Гопак – це не лише усім відомий український народний танець. Це також і вид бойового мистецтва. У Чернівцях осередок бойового гопака (від Хмельницької обласної федерації) з’явився після того, як чернівчанин Олександр Гельмич запросив до Чернівців для свого 10-річного сина тренера з бойового гопака Івана Підгурського.
З Іваном Тадейовичем ми й поспілкувалися про особливості цього виду бойового мистецтва.
Щоби отримати перший рівень, треба тренуватися не менше двох років
– Раніше я займався східними єдиноборствами, рукопашним боєм, маю другий розряд із теквондо, – розповідає Іван Підгурський. – Але ніяк не міг знайти щось своє, усе це мені нагадувало балет. А потім дізнався про бойовий гопак і відтоді розпочав ним займатися. Із семи рівнів гопака у мене другий – "сокіл". Це не так багато, але й немало. Скажімо, для того, щоб отримати "жовтяка" (перший рівень), треба тренуватися впродовж двох років. Найвищий рівень – "волхв" – здобув лише один чоловік, генерал-полковник козацьких військ України, верховний отаман військового округу "Західна Україна" Володимир Пилат. Загалом у гопаку дуже багато нюансів. Наприклад, учитель – це найвище звання. Для цього треба мати багато досягнень, учнів, послідовників. Спочатку – тренер, потім – інструктор і вже аж тоді – вчитель.
Є чотири напрямки розвитку бойового гопака: оздоровчий, культурно-мистецький, спортивний та власне бойовий. Оздоровчим гопаком можуть займатися люди будь-якого віку, в тому числі й похилого. Прихильники культурно-мистецького гопака беруть участь у фестивалях, презентаціях та інших показових виступах. Спортивний дає змогу застосувати гопак у міжстильових змаганнях, зокрема в універсальних змаганнях у восьмикутнику (боях без правил). А власне бойовий гопак – це володіння різними видами зброї: булавою, шаблею, ціпом, серпом, топірцем, списом, косою, палицею.
Від східних єдиноборств нас відрізняє те, що тут є низова техніка, тобто ми можемо битися навприсядки.
У бойовому гопаку ще є такий різновид, як бойове мистецтво жінок "Азгарда" (тобто амазонки). Там також техніка базується на бойовому гопаку, лише жінки-воїни завдають удари долонями, а не кулаками.
Замість розминки співають козацькі пісні
– Одяг у бойовому гопаку такий же, як колись носили козаки, – продовжує тренер. – Шаровари, вишиванка, причому все різнобарвне. Адже яскравий колір уособлює веселощі, а козаки були веселими людьми. А ще тренуватися треба в чоботах. Тоді й стопа не болить від удару, та й не порівняти удар чоботом і голою ступнею. Чим вищий розряд, тим коротша стрижка. Характерники і волхви носять чуби або, як їх зневажливо називають, оселедці. Багато хто вважає, що козаки були пияками і лише те й робили, що люльку курили. Але це неправда – козаки справді курили люльку, та в ній був не тютюн, а пахучі трави, якими козаки відганяли комарів. Так і прихильники бойового гопака не палять, не п’ють. Нам навіть заборонено плювати на землю. У нас дуже сувора дисципліна. Якби ви бачили, як мої учні віджимаються на перших уроках – кілька разів і то заледве, то ви б їх не впізнали, як вони тепер бадьоро усе виконують. Ми читаємо лекції, розповідаємо про козаків, культуру поведінки, виховуємо учнів. Розпочинаємо заняття з молитви, потім співаємо козацькі пісні. Це – найкраща розминка, дихання пришвидшується. Тоді можна починати заняття. Загалом кожен знайде у бойовому гопаку те, що шукає: оздоровиться, навчиться себе захищати, але не ходити і бити людей. Ми приймаємо хлопців і дівчат від восьми років і старше.
Де займаються:
Заняття зі спортивного гопака проводять у ЗОШ №18 (вул. Стасюка, 18А), 19.30, понеділок, середа, п’ятниця.
Заняття з оздоровчого гопака – у спорткомплексі "Динамо" (вул. Українська, 42), вівторок, четвер – 19.30, субота – 9.00.
Ціна – 60 гривень на місяць.
Галина МАРКІВ
ДОВІДКА
Відродження бойового гопака у наш час розпочалося 1985 року, коли львів’янин Володимир Пилат почав систематизувати знання, зібрані по крихтах від українців – майстрів двобою, розкиданих по усьому колишньому Союзу. Значну частину техніки вдалося розшифрувати завдяки дослідженню українських народних танців. Саме звідси народилася і нова назва відродженого мистецтва предків – бойовий гопак.
З 7 по 15 жовтня 2001 року у місті Черджоу в Південній Кореї відбувся IV всесвітній фестиваль бойових мистецтв, на який була запрошена збірна команда України з бойового гопака. Виступи гопаківців на тлі 30-ти стилів національних бойових мистецтв різних країн світу були визнані журі фестивалю одними з найкращих. Бойовий гопак так сподобався гостям і учасникам фестивалю, що навіть монахи з монастиря Шаолінь виявили бажання поділитися деякими секретами свого бойового мистецтва, а натомість вивчити кілька елементів техніки бойового гопака. 1991 року зареєстрована центральна школа бойового гопака, 2001 року – міжнародна федерація бойового гопака.
Словник термінів у бойовому гопаку:
тузень – прямий удар рукою;
джиган – боковий удар рукою;
стрімляк – удар знизу;
вохрик – удар збоку;
щупак – удар в стрибку двома ногами вперед;
розніжка – удар двох суперників у боки;
інші види ударів ногами – чорт, голубець, пістоль, закрут, зміна, блоха, тинок;
млин, коса, дзиґа – види підсікання.
Рівні майстерності
у бойовому гопаку:
1. жовтяк
2. сокіл
3. яструб
4. джура
5. козак
6. характерник
7. волхв
