Кожне село на Буковині має свої традиції святкування Різдва. Хтось готує на Святвечір 12 пісних страв, хтось менше. Десь знають багато колядок. Десь люблять у цей день постріляти з мисливської зброї.

Варити пшеницю треба довго

– Насамперед для нас це родинне свято, – розповідає Вікторія ПЕТРЮК, мешканка Мамаївців, що на Кіцманщині, знавець народних традицій. – Діти приходять колядувати до нас із чоловіком, ми йдемо до дітей. Готуємося до Святвечора заздалегідь, так, як нас батьки навчали. Як і моя мама, готую 12 пісних страв. Вона ще донедавна на святковий стіл клала рибу, але зараз її не готує, вважаючи, що нічого м’ясного на столі в цей день не повинно бути. Але я цього правила не дотримуюся.

Найголовніша страва – пшениця, як у нас кажуть, або кутя. Покійний свекор підсушував зерно зо два тижні, потім товк у ступі так, щоби не було полови. Варити пшеницю треба довго. Окремо тремо у макітрі мак, доки не з’явиться молочко. Додаємо горіхи, родзинки, цукор чи мед, дехто додає узвар. Наступного дня, а саме на Різдво, зварену пшеницю розводять солодким молоком. Друга пісна страва – грибна юшка, приправлена підсмаженою на олії цибулею і часником. Третя – колочені квасолі. До води додаємо трошки солі і цукру, тоді продукт – як щойно з городу зібраний, має живий вигляд. До підсмаженої на олії цибульки варто додати томату, а ще потрібно зробити саламашку з часнику. Варимо ми і боби. Щоб вони добре варилися, їх потрібно на ніч замочити в солоній воді з содою. Вранці злити й довгенько варити у свіжій воді. Боби готові тоді, коли майже повністю вберуть у себе всю воду. Заправляють готовий продукт смаженою цибулею з додаванням чорного меленого перцю. Надзвичайно смачною є і юшка з червоних буряків. Спочатку буряки варять в мундирах, потім вже очищують і шаткують. Додаємо лавровий лист, цибулю, після першого кип’ятіння – оцет, щоби буряк не побілішав, трошки цукру. Підсмажуємо і моркву з томатом. Окремо варимо вушка – ніби пельмені, але начинкою служить оселедець зі смаженою цибулею. Варимо вушка у підсоленій воді. Опісля промиваємо їх холодною водою і кладемо у бурякову юшку. Також смакує салат із буряків до товченої квасолі.

Ще готую вареники з картоплею, капустою та вишнями, голубці з рисом, рисом і гречкою навпіл. Гречаники робимо з товченої картоплі й вареної гречки, додаємо ті самі спеції, що й до котлет – вони смакують з грибною підливою. Також печемо пампушки, варимо узвар із сушених слив, готуємо різні салати, пісну шубу з грибами. Любимо і заливну рибу.

"Кво-кво-кво, навернися, тютько, д’хаті!"

– А коли сідаєте до вечері?

– Ще до того, як зійде перша зірка, чоловік із сином розносять вечерю як поману за покійних родичів. Це пшениця, солодощі, фрукти, нові ложка і тарілка, свічка. Якщо померлою є жінка, то на кошик кладемо хустинку, чоловік – рушник і калач. А на цвинтарі на могилах родичів запалюємо свічки. Коли зійде перша зірка, сідаємо до столу. Під стіл кладемо сокиру, на яку треба стати босоніж: це символізує силу, яку вона дає кожному в родині. А ще під стіл кладемо сіно. Після вечері діти, а у мене є дві онучки, лізуть під стіл, й тричі промовляють: "Кво-кво-кво, навернися, тютько, д’хаті!" Це до того, щоб навесні завелися квочка з курчатами – щоби був добрий приплід. За це діти отримують горіхи, цукерки.

Також під скатертину на одному куті стола кладемо головку часнику – щоби згуртованою була сім’я, два калачі – щоб господарі були в парі. Звичайно, перед вечерею молимося, того дня дотримуємося суворого посту. Після вечері зі столу нічого не забираємо, кладемо на нього і зайву ложку – для покійних.

– Коли приходять колядники?

– Ми мешкаємо у тій частині села – на Новому куті, – де діти приходять колядувати наступного дня. Колядують під хатою колядки "Нова радість стала", "Добрий вечір, тобі, пане господарю", "У глибокій родині сталася новина". Дітям-колядникам платимо від двох до десяти гривень – щоби пам’ятали. Парубки ходять колядувати лише до дівчат. Головні партії колядників ходять із музикою, їм господарі платять по 100 і більше гривень. Колядують і церковні колядники, які виручені з коляди гроші віддають на потреби церкви. Одне слово, Різдво – найвеселіше свято.
Василь Гринюк