«До нас приносили, а звідси йшли самі»

Тепер інсультників доглядатимуть лише вдома

Реабілітаційні центри Буковини для інсультників стали заручниками бюрократії: їх закривають через відсутність медичної ліцензії. Інваліди залишаються напризволяще. Кореспонденти "МБ" побували в реабілітаційному центрі, що в Кострижівці на Заставнівщині.

"Відділення реабілітації в цій будівлі знаходиться на четвертому поверсі, – пояснює Лілія СЕМЕНЮК, директор Заставнівського територіального центру соціального обслуговування, доки ми підіймаємося сходами. – Для наших підопічних працює ліфт. Крім того, у цьому приміщенні на інших поверхах знаходяться швидка допомога, терапевтичне відділення".
"Заходьте до нас", – зустрічають працівники колишнього реабілітаційного відділення, яке з першого липня вже вважається стаціонарним відділенням геріатричного пансіонату.

"Вдячна, що ходжу на своїх ніжках"
Дмитро ТКАЧУК, лікар екстреної допомоги, за сумісництвом лікар реабілітаційного відділення: "Всі хворі, які були в нас на реабілітації, вже пішли додому, тепер у нас буде суто геріатричний пансіонат. За приписом Рахункової палати ми їх попередили за 10 днів, і вони змушені були нас покинути. Тепер у нас проживатимуть самотні люди, які тут добуватимуть віку. Все "вперлося" у фінансування – ліцензію придбати ми не можемо.
У місці відпочинку мешканці реабілітаційного центру дивляться телевізор. Більшість із них – на інвалідних візочках. "Одна із підопічних – 71-річна Раїса Іванівна із діагнозом "хвороба Альцгеймера" перебуває у нас уже рік. Ми змогли її влаштувати у нас тому, що її дочка – теж пенсіонерка, фактично вже сама потребує допомоги", – пояснює Лілія Семенюк.
Пані Раїса щиро посміхається – рада гостям.
– Тут я уже рік. Дякую Богові та медичному персоналу за те, що тепер ходжу, а ходити я не могла, – зі сльозами на очах каже жінка і демонструє, як вона може підвестися. – У мене зовсім не було сил, а тепер вони вже є. Таких медсестер, як тут, немає ніде – щирі, добрі . І годують добре та смачно. Дуже вдячна лікарям, що ходжу на своїх ніжках.
"Що у вас на обід?" – запитуємо. "Сьогодні у нас борщ та вареники з картоплею, – відповідає привітна кухар, кидаючи вареники в окріп. – У нас все домашнє".

Завідувач відділення Марина ТКАЧ демонструє тренажерний зал. Тут є бігова доріжка, орбітрек, шведська стінка, відділення для масажних процедур.
– Пацієнти, які проходили у нас реабілітацію, мали успіхи завдяки тренуванням. Вони розходжувалися, розробляли руки-ноги, – говорить Марина Миколаївна. – Те, що реабілітацію скасували, ми переживаємо дуже важко, адже закупили спеціальні тренажери, апаратуру. Зараз дуже багатьом відмовляємо через те, що у нас просто немає місця і дозволу на їхню реабілітацію.

"Завтра вам буде легше!"
За пацієнтами та їхнім одягом доглядає молодший медперсонал. У пральній, де працює машинка-автомат, ми зустріли Любов КИЦУ, яка дбайливо складає випраний одяг.
"Люба – для нас справжня знахідка, – зауважує Л. Семенюк. – Вона вісім років працювала соціальним працівником. Ми бачили, як гарно вона ставиться до них, і запросили сюди".
– Тут такі люди, що їх потрібно підтримати, розрадити, – ніжно говорить пані Люба. – Буває, людина каже, що не хоче купатися, а через кілька хвилин каже: "Я вже хочу!" – і вже з радістю йде у душову кімнату. До кожного треба мати свій підхід. Я побачила, які ці люди бідні, мені їх шкода. Одна жінка каже мені: "Я вже буду вмирати". А я їй: "Будете бачити, завтра вам буде легше!" І наступного дня вона мені вже з посмішкою говорить: "Добре ви мені казали, сьогодні я вже здоровіша!"
Показали нам і душову кімнату: тут душ для тих, хто може сам себе обслужити, і для тих, хто на інвалідних візках. Є фен, бойлер – всі умови.
– Ми навіть зачіски робимо, – каже Марина Ткач. – Вдома я навчилася стригти сина та чоловіка. Часто і тут беру перукарські ножиці до рук і "перевтілююся" у перукаря.

Про реабілітаційний центр
Почав функціонувати 2011 року. За період існування на реабілітації перебувало 172 людей. Із них восьмеро принесли на ношах, а звідси вони пішли власними ногами з паличкою. 31 осіб могли одночасно проходити реабілітацію. Нині тут 28 поселенців.

Коментар
"До нас були цілі черги охочих"
Лілія СЕМЕНЮК, директор Заставнівського територіального центру соціального обслуговування:
– Ми трохи повторили реабілітаційний центр, який діяв у Садгорі у Чернівцях ще з 2008 року. Коли його закрили, до нас були цілі черги охочих потрапити. Родичі записували хворих, залишали свої номери телефонів. Однак, на жаль, нас спіткала така сама доля, і тепер тут буде просто геріатричний центр.
Половину тренажерів ми вже передали у Малий Кучурів, де працює таке саме відділення.
Нині тут перебувають люди, які залишилися одинокими або без належних умов проживання. Скажімо, декого беремо лише на зимовий період.
4 червня 2015 року відбулося засідання у міністерстві соцполітики, де була висловлена думка, що при соціальному захисті мають бути реабілітаційні центри як для людей похилого віку, так і для дітей-інвалідів. Сподіваємося, що це засідання дасть якийсь поштовх для вирішення цієї проблеми.

Леся ТОКАРЮК