Серед пострадянських країн Молдова зіткнулася, мабуть, з найбільшими проблемами, пов'язаними з ідентичністю.
Йдеться не тільки про національність, мову і цивілізаційний вибір: держава або область – ось як звучить головне питання. І ця ситуація радикально відрізняється від української.
Якщо ідею "поглинання" нашої країни здавна виношували в сусідній державі, в Росії, то в Кишиневі прихильниками цієї концепції є молдовські націоналісти.
Комуністи є прихильниками незалежності, а ліберали (а по суті – ультраправі) виступають за об'єднання з Румунією. Unirea (об'єднання) дає одним надію на майбутнє, в інших вселяє страх перед тим же майбутнім.
Двадцять три роки тому цього страху виявилося достатньо, щоб розгорівся конфлікт у Придністров'ї. І зараз румунське питання продовжує розколювати суспільство Молдови за територіальною, національною, мовною та віковою ознакою.
Анексія чи возз'єднання?
Для сучасного молдовського суспільства немає нічого важливішого за мову та історію. Від трактування одних і тих же історичних подій залежить не тільки політичний вибір, але й погляд на існування Молдови як такої.
Згідно з Бухарестським мирним договором від 16 червня 1812 року більша частина сучасної Республіки Молдова була віддана Російській Імперії і стала Бессарабською губернією з центром в місті Кишиневі. Частина історичної області Молдова, що знаходиться за Прутом, в 1861 році об'єдналася з Валахією: так на карті Європи з'явилася нова держава і нова нація – румуни.
Після Першої світової війни Румунія включила в свій склад раніше належні до Австро-Угорщини Буковину і Трансільванію, а також Бессарабію. На два десятиліття сучасна Молдова опинилася під владою румунів. Радянський Союз, втім, не визнав суверенітет Румунії над Буковиною і Бессарабією, вважаючи ці території анексованими. Тоді як сучасні уніоністи називають події 1918 року возз'єднанням.
У 1940 році в результаті пакту Молотова-Ріббентропа Бессарабія була приєднана до Радянського Союзу. На її території була утворена Молдавська Радянська Соціалістична Республіка зі столицею в Кишиневі.
Незважаючи на те, що Румунія першою визнала незалежність Молдови в 1991-му, договір про держкордон досі не ратифікований румунським парламентом.
Частина політиків у Бухаресті вважає, що ратифікація цього договору буде означати визнання пакту Молотова-Ріббентропа; румунські уніоністи сподіваються на відновлення держави в кордонах 1918 року – тобто не тільки з нинішньої Молдовою, але і з українською Бессарабією.
Втім, всі політики і прихильники спільної держави, і ті, хто наполягає на незалежності Молдови, визнають: країна випала з загально румунського політичного, культурного та економічного дискурсу більш ніж на два століття. Тому можливе об'єднання несе з собою не тільки економічні, але, в першу чергу, цивілізаційні проблеми.
"Ми і є румуни"
Тридцять відсотків населення Молдови складають національні меншини: українці, росіяни, гагаузи, євреї і поляки. Більшість говорить російською; цією мовою користуються і зросійщені молдавани. Проте традиції і мова двох третин жителів Молдови практично не відрізняються від сусідів-румунів.
Відмінність молдовської від румунської мови – не більш істотна, ніж відмінність "київської мови" від "тернопільської".
Втім і в самій Молдові немає однорідності.
Північ країни з другим за величиною містом Бєльці, а також населений гагаузами та болгарами південь тяжіють до Росії і, відповідно, схильні до антирумунських настроїв. У Кишиневі і південно-західній частині країни переважають проєвропейські та уніоністські погляди.
– Є ж москвичі, так? Так і ми, молдавани – територіальне поняття, але не етнічне, говорить один з лідерів ультраправого угруповання фанатів футбольної команди "Зімбру". – Ми – румуни. Ми вчимо румунську мову та історію. Ми і є румуни. Нам кажуть, що наша мова молдовська, але всі знають, що такого не існує.
Назва мови – питання не лінгвістичне, а політичне.
Боротьба за мову була для уніоністів першим етапом боротьби за возз'єднання. За конституцією державною є "молдовська мова, що функціонує на основі латинської графіки", проте в грудні 2013 року Конституційний Суд визнав офіційною румунською. Першою про тотожність мов заявила молдовська Академія наук.
"Перше, що я зробив, коли відкрили кордон – приїхав в Румунію і купив двотомник "Традиції румунів". Можу сказати чесно, поклавши руку на серце: немає різниці між молдаванами і румунами. Етнічно, лінгвістично, культурно ми єдиний народ.
Але політично, цивілізаційно – ні: останні двісті років ми прожили під впливом Росії, ми весь світ бачили інакше," – каже політичний експерт Ігор Боцан.
Боцан – з числа тих, хто підтримує вступ Молдови до Європейського Союзу як незалежної держави, а не в складі Румунії.
І один з аргументів такого розвитку... – те, що Румунія як держава в XIX столітті оформилася дещо пізніше, ніж Молдова.
"Румунська ідентичність є вторинною порівняно з молдовською", – вважає активіст опозиційної Партії соціалістів Станіслав Вартанян.
Однак, як би не трактували історію і як би не грали етнонімами прихильники того чи іншого вектора розвитку, ніхто не заперечує, що відрізнити молдаванина з держави Молдова від жителя сусідньої румунської провінції Молдова – неможливо.
Уніонізм за замовчуванням
З початком перебудови в Молдавській РСР, як і в усіх республіках Радянського Союзу, зародився національний рух. А на початку 1990-х і в Молдові, і в Румунії з'явилися організації прихильників об'єднання двох країн.
Хоча жодна відкрито уніоністська партія не набирала на парламентських виборах в Республіці Молдова більше 0,5% голосів.
Більш масовим громадський рух за об'єднання став після "твіттер-революції" 2009 року, коли в результаті вуличних протестів і заворушень в Кишиневі на зміну комуністам до влади прийшли проєвропейські сили.
У 2011 році була створена неурядова організація Action 2012, мета якої - пропаганда уніоністських ідей серед жителів Молдови. У наступному році вона провела перший уніоністський марш, який зібрав більше трьох тисяч учасників. У 2015 році аналогічний марш, організований Блоком національної єдності – альянсом уніоністських організацій і рухів, – мобілізував вже близько тридцяти тисяч.
Подібні демонстрації проходять не тільки в Кишиневі, але і в Бухаресті. А ось в молдовських регіонах ідея втрачається. Спроба вперше провести уніоністську ходу в Бєльцах в 2015 році зірвалася через бійку прорумунських і проросійських активістів.
Ставлення молдаван до об'єднання суперечливе.
За даними одного з опитувань 2012 року, в Молдові прихильників об'єднання 31%, а противників – 59%. До речі, в Румунії ситуація інша – в тому ж 2012 році понад 86% опитаних підтримали ідею об'єднання з Молдовою.
Між тим, під час передостаннього перепису населення 2004 року – румунами назвали себе близько двох відсотків жителів Молдови. Результати опитування 2014 року ще не опубліковані, але несхоже, що за минуле десятиліття молдавани масово переосмислили свою ідентичність і стали вважати себе румунами. Експерти допускають, що цифра не перевищить 10-15%.
У той же час приблизно у мільйона громадян Молдови (більше третини дорослого населення країни!) румунський паспорт, який вони використовують насамперед для поїздок на сезонні роботи в країни Євросоюзу. Крім того, зближення з сусідами за Прутом пов'язано зі зміною поколінь: дедалі більше молодих молдаван вчиться в Румунії і інтегрується в її культурне середовище.
Знаючи про недостатню популярність ідеї об'єднання, молдавські політики не поспішають з уніоністськими гаслами. Втім, Ліберальна партія, що отримала на останніх парламентських виборах майже десять відсотків голосів, дотримується правоцентристських і уніоністських поглядів.
Об'єднуватися незручно
Є й інші аргументи, крім мови, історії та ментальності, що ускладнюють можливе об'єднання двох держав.
За словами Іона Торні, експерта організації IDIS Viitorul, зовнішня торгівля Молдови більш пов'язана з Україною і Росією, ніж з Румунією.
До того ж, незважаючи на мільйон румунських паспортів, молдавани вважають за краще їздити на заробітки в Росію, а не в Румунію та інші країни Євросоюзу.
Так що в молдавському суспільстві та в економіці – принаймні, зараз – явних передумов до об'єднання Молдови і Румунії немає. Але це не означає, що питання знято з порядку денного.
"Можливість унії з Румунією – це міф, що отруює нашу політичну реальність. Але цей міф настільки живучий, що ще дуже довго буде впливати на політичну кон'юнктуру", – говорить Ігор Боцан.
Події останніх років показали, що кордони Європи вже не є настільки непорушними. Так що можливість об'єднання Румунії та Молдови не виключена.
І, якщо це станеться, Україні слід бути готовою до територіальних претензій. До того ж, як показали події в нашій країні, вихід з російської сфери впливу загрожує збройним конфліктом.
І грунт для нього в російськомовних регіонах Молдови та у самопроголошеному Придністров'ї вже підготовлено.
Андрій Бондаренко, журналіст, для Європейської правди
