Світлий спогад дитинства… У хаті пахне свіжими калачами та узваром, під стелею літають солом’яні павучки. Бабуся тре в ступці мак на кутю. Мама варить борщ із грибними вушками, ліпить вареники з капустою. Дідусь ставить перед образами у кутку дідух – пшеничний сніп з колосками, тато застеляє підлогу пахучим сіном, в якому радісно качається менший брат. Ми з сестрою розкладаємо на столі 12 страв. "На небі засіяла Вифлеємська зірка, треба сідати до Святої вечері", – каже тато. Стаємо на коліна і молимося: "Поможи нам, Боже, прожити цей рік у мирі та спокої, другого Різдва у радості й веселості щасливо діждатися". Христос народився – славімо Його!

У родині Заслуженого артиста України Івана Дерди різдвяні свята завжди відзначають за давніми традиціями, які передавалися в роду від діда-прадіда. Тут зберігають старий молитовник, за яким молилася на Святий вечір бабуся, і дзвіночок, з яким ходив колядувати дідусь. Напередодні Різдва ми завітали до сім’ї Дердів. Господар зустрів нас у вишитій сорочці. Вишиванки одягнули дружина Ліда, донька Святослава і син Іванко. Не було лише доньки Мар’яни і зятя Петра, які поїхали до Києва.

"Вибирали все найкраще, що вродило на городі"

– Я з нетерпінням чекаю на Святу вечерю, коли мама готує 12 страв. Чищу горіхи для куті, яку дуже люблю, – каже дев’ятикласник ліцею №3 Іванко. – Коли був малим, залазив під стіл і квокав, а тато давав мені гроші. Ношу вечерю своїм хрещеним батькам, яких у мене багато.
– Різдво – моє улюблене свято з дитинства, – запевнила студентка кафедри музики ЧНУ Святослава. – Це наше сімейне свято, коли всі збираються за столом. Ми молимося, колядуємо, згадуємо рідних.

– Я родом із Горошівців на Заставнівщині, де споконвіків відзначали різдвяні свята, навіть у радянські часи, – розповів пан Іван. – До Різдва готувалося все село. Воно ставало кращим, а люди – добрішими. Давні вороги мирилися, навідувалися в гості одне до одного. Це дуже важливо в наш час, коли нам бракує миру. Запам’яталося мені, як ходили колядувати поважні газди у кожухах і кучмах. Кожен сільський кут мав своє братство. Колядники обходили всі хати, не дай Боже когось обминути – образи буде на весь рік.

– До Святої вечері та Різдва моя родина готувалася ще з осені. Вибирали все найкраще, що вродило на городі: біб, квасолю, буряк і моркву на борщ, капусту на голубці. Коли молотили пшеницю на току, то мама вибирала найкращі зерна на кутю. Казала, що вони схожі на маленького Ісусика у сповитку, – пригадує господар. – Бабуся брала на грядці найбільші голівки маку для куті, сушила яблука, груші та сливи на узвар. Ми з братом ходили до лісу за білими грибами, які сушили та зберігали для Святої вечері. А ще дідусь посилав нас за сосновою живицею, з якої робив ладан. Перед святами ми повинні були прогорнути сніг на подвір’ї, прибрати у стайні, нарубати дров для печі. Мама з бабусею наводили порядок у хаті: прали рушники, мили підлогу. Напередодні Різдва починали пекти калачі та хліб. А шостого січня рано-вранці мама розпалювала піч і ставила туди на весь день страви у глиняних горщиках, замазавши їх тістом та перехрестивши.

"По селу розносилися пахощі Святої вечері"

– Коли ввечері господині відкривали печі, то по всьому ­селу розносилися неймовірні пахощі Святої вечері. Це відчуття не передати словами, як і смак страв. Ми ніби опинялися у добрій казці, – очі у пана Івана аж світяться від спогадів. – Тато заносив до хати сіно, стелив його під стіл, зверху ставив сокиру. Ми з братом залазили туди, квокали, мукали, рохкали, щоб велося господарство, а нам за це давали копійки. Дідусь ставив у кутку під образами сніп пшениці, перев’язаний червоною стрічкою. Мама застеляла стіл білою скатертиною, ставила під нею зубки часнику, щоб всі були здоровими. А потім починала розкладати 12 страв. Дідусь брав з кожної миски потрошки, йшов до стайні, давав домашнім тваринам – корові, бичкові, козі, курям, собаці, кішці. Потім обкурював ладаном хату, ми молилися, згадували поіменно всіх родичів, які відійшли у вічність, і кликали їх на Святу вечерю. Їли дерев’яними ложками з одних мисок. Починали з куті, яка стояла в центрі стола. Ми з братом намагалися виловити солодкі кольорові горошки, які мама кидала туди.

До розмови долучається господиня. "Я родом із Херсонщини. Оскільки мої батьки переселенці з Бойківщини, то в нас збереглися львівські традиції святкування Різдва, – розповідає пані Лідія, яка працює вихователем у дитячому садку №52. – Ми також готуємо на Святу вечерю 12 страв. Але кутя в нас відрізняється від буковинської – вона рідка, може бути з молоком. У суботу вранці жінки печуть струслі – великі калачі. Діти несуть вечерю до родичів і хрещених батьків, а ті дають їм подарунки або гроші. До нас приходили вечеряти бабуся з дідусем, а після цього ми йшли вечеряти до них. Тато грав на баяні, а ми колядували. Бабуся казала, що опівночі відчиняється небо. І ми дітьми вибігали на вулицю, щоб побачити Ісуса Христа серед хмар, кричали: "Небо відкривається!".
Надія БУДНА

Народні традиції
У приготуваннях до Різдва брала участь уся сім’я

Як наші предки готувалися до різдвяних свят, розповів буковинський етнограф Микола Шкрібляк.

– Давні народні традиції та обряди збереглися до наших днів тому, що вони були пов’язані з родиною, – запевнив пан Микола. – На Буковині до різдвяних свят починали готуватися ще від Введення або Миколая. Довгими зимовими вечорами старші розучували з молодими та дітьми колядки. До Різдва буковинці завжди намагалися зробити щось нове до господи, придбати обновки для себе та дітей. У приготуваннях до свята брала участь уся сім’я – від найстаршого до найменшого. До п’ятого січня хата мала бути побіленою і прибраною, стайні та стодоли почищені. Головною стравою на Святій вечері завжди була кутя. Вона складалася з обглоданої у ступі пшениці, маку та меду. На столі мало бути 12 пісних страв. Якщо подивитися на набір продуктів, які входили до них, то це все росло на городі, у полі, у саду, в лісі. На Святий вечір за столом збиралася вся родина. Ні хлопці, ні дівчата не йшли на гулянки чи побачення. Шостого грудня всі, навіть діти, дотримувалися суворого посту. До вечері не можна було нічого їсти та пити. Вважалося, що на Святий вечір худобина розмовляє і може навіть поскаржитися Богові на погане ставлення до неї.

"На Різдво треба колядувати і молитися"

– Різдво слід святкувати в родинному колі, а за святковим столом – колядувати. Також у цей день треба піти до церкви і помолитися, – розповів настоятель храму Преподобної Параскеви Сербської УПЦ КП Микола СЕМЕЛЮК. – Найголовніше, що святкують люди сьомого січня, – це народження Ісуса Христа. Різдво для нас є відкриттям дверей до царства небесного, а традиції, пов’язані з Різдвом Христовим, – це вияв любові нашого народу до сина Божого. У перед­день Різдва люди з самого ранку нічого не їдять, доки на небі не з’явиться перша зірка. Тоді можна сідати до Святої вечері, яка в Україні завжди була пісною. До речі, церква не встановила, що на столі обов’язково має бути 12 пісних страв, це народна традиція. Основне, щоб були кутя та свячена вода. Акцентувати увагу на стравах не варто. Головне – духовно підготуватися до Різдва.