Ні миру, ні війни

Війна на Сході може тимчасово припинитися, а окуповані регіони Донбасу стануть "замороженою" зоною конфлікту на кшталт Придністров’я

Та навіть така ймовірність подальшої ситуації у зоні АТО не може гарантувати захист від військового вторгнення російських військ на нашу територію.

У середу вранці повідомлення з Банкової миттєво обнадіяло мільйони українців про припинення боїв на Сході: Порошенко й Путін провели телефонну розмову, у підсумку якої домовилися про "постійне припинення вогню". Далі почалися дипломатичні балачки, хто і що не так зрозумів і про що ніби то говорили, чи не говорили….

Щоправда, солдатам на передовій поки що слабко віриться у те, що ця війна найближчим часом припиниться. У тривалій війні рядові бійці звинувачують своє командування, яке, нібито, не дозволяє їм виконувати розумні військові завдання у зоні АТО. Вони негативно оцінюють ймовірні наміри повторення ще одного перемир’я. Мовляв, одне вже було…

Що нині відбувається на Донбасі, як можуть розвиватися події у зоні АТО надалі й чому в буковинських бійців поступово падає бойовий дух на війні?

"Доки летів, стільки всього надумав"

Кілька тижнів тому до Чернівців із зони АТО з численними забоями голови повернувся 26–річний воїн-контрактник Олександр, який родом із Новоселицького району. Нині боєць лікується у військовому госпіталі, а про жахливі події на Сході тепер дізнається з випусків новин. Каже, що насправді ситуація там значно страшніша.

– Все залежить від того, наскільки воїн готовий захищати свою державу, – каже солдат. – Мої всі хлопці від початку були готові до найгіршого. Звісно, після кількох місяців у польових умовах, хочеться додому. Але ніхто з наших там не нарікав. Бойовий дух – то найголовніше для солдата. І дуже зле, коли він згасає. Ось, наш командир щоранку нас морально підтримує: "Ну шо, хлопаки? Будемо сьогодні бити сепаратистів?".

Олександр, котрий двічі підірвався на міні, говорить, що досі не збагне, як він вижив. Але оптимізму не втрачає – навіть про найзапекліші бої в Луганську він згадує з усмішкою.

– Свій перший бій пам’ятаю, – каже. – Це було тоді, коли нас підірвало вперше. Підходить до нашого БТРа товариш капітан. Каже: "Шо ви робите, хлопці?". Кажу, йдемо, в кущі, попісяти. Коли доходимо, а там вибух: "Ту-ду-ду-ду-ду". Кажу хлопцям, ліземо в БТР. Надворі все порозривалося. Тільки звук чули тупий: "Пух-пух-пух". Кажу хлопцям, давайте бігом до кущів. Може встигнемо, доки буде перезарядка. Сходили в туалет, забігли назад в БТР, закрилися. Чуємо знову: "Ту-ду-ду-ду"… О, кажу, встигли!

– А ось, коли підірвало нас вдруге, було страшніше, – продовжує Олександр. – Сиділи з Жекою в БТРі, закурили… А там є такі "кукушки" – їдеш і дивишся, що відбувається на вулиці. Я зняв каску, зняв бандану з голови. Натягнув маску тактичну. Каже мені Жека: "Будеш спостерігати". Я тільки-но розвернувся, і як залупенить! Вибух був сильний… Тоді я відразу згадав, як нас вчили на полігонах, що треба робити: як тільки відбувається вибух, треба відразу покинути машину й тікати з неї. І тут знову вибух. БТР підкинуло десь на півтори метра. А мене підкинуло ще вище. Доки летів, стільки всього надумав – здавалося, міг би книжку перечитати за той час. Летиш і думаєш: "Один раз бехнуло – живий. Другий раз бехнуло – живий". А тут дивишся – БТР летить. Я давай бігти. Ну, не по землі, а в повітрі! Уявляєте, 13,5 тонн падають на тебе! Всю дорогу назад згадував, що колись дивився передачу – про те, якщо кості поламані, то людина не може руками порухати. Я спробував порухати пальцями рук і ніг – все добре. Думаю, вижив… Ху, слава Богу…

– Приїхали ми на блокпост. Зустріли нас місцеві. Ой, хто я там тільки не був: і бандера, і "убійца", і "казьол". Три-чотири доби минули, сепаратисти відійшли. Місцеві уже борщ привезли нам, пиріжки, сигарети, воду… "Слава Україні!", всьо як має бути... Приїжджаємо в Луганськ, і тьотя підходить до нас: "Хлопці, врятуйте наше місто. Я хочу жити в Україні". Ну, вибач, мені, тьотю… Ти ж кілька днів до цього казала сепаратистам: "Визволітєль наш, ходи до мене поїж"…

"Коли кажуть не стріляти по заводу, бо він якогось депутата – хіба це війна"

Днями до редакції "МБ" зателефонували буковинці, які відбивали атаку росіян у Луганському аеропорту (пізніше наші звідти відійшли). Бійці відмовились називати прізвища, але розповіли, що бойовий дух нині стрімко впав, бо місяцями немає ротації.

– У Луганську ми тримали оборону до останнього, – каже солдат по телефону. – Як тільки на нас наступили російські війська, з 05.30 до 16.00 ми безперервно відбивалися. Скільки могли. Потім на нас пішли танки. Ми відступили, і взагалі виїхали з аеропорту, бо нас почали "засипати" "Градами", танками, мінометами, гаубицями… Були вбиті й поранені. Доїхали до іншого пункту призначення, наш командир сказав займати оборону. Ми зайняли оборону – нас почали знову обстрілювати. А ми тільки відступали з автоматами. Техніки у нас вже не має – залишилося лише кілька БТРів. Одного вбили, троє поранених… Іншим батальйонам уже провели ротацію.

– Ось, позавчора нас обстрілювали з мінометів "Ураган". Але ми звідси не відходимо. Ми не маємо ні відпусток, ні відходу назад. Усі частини, які тут були, вже виїхали звідси. Вчора ввечері після удару "Урагану" вони поїхали. А ми ще тут… – каже солдат.

– Раніше нам обіцяли, що проведуть ротацію, нас поміняють. Але зараз уже говорять, що немає на кого міняти, – продовжує боєць. – Ті дві чи три ночі, які ми пережили, були жахом. Ми вже втомилися…

Прогнози бійців на передовій щодо розвитку ситуації в зоні АТО песимістичні: "Цей конфлікт не завершиться доти, доки росіяни не заберуть собі Луганськ і Донецьк. Техніка, оснащення… У нас практично нічого немає. Бойовий дух дуже впав, бо ми всі дуже виснажені і фізично, і морально. Якби на деякий час провели заміну, то може би щось змінилося".

– Те, наскільки довго триватиме ця війна, залежить тільки від нашого командування, – каже інший солдат. – Коли почнуть надходити нормальні накази солдатам щодо знищення терористів, тоді ми зможемо сміливо говорити про якесь завершення цієї війни. Бракує техніки, оснащення для бійців. Звісно, в таких умовах бойовий дух у солдатів упав – коли в тебе стріляють, а ти не маєш права "бомбити" у відповідь, бо терористи, бачте, знаходяться у приміщенні заводу, в який стріляти не можна. Бо він належить якомусь депутатові. Якщо хлопцям дозволять виконувати розумні завдання, нормально обороняти свою країну, свої життя, тоді й буде якийсь результат…
Микола КОБИЛЮК

Думки

Донбас стане другим Придністров’ям?
Ігор БУРКУТ, політолог:
– Для того, щоб вирішити конфлікт на Донбасі остаточно, потрібно перемога України у війні. Все інше – це просто "замороження" конфлікту, перевід його в ту фазу, яка може стати "гарячою" в будь-яку мить. Судячи з усього, якщо Путіну не вдалося реалізувати свій план створення сухопутного коридору до Криму силою, він шукатиме можливість це зробити іншими способами. Найгірший варіант – це створення "другого Придністров’я". І це найбільш вірогідно. Якщо Захід нам допоможе, якщо в самій Росії антивоєнний рух дуже серйозно підніметься, тоді можна буде говорити про якесь конкретне вирішення цього питання. На жаль, оптимізму нині дуже мало, бо Україна не достатньо готова до ведення війни з російською армією.

Олександр ПАЛІЙ, політолог:
– Швидше за все, якщо тиск Заходу на Росію буде серйозним і міжнародна спільнота проведе "червону лінію" та буде готовою відстоювати її, то ця ситуація на Донбасі буде заморожена. Головне, щоб військова агресія Росії не поширювалась далі. Таке тимчасове "замороження" можливе. Ми розуміємо, що багато людей будуть втікати з цих територій, які контролюються терористами. Але яка інша альтернатива?
Треба готуватися як до другого Придністров’я, так і до повномасштабної війни.
Повідомлення на сайті президента про переговори Путіна і Порошенка означає, що Росія боїться реакції Заходу, НАТО і Євросоюзу. Не виключено, що під цим тиском Росія буде змушена "заморозити" цей конфлікт. Бо нині наші війська трохи відступили.