«Нас тут кинули»

"Подивіться на наших бійців і на російських. Про них держава дбає. Не те, що у нас – навіть бронежилетів людських нема", – кажуть бійці.

"Дали старі, зачухані радянські бронежилети"

Боєць із Чернівців Володимир Логвіненко у вівторок повернувся з Луганська до столиці. Каже, що найгірше, що було на сході – навіть не військові сутички з сепаратистами під військкоматом та ОДА, а ігнорування потреб солдатів державою.

– Ми – колишні внутрішні війська, нас народ так ненавидів, а тепер нас уже всі люблять, бо ми Національна гвардія. Але від цього нам не легше: влада нас тут просто тупо "кинула"! Ані бронежилетів нормальних, ані зброї людської. Ну як у таких умовах воювати? – каже чоловік.
– Що говорити, якщо в нас така влада, яка кидає у гарячі точки звичайних "пацанів" без нормальних бронежилетів, – каже "МБ" боєць Нацгвардії з Чернівців Григорій. – Нам дали старі, зачухані радянські бронежилети. Глянути на наше озброєння та їхнє – відчутна суттєва різниця. Ті люди підготовлені до війни, вони роками готувалися. Там і російські спецслужби є, і чеченці… У нас лише одні автомати – з ними у бій не підеш.

Найбільш гарячі події були під час штурму військкомату і захоплення Луганської ОДА. Таке враження, що влада просто "зливає" нас. Навіть їхні міліціонери повідкривали двері, щоб ті сепаратисти змогли увійти всередину. Влада сама все тут "зливає". Вона або налякана чимось, або в неї домовленість із Росією.

– Потрібно змінити владу, зняти того Турчинова і поставити на його місце таку людину, яка даватиме адекватні накази, – каже військовий. – А не те, що вони сидять і "мимлять". Потрібні конкретні накази – і робити це треба було відразу, а не чекати з моря погоди. Треба змінювати все керівництво: Авакова, Турчинова…

– Проживаємо не в найкращих умовах, – каже солдат. – Умови проживання у військових частинах, де перебувають резервісти, то ще можна назвати тризірковим готелем. Були б вони в такій ситуації, як ми: закинуте старе приміщення, купа сміття. Спимо на підлозі на матрацах. Годують нас на польовій кухні консервами. Душ – один на 300-350 людей. З харчами нині проблем немає – є підтримка з боку волонтерів, – додав військовий.

"Життя контролюється не "народним губернатором", а криміналом"

Ще кілька днів тому в охопленому панікою Краматорську "брязкали" військові машини з російськими прапорами. Нині, кажуть місцеві мешканці, техніка з міста зникла. Проте психологічна напруга досі відчутна.

– Сказати, що в нашому місті небезпечно, я не можу: тролейбуси й автобуси містом курсують, – розповідає "МБ" працівник редакції газети "Новости Краматорска" Наталія. – Ось учора ми видали газету, виходили на вулицю і роздавали її. У центрі міста майже нічого не відбувається. Продукти в магазинах є. Проблематичніше тепер нам дістатися до Слов’янська. Проте на психологічному рівні неспокій дуже відчутний.

– У неділю на референдум пішло справді багато людей. Але чому вони йшли туди, що ними керувало, я не можу сказати. Я не вважаю, що в нас багато радикальних прихильників сепаратизму, але і про якісь патріотичні речі говорити тут бояться. Відкрито навряд чи хтось би заявляв про свій патріотизм. Тут це не вітається.

Після проведення "референдуму" 11 травня, жителі майже півмільйонного Луганська вже починають звикати до нової реальності, в якій щораз більше сфер життя контролюються не "народним губернатором", а криміналом, розповів "МБ" журналіст Валерій МАТИЦІН.

– Незважаючи на політичні перипетії і цю так звану "незалежність", життя луганчан не дуже змінилося, – каже він. – Як правило, всі живуть, як і раніше: підприємства працюють у штатному режимі, бюджетні виплати надходять більш-менш вчасно, перебоїв із продуктами немає. Серйозні незручності терплять жителі центрального району міста, де захоплені адмінбудівлі. Ось там і люди зі зброєю, і зведені барикади, а іноді й штурми та стрілянина. Та до віддалених спальних районів вітри змін не долітають. Навіть встановленої "новою владою" комендантської години тут не дуже дотримуються. Взагалі можна жити: вулиці напівпорожні, машин майже немає.

– Щоправда, на настроях громадськості розгул злочинності поки що помітно не позначився. Тривог і без цього вистачає, – каже Валерій. – Уже багато місяців місто живе з почуттям навислої загрози. Задовго до початку антитерористичної операції тут почали боятися Правого сектора. У деяких випадках доходило майже до масової істерії: навали "правосєков" чекали від дня на день, але тут так ніхто і не з’явився. Тепер багато хто побоюється, що скоро антитерористична операція добереться і до Луганська – буде війна, як в Слов’янську або Маріуполі.

– Отже, повірило багато людей в "краще майбутнє" і пішло на той референдум, як на свято, – продовжує журналіст. – Юридичними тонкощами мало хто морочився. Скажімо, в одному з районів використовували списки виборців 10-річної давності, а ще хтось взагалі обійшовся без списків. Після проголошення "незалежності" у деяких її прихильників виникли побоювання щодо пенсій, стипендій та інших виплат, які нараховуються з Києва і в значній частині – з держбюджету. У цьому сенсі незалежність ЛНР – це "свято непослуху" за державний рахунок. Але поки що настрій у прихильників ЛНР піднесений.

Думка

Конфлікт триватиме, доки не зміцніє влада

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог:

– Знаєте, є такий вираз "від двох до п’яти"? Так само довго у нас триватиме сепаратистська хвороба – доки не укріпиться і не зміцніє нова українська влада. Ми втратимо ці два регіони, але не повністю. Це буде такий собі сектор Газа. Бо там є українські мешканці. Одночасно діятимуть й місцеві сепаратисти, які схилятимуться до анархії, бо кордон Луганщини і Донеччини буде закритим до України і відкритим до Росії. Там буде збиратися весь "мотлох" з півдня Росії. Всі будуть заїжджати до Луганська і Донецька. Це триватиме декілька років, доки влада в Україні не закріпиться і не наведе порядок із новою Конституцією, якою багато нададуть повноважень місцевому самоврядуванню. Не губернаторам, не землям і областям, а містам, районам, селам.

Російська анексія не дійде до центральної України. На наше щастя, Путін настільки погано знає історію, що він вирішив почати з Криму і налякав усіх. Треба було починати з Донецька-Луганська, а Крим би тоді сам відпав, як гнила груша. Але він вирішив по-іншому: почати з Криму і поступово забирати собі інші території. Але для цього потрібно було би років сто. Тому в цьому плані я оптиміст: Ахметов же не визнав референдум. Хто міг подумати рік тому, що велика людина, економічний Президент України, який володіє 15 мільярдами доларів, буде соромитися результатів голосування своїх громадян? Путін також не визнав цей референдум. Бо визнання результатів означало би приєднання цих областей до Росії. Але цього не відбулося. Росії не вистачає сил для "переварювання" Луганська й Донецька. Вони створять таку зону нестабільності, яка дуже нагадуватиме сектор Газа. Це триватиме кілька років, доки влада не стане сильною.

Самостійно Україна нині не може захистити себе. Тільки з допомогою Європи. Нам НАТО особливо не потрібне. Не треба нікуди вступати. Потрібна допомога. Дивуюся, чому досі ніхто не звернув увагу на те, чому у вирі останніх подій на Сході замовкла так звана українська діаспора? Чому вони нас не підтримують? 20 років вони так раділи нашим злетам і хвилювалися під час поразок, а в найбільш небезпечній для країни ситуації я не бачу консолідацію української діаспори. Отже, вибачте, правильно роблять європейські дипломати, кажучи нам в обличчя: "Якщо вам діаспора не допомагає, якщо ви самі собі не допомагаєте, то чим ми вам можемо допомогти?".
Микола КОБИЛЮК