Вижничанин Чагін – бронзовий призер юніорського Євро з боксу

Уперше з часів незалежності представник Буковини здобув боксерську нагороду європейського гатунку – на Чемпіонаті Європи серед спортсменів 1994-1995 р. н. у Львові вижничанин Анатолій Чагін дійшов до півфіналу і став бронзовим призером у ваговій категорії до 50 кг.

У боротьбі за путівку до фіналу вихованець Миколи Гакмана зійшовся з чемпіоном світу та Європи Томасом Вардом з Англії, який виграв і півфінальний двобій, і матч за "золото".

Дорогою з Євро додому Анатолій Чагін відповів на наші запитання.

– Анатолію, прийми вітання з цим історичним успіхом!

– Дякую!

– Знаєш, що це наша перша міжнародна медаль за часів незалежності?

– Так, знаю. Хоча вона для мене і так дуже дорога, бо ми з тренером Миколою Гакманом довго до неї йшли.

– Скільки займаєшся боксом?

– П’ять з половиною років.

– І які умови для розвитку цього спорту у Вижниці?

– У нас є все для того, щоби стати чемпіоном (сміється, – авт.). Не обов’язково, щоби були всі зручності та ідеальні умови для занять, головне – бажання тренуватися.

– Якими були твої перші успіхи у боксі?

– 2007 року в Керчі виграв першість України серед спортсменів 1993-1994 років народження, тобто фактично у боротьбі зі старшими на рік суперниками. І того ж року виграв аналогічний Кубок України у Севастополі. А цього року переміг на першості України в Енергодарі, що і дало можливість виступити на юніорському Чемпіонаті Європи.

– Це твій дебют на міжнародній арені?

– Ні. Нещодавно був на міжнародному турнірі в Баку – на призи президента Алієва. Але там я виступив не дуже вдало. Щоправда, і якихось особливих турнірних завдань ми не ставили.

– А на початку занять боксом одразу поставив перед собою якісь великі цілі?

– Ні, я одразу перед собою поставив мету досягти якихось поважних успіхів у боксі. З дитинства люблю битися...

– То перші твої бої були вуличними?

– Ні, я б’юся лише на рингу! Я хотів сказати, що з дитинства люблю спорт.

– До боксу були ще якісь види спорту?

– Ходив два роки до секції карате. Якихось успіхів не було, займався для себе.

– А як справи у школі звичайній?

– Нормально. Закінчив 9 клас. Екзамени здавав достроково, щоби встигнути на Євро.

– Вчителі, однокласники обізнані про твої спортивні досягнення?

– Вчителям головне, щоби ми добре навчалися. Може, після Чемпіонату Європи більше цінуватимуть успіхи у спорті (сміється, – авт.). Директор школи Олексій Чепіль вітав мене після перемоги на юніорському Чемпіонаті України. А однокласники підтримують, вітають після кожного вдалого виступу.

– Батьки теж займалися спортом?

– Тато Віктор займався спортивною гімнастикою трохи, а мама спеціалізується на вболіванні (сміється, – авт.).

– Яким був твій шлях до "бронзи"?

– У першому бою моїм суперником був Саїд Фрах Мохамед з Швеції, якого я переміг 10:2. У чвертьфіналі вдалося "всуху" виграти в угорця Роберта Джюдаса – 4:0. А до фіналу мене не пустив чемпіон Європи та світу Томас Вард з Англії, який і став чемпіоном у нашій категорії до 50 кг. Але то вже було у півфіналі, тому мені дісталася "бронза".

– Напевно, мрієш "помститися" англійцеві на наступних чемпіонатах?

– Для початку треба добитися права виступати ще у складі збірної України. Треба прагнути першого місця. А кого перемагати, це вже деталі.

– Хто твій кумир у боксі?

– Наш олімпієць Василь Ломаченко. Залюбки дивлюся також бої братів Кличків.

– Напевно, про їхні гонорари ти теж мрієш? Як спортсмен ти вже щось заробляєш?

– Поки що не заробляю. Знаю, що є центр олімпійської підготовки, в якому і деякі боксери отримують гроші на харчування. Можливо, і
мені з часом щось даватимуть – було б добре. А ще краще стати колись професійним боксером і заробляти мільйони (сміється, – авт.). 
Георгій МАЗУРАШУ