рясно всіяне зірками – добре нестимуться кури та роїтимуться бджоли. Перш ніж сідати за стіл, скликали на Святу вечерю всіх родичів, які відійшли у потойбічний світ. У гуцулів газда промовляв: "Щоби ви на тім світі так вечерили, як ми тут". Свята вечеря починалася зі спільної молитви. Всі ставали на коліна і просили у Господа здоров’я і благодаті для родини. Загадували найсокровенніші бажання і вірили, що вони обов’язково здійсняться.

Починали з куті, яка є найголовнішою стравою Святвечора. Першим брав ложку куті з макітри найстарший член родини. Він тричі підкидав її до стелі, щоби роїлися бджоли. Всі члени сім’ї намагалися ложками піймати зерна пшениці – стільки роїв вдасться піймати влітку. Якщо щось впало на землю, не годилося піднімати чи прибирати. Треба було обов’язково скуштувати всі 12 страв. Їли зі спільного посуду, бо це мало єднати родину.

Після того, як повечеряли, не прийнято було ходити по хаті та їсти. Бо інакше тебе щось "їстиме" – хвороба чи погані люди. Світло у господі й на подвір’ї не гасили аж до світанку. Бо Ісус не повинен був народитися у пітьмі. Страви зі столу не прибирали, залишали їх на всю ніч. Вірили, що прийдуть вечеряти душі померлих родичів. Для них навіть залишали на столі чисті ложки.

Чим більше прийде колядників, тим більша радість

Дівчата на Святий вечір ворожили. Якщо принести ротом воду з трьох криниць, то цього року щасливо вийдеш заміж. Напередодні зривали в саду гілочку вишні та клали її у воду. Якщо вона розквітне до Різдва, дівчина цього року знайде свого судженого. Брали зі столу ложки і били ними по одвірку. Звідки загавкає собака, звідти буде наречений. До речі, цього вечора навіть собак відпускали з прив’язі. Бо вони могли поскаржитися Господові на погане ставлення господаря.
Після вечері навідувалися до хрещених батьків, сусідів, родичів, знайомих.

Не забували про бідних та сиріт. Несли їм у мисці потроху всіх 12 страв. У деяких районах зверху клали буханець хліба і калач. На Святвечір буковинці колись випікали три види хліба: чорний, білий і жовтий. Останній їли лише на Різдво.

Майже всю ніч діти ходили колядувати. Раніше це робили винятково хлопчики, дівчатка не колядували. Вважали, що чим більше прийде до хати колядників, тим більша радість чекає на родину. Коли вони розминалися в оселі, це був добрий знак: у родині наступного року прибуде дітей. Першим до хати обов’язково повинен був навідатися хлопчик, що символізувало щастя і достаток.

Віншувальників щедро обдаровували грішми та гостинцями. На Різдво після святкової літургії вже ходили колядувати вертепи та дорослі – окремо чоловіки і жінки. Парубки навідувалися до тих хат, де були на виданні дівчата. Всі зібрані гроші віддавали на потреби церкви.
Надія БУДНА