Уперше з часів незалежності представник Буковини здобув боксерську нагороду європейського гатунку – на Чемпіонаті Європи серед спортсменів 1994-1995 р. н. у Львові вижничанин Анатолій Чагін дійшов до півфіналу і став бронзовим призером у ваговій категорії до 50 кг.
У боротьбі за путівку до фіналу вихованець Миколи Гакмана зійшовся з чемпіоном світу та Європи Томасом Вардом з Англії, який виграв і півфінальний двобій, і матч за "золото".
Дорогою з Євро додому Анатолій Чагін відповів на наші запитання.
– Анатолію, прийми вітання з цим історичним успіхом!
– Дякую!
– Знаєш, що це наша перша міжнародна медаль за часів незалежності?
– Так, знаю. Хоча вона для мене і так дуже дорога, бо ми з тренером Миколою Гакманом довго до неї йшли.
– Скільки займаєшся боксом?
– П’ять з половиною років.
– І які умови для розвитку цього спорту у Вижниці?
– У нас є все для того, щоби стати чемпіоном (сміється, – авт.). Не обов’язково, щоби були всі зручності та ідеальні умови для занять, головне – бажання тренуватися.
– Якими були твої перші успіхи у боксі?
– 2007 року в Керчі виграв першість України серед спортсменів 1993-1994 років народження, тобто фактично у боротьбі зі старшими на рік суперниками. І того ж року виграв аналогічний Кубок України у Севастополі. А цього року переміг на першості України в Енергодарі, що і дало можливість виступити на юніорському Чемпіонаті Європи.
– Це твій дебют на міжнародній арені?
– Ні. Нещодавно був на міжнародному турнірі в Баку – на призи президента Алієва. Але там я виступив не дуже вдало. Щоправда, і якихось особливих турнірних завдань ми не ставили.
– А на початку занять боксом одразу поставив перед собою якісь великі цілі?
– Ні, я одразу перед собою поставив мету досягти якихось поважних успіхів у боксі. З дитинства люблю битися...
– То перші твої бої були вуличними?
– Ні, я б’юся лише на рингу! Я хотів сказати, що з дитинства люблю спорт.
– До боксу були ще якісь види спорту?
– Ходив два роки до секції карате. Якихось успіхів не було, займався для себе.
– А як справи у школі звичайній?
– Нормально. Закінчив 9 клас. Екзамени здавав достроково, щоби встигнути на Євро.
– Вчителі, однокласники обізнані про твої спортивні досягнення?
– Вчителям головне, щоби ми добре навчалися. Може, після Чемпіонату Європи більше цінуватимуть успіхи у спорті (сміється, – авт.). Директор школи Олексій Чепіль вітав мене після перемоги на юніорському Чемпіонаті України. А однокласники підтримують, вітають після кожного вдалого виступу.
– Батьки теж займалися спортом?
– Тато Віктор займався спортивною гімнастикою трохи, а мама спеціалізується на вболіванні (сміється, – авт.).
– Яким був твій шлях до "бронзи"?
– У першому бою моїм суперником був Саїд Фрах Мохамед з Швеції, якого я переміг 10:2. У чвертьфіналі вдалося "всуху" виграти в угорця Роберта Джюдаса – 4:0. А до фіналу мене не пустив чемпіон Європи та світу Томас Вард з Англії, який і став чемпіоном у нашій категорії до 50 кг. Але то вже було у півфіналі, тому мені дісталася "бронза".
– Напевно, мрієш "помститися" англійцеві на наступних чемпіонатах?
– Для початку треба добитися права виступати ще у складі збірної України. Треба прагнути першого місця. А кого перемагати, це вже деталі.
– Хто твій кумир у боксі?
– Наш олімпієць Василь Ломаченко. Залюбки дивлюся також бої братів Кличків.
– Напевно, про їхні гонорари ти теж мрієш? Як спортсмен ти вже щось заробляєш?
– Поки що не заробляю. Знаю, що є центр олімпійської підготовки, в якому і деякі боксери отримують гроші на харчування. Можливо, і
мені з часом щось даватимуть – було б добре. А ще краще стати колись професійним боксером і заробляти мільйони (сміється, – авт.).
Георгій МАЗУРАШУ
