У лікувальних закладах нині будують церкви або каплички. У відділеннях відкривають релігійні куточки, у палатах вішають ікони. Медики запевняють, що це сприяє швидшому одужанню хворих.

У відділенні кардіоонкогематології обласної дитячої лікарні на спецрежимі перебуває семеро дітей. Вони місяцями не виходять із палати. Навіть рідних сюди не пускають. Дворічний Андріанчик, хоча ще добре не розмовляє, але вже знає, що Боженька допоможе йому одужати. Вірить у це і його мама, яка не відходить від дитини. У їхній палаті на тумбочці під новорічною ялиночкою стоїть ікона, перед якою Тетяна молиться щодня вранці та ввечері, благаючи здоров’я для свого синочка.

"Родина ходила церквами і монастирями"

Коли ми зайшли з лікарем до палати, хлопчик почав плакати.

– Боїться білого халата, бо думає, що йому будуть робити боляче, – мама намагається заспокоїти сина. – Півроку тому ми прийшли на обстеження й нам сказали, що в Андріанчика лейкемія. З Божою допомогою і з допомогою лікарів синові вже стало легше, покращилися результати аналізів. Навіть волосячко на голові почало відростати. Мене дуже підтримала родина – морально і матеріально. Допомагає з ліками фонд "Подаруй дитині життя". Зовсім незнайомі люди приходять і приносять гроші. Деякі навіть не називають своїх прізвищ. Особливо багато благодійників перед релігійними святами.

– Нам дуже допомогла молитва, – запевнила пані Тетяна. – Вся наша родина ходила церквами, монастирями, святими місцями. Молилися, замовляли служби Божі. Я також щодня молилася, дякувала Богові та Богородиці за одужання синочка. Молюся за наших лікарів і завідувача відділення Михайла Гнатюка. Вони знаходяться десь посередині між Богом і нами. Коли Андріанчик бачить, що я молюся, також складає ручки, хреститься і починає щось шепотіти. Не треба впадати у відчай, панікувати, а довіряти лікарям, виконувати їхні настанови. І просити в Бога не достатків і багатства, а здоров’я для близьких та миру для всіх.

"Почала молитися – і мені полегшало"

Трирічний Андрійко лежить на ліжку і дивиться по ноутбуку мультфільм про машинки. Побачивши нас, закриває обличчя забинтованою ручкою. "Це він так соромиться чужих, – пояснює мама Віра. – Ми вже шість місяців лежимо тут. Син мужньо переносить процедури та хіміотерапії".

Звертаю увагу, що на підвіконні стоять іконки. "Мені їх принесли родичі, –розповідає жінка. – Без Бога і молитви у нашій ситуації не обійтися".

13-річна Саша перебуває у відділенні п’ять місяців. "У мене почали дуже боліти ноги, з’явилися синці та висипи на тілі, – розповіла дівчинка.
– Ми пішли з мамою до дитячої лікарні. Я здала аналізи, і мені поставили діагноз "лейкоз". Спочатку я дуже злякалася, подумала, що помру. А потім почала молитися – і мені полегшало. У моїй палаті є іконка, яку мені принесла мама, і до якої я молюся, особливо перед хімією".

– Після того, як донька захворіла, я почала частіше ходити до церкви, – каже мама дівчинки Марія. – Буває дуже тяжко на душі, а молитва допомагає заспокоїтися. У нас єдина надія на Бога. Звичайно, багато роблять лікарі, але вони не можуть всім зарадити. З наступного понеділка Саша буде проходити третій блок хіміотерапії. Піду до церкви помолюся, замовлю Службу Божу за здоров’я доньки.

Мама написала ікону з руками лікаря

Дитячий лікар-гематолог Оксана Кухта показала нам куточок молитви, де багато ікон та релігійної літератури, стоять підсвічники, висить лампадка. "Це все нам подарували батьки або їхні родичі, які їздили святими міс¬цями та монастирями, – розповіла пані Оксана. – Тут часто можна побачити маму чи дитину, які моляться. Щосереди приходить священик правити Службу Божу. За 20 років роботи у відділенні я набачилася багато горя. Коли батькам кажеш: "У вашої дитини – лейкоз", їм спочатку це важко усвідомити і сприйняти. У цьому випадку дуже допомагає молитва. У матерів наших маленьких пацієнтів – це крик душі. Одна мама-художниця Анна Аніськова, син якої Андрійко теж лікувався у нас і видужав, написала образ Ісуса Христа з руками завідувача нашого відділення Михайла Гнатюка, якого прирівняла до вищої божественної сили. Отож ми виконуємо одну функцію – зцілюємо: лікар – тіло, а Бог – душу. Михайлові Георгійовичу батьки теж часто дарують ікони, які висять у його кабінеті. Коли помер один із наших пацієнтів, ікона Божої Матері почала мироточити".
Надія БУДНА

Думка лікаря
"Молитва підсилює лікування".

Михайло ГНАТЮК, завідувач відділення кардіоонкогематології обласної дитячої клінічної лікарні:

– Знаю багато випадків, коли батьки, які до хвороби дитини не вірили в Бога, пізніше почали ходити до церкви і молитися. Якби не було поєднання зусиль медперсоналу, батьків і Бога – нічого би не вийшло. Зважати лише на одну з цих складових – не правильно. Бо часто трапляється так, що людина перестає лікуватися, починає ходити церквами та монастирями – і зрештою помирає. Тому, крім молитви, потрібне ще й кваліфіковане лікування. У моїй практиці траплялося і таке, що, здавалося б, безнадійні діти починали одужувати. Батьки зізнавалися, що багато молилися, замовляли служби божі у церквах і монастирях. Тому впевнено можу сказати, що молитва підсилює лікування. Зрештою, вона заспокоює батьків, вселяє у них віру і впевненість, що вони залишилися не наодинці з хворобою своєї дитини. Нам навіть легше спілкуватися з віруючими батьками. Вони намагаються допомогти нам, а не зашкодити.

Думка священика
"Віруючі люди менше хворіють"

Отець Володимир, храм Успіння Пресвятої Богородиці Української греко-католицької церкви:

– Віруючі люди і ті, хто любить, менше хворіють. Вони не гніваються, прощають, не тримають у душі зло. Коли ж у них починаються життєві випробування чи хвороби, вони знають, до кого звернутися по допомогу. Бо Господь є лікарем тіл і душ наших. Тому віруюча людина піде до храму Божого молитися. Якось до нашої церкви приходила досить молода жінка, пані Галина, у якої виявили онконедугу і призначили операцію. Напер嬬додні вона вирішила висповідатися та прийняти святе причастя. Це можна назвати дивом, але пізніше лікарі не знайшли в неї жодних ознак хвороби, чому дуже дивувалися. До мене часто телефонують чи навіть присилають смс-ки на мобільний важкохворі люди та їхні родичі, просять помолитися за них. І я це роблю, бо не кожна людина через хворобу може сама прийти до храму.
У нашій церкві є чудотворна ікона "Надія безнадійних", яка допомагає сім’ям, які не мають дітей. Помолитися перед нею приїжджають з усієї України. Є спеціальні молитви, які читають священики. Було вже багато випадків, коли після цього жінки вагітніли і ми хрестили їхніх дітей.