Багатий урожай – теж морока

Буковинські фермери виростили гарний урожай овочів та фруктів. Вклали в нього час, здоров’я, гроші. Та довести до покупця не виходить. Продають або через посередника, або самотужки – у придорожній пилюці.

Ідеш гуртовим овочево-фруктовим ринком, і очі тішаться – стільки гарного добірного товару: великий, маленький, по кілограму чи сітками. Доки я оглядала товар і розмовляла з продавцями на ринку "Верхній" (дорожньо-тротуарного його додатку), поруч пара чернівецьких пенсіонерів з візком скуповували мало не всі овочі: помідори, перець, огірки, цибулю. Розговорилися. Чоловік розповів, що він почесний пенсіонер, багато і чесно працював, тож зараз має можливість багато купувати. Чи влаштовує його такий ринок (на проїжджій частині), чоловік відповів, що так: "Тут є всі продукти, які потрібно. Багато товару, можна вибрати. І недорого". Втім, більшості покупців торгівля на дорозі навряд чи подобається.

"Днюємо і ночуємо на дорозі"

Дорогою до міського кладовища повз ринок Зелений стоїть довжелезна колона з сотень вантажівок – великих та маленьких. Більшість із них продавці, які самотужки виростили свою продукцію. У роздріб не продають, лише гуртом. Чимало з відомого овочевого села Перебиківці, що на Хотинщині.

– Ви всім селом приїжджаєте на ринок продавати? – запитую напівжартома.

– Ні, – сміються жінки, – через одного. За кордон не їдемо. Але маємо землю. Тож обробляємо її. І що виходить, те і маємо. От їздимо на ринок з сусідами по черзі. День – вони, день – ми.

– Зараз зібрали врожай, потрібно швидко продати. Хоча й у селі є ангари для зберігання овочів. Але помідори та ротунда не лежатимуть, – каже підприємець Еврік ЦЕРКОВНЮК із Перебиківців, який розпродує власну продукцію наприкінці ряду біля цвинтаря. Покупець, ідучи повз нас, запитує, скільки коштує кілограм помідорів у роздріб. Чоловік продає лише гуртом. Бо немає часу по кілограму розпродувати. – Отак чергую: день-два на те, щоб зібрати врожай, день-два – щоб його продати. І немає часу на те, щоб торгуватися з перекупниками. Хоча ціни на овочі мали би бути вищими. Дивіться, у 1990-х роках кілограм помідорів коштував три гривні і сьогодні – три. А скільки коштує сьогодні виростити врожай і скільки коштувало це 20 років тому? Є різниця. Наприклад, щоб город обробити тоді, потрібно було витратити 100 гривень, а сьогодні – не менше 1500. Насіння, міндобрива, солярка – все у кілька разів подорожчало, оцінюється у доларах. Ось так сьогодні займатися городництвом, – чоловік посміхається, а в очах сум.

Фермер каже, що держава бодай якось мала би турбуватися про тих, хто годує країну. А її участі ніде не видно: ані підтримки реалізації врожаю, ані хоча би створення умов роботи ринку. "Отак живемо тут у таких умовах – і днюємо і ночуємо, – виробник оглядає місце. – Якщо хтось там (у середині ряду, – авт.) розпродався і їде, ми стаємо на його місце".

Господар пояснив, що весь його врожай помідорів – 30 тонн, ще й ротунди – до 10 тонн. І є орієнтовно тиждень-два, щоби все це збути. Високі ціни виставити не може.Тож здає врожай за ті гроші, які пропонує ринок. За рахунок обсягу врожаю вдається повернути вкладене і навіть трохи заробити.

Городництво – немодний бізнес

Ставчани, що на Хотинщині, також майже всім селом займаються вирощуванням кавунів та цибулі. На відміну від Перебиківців, тутешні мешканці не можуть похвалитися власними ангарами чи овочесховищами. Тому все, що виростили, відразу везуть на ринок, щоб швидко збути. Сільські мешканці розповіли, що врожай, скажімо, у дві тонни з господарства продають частинами. Віддають по 2-2,5 гривні за кілограм. Іноді, доки овоч дійде до кінцевого покупця, проходить кількох перекупників. А турбота виробників – швидше збути, щоб товар не почав псуватися. Торгуватися не доводиться.

– Колись працювали заготівельні контори. Сільські виробники укладали угоди і продавали врожай за встановленими договірними цінами. Тому фермери мали бодай якусь гарантію, – каже мешканець села. – А зараз виходимо з того, що маємо. Ціни цього року не високі, бо врожай багатий. Якщо вдасться продати – добре.

Сільським господарством займається дедалі менше людей. Села, мешканці яких завжди мали гарантовані заробітки, масово покидають це заняття. Не вигідно. Це стало збитковим. Добре почуваються великі господарства, холдинги. За рахунок масштабів та обсягів продукції можуть дозволити більш якісне і дороге обладнання, насіння та міндобрива. А малі господарники мають здебільшого мороку.

Колись у селі Маршинці (Новоселицький район) мало не кожен господар вирощував овочі – і собі, і на продаж вистачало. Сьогодні село вже не може цим пишатися.

– Із колишніх 100 відсотків городників для продажу вирощують продукцію лише орієнтовно 15. Нині дрібне сільське господарство у мінусі. Старі теплиці зруйнувалися, а щоб нові побудувати, потрібно чимало матеріалу, який коштує дорого, – розповідає Сергій КІГУ, сільський голова Маршинців. – Колись ми були знаменитими "спекулянтами", а тепер сільським господарством займатися економічно не вигідно. Багато мешканців поїхали за кордон.

Огірки відійшли раніше

Кореспонденти "МБ" навідалися у Динівці Новоселицького району. У теплицях "огіркового" села Буковини майже порожньо. Вздовж траси також небагато продавців. Кілька жінок та чоловіків продають ротунду, помідори, сливи та трохи огірків. Напевне через це кілограм огірків коштує недешево – 10 гривень за кілограм, 80 просять за відро. Ті, хто має дві, три а то й чотири теплиці – везуть на ринок. Але більшість господарів розпродують вирощене, сидячи на стільцях попри дорогу.

Марія БЕЖЕНАР, жвава і бадьора жінка, охоче спілкується з нами. Біля дороги поруч з огірками на вагах лежать помідори і ротунда, у відрах – сливи. "Розсаду вирощуємо і розвозимо по селах. А за огірками покупці приїжджають до нас. Нам немає потреби їздити ринками зі своїми огірками – люди розкуповують все тут", – каже жінка.

Незважаючи на хороший врожай на всі овочі, огірки цього року не дешеві. "Огірки на відкритому грунті не дуже хочуть рости, вони краще почуваються у теплицях. І поливати їх треба рясно та вдало. І зібрати вчасно. Кілька останніх років огірки не дуже добре ростуть. Тиждень-два тримаються і відразу сохнуть. Через те й відійшли огірки цього року швидше. Кажуть, що нібито радіація підвищена, дощі якісь неправильні", – скаржаться "огірочники".

Надія та Олексій ПАСКАРІ з донькою Альоною, як і більшість мешканців села, ведуть родинний огірковий бізнес. Батьки керують, діти та внуки допомагають. Молода жінка показує теплиці на городі: дерев’яні підпори накриті плівкою. Поруч стоїть інша, вже порожня, – врожай зібрано.

У цьому селі ціни на огірки традиційно тримаються досить високі – як на ринку. Мешканці кажуть, що ціни нормальні, бо хороші огірки вирощують.
Ліна НАГІРНЯК

До уваги чиновників

Кому вигідна
штовханина на Зеленій?

Журналісти пишуть, буковинці просять, а чиновники продовжують ігнорувати тему ринку на Зеленій. І так роками. Така буковинська незворушність китайців би здивувала. У Чернівцях чиновники спокійно продовжують не працювати у своїх кріслах. А сільські виробники і далі туляться при дорозі біля міського кладовища зі своїми помідорами та цибулею. Впритул до них штовхаються і покупці. Через це регулярно блокують дорогу. Нетерплячі сигналять у постійних заторах. Водій авто нервово вигукує своїм "колегам" позаду: "Тут людина вантажиться – чого тиснете!" Так працює гуртовий ринок на Зеленій щодня, щосезону багато років поспіль.

– Ринок треба перенести, – одноголосно говорили продавці на дорозі. – Ми бували на різних ринках. Наприклад, на львівському гуртовому ринку ряди впорядковано, багато місця, є де розкласти товар, покупець може завантажитися. Торгували ми і на "Добробуті". Там, справді, буде набагато краще. Але туди потрібно перенести увесь "зелений" ринок. А тут: хіба це торгівля? Машини у два ряди їдуть, хоча б зробили односторонній рух на цій вулиці. Люди не можуть підійти роздивитися товар, пил осідає на продукти, самі тут на пташиних правах. Ні вигоди, ні задоволення від торгівлі, – кажуть люди. А через дорожню пилюку яскраво червоні помідори та ротунда виглядають не так яскраво і зовсім неапетитно.