RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Історія успіху | Історія успіху Допомога захисникам | Медична допомога для переселенців | Він+Вона | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Афіша | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |

«Ми жили в пеклі 62 доби»


Вимушених переселенців гостинно прийняла мешканка села Тарасівці на Новоселиччині Соня Анісєй. Жінка віддала луганчанам свій будинок, а сама ночує в сусідів.

Петляємо машиною вузькими вуличками Тарасівців, доки знаходимо будинок, де проживає родина луганських переселенців. Біля воріт нас зустрічають глава сімейства Віктор Гіжевський і внук власниці будинку Юрій. У коридорі та кімнатах бачимо великі господарські сумки.

– Це все наше придане. Взяли тільки найнеобхідніші речі для себе та дітей, – пояснює пан Віктор. – А приїхало нас багато: я з дружиною Тетяною, донька Анна-Марія, син Дмитро з дружиною Надією та двома дітьми – семирічною Яночкою і півторарічним Дениском. Втекли від війни.

Віктор Цезарович просить дозволу запалити. "Останнім часом викурюю за день кілька пачок цигарок. Ми жили у дачному передмісті Луганська. Це була найчистіша екологічна зона. У нас був великий двоповерховий будинок з усіма зручностями, який ми побудували вісім років тому. Вклали в нього всі кошти і душу, – чоловік показує знятий на мобільний телефон гарний будинок із зеленими газонами. – Було тихо і спокійно. Люди працювали на городах, вирощували в теплицях гарні полуниці".

"Стріляли безперервно –
і вдень, і вночі"


– Це почалося 13 червня. Цього дня я їздила у Харків на концерт і чула, як стріляють у нашій Станиці, – підключається до розмови вродлива донька Віктора Анна-Марія. – Я навчалася у Луганському східно-національному університеті імені Даля на економічному факультеті. Закінчила перший курс. Були плани на канікули, але їх зруйнувала війна.

– Спочатку зрідка стріляли з обох боків, але снаряди пролітали над нашою Станицею, – пригадує пан Віктор. – А десь із п’ятого липня почалося справжнє пекло. Стріляли безперервно – і вдень, і вночі. Лінія фрон­ту, як я тепер жартую, проходила у нашому дворі. Хоча тоді було не до жартів. Я закінчив військове училище, служив у армії, різне бачив у житті. Але що таке може бути – навіть не уявляв. Ми навчилися визначати, з чого стріляють, звідки, за скільки часу снаряд долетить до нас, де впаде. Як тільки бачили спалах, включали секундомір і швидко бігли до підвалу. Найближчі снаряди падали від нашого будинку за 300 метрів, а осколки долітали на подвір’я. Деякі я сфотографував (показує фото на мобілці, – авт.). Такий осколок запросто може вбити людину.

– Коли вночі ми будили Дениска, аби бігти до підвалу, він не плакав, а простягав ручки, щоб його не забули, – тремтить голос у Анни-Марії. – Там ми проводили щодня по чотири-п’ять годин. Не було електрики, води, газу… Треба було знайти молоко для дітей, якісь продукти.

"Палить грубку, щоб зігрілися діти"

– У такому пеклі ми прожили 62 доби, – запалює нову цигарку Віктор Цезарович. – Гинули мирні мешканці. Мав рацію той, у кого зброя в руках. Обіцяли перемир’я, але воно так і не настало. І тоді ми вирішили виїжджати. На Буковині я бував у 1990-х роках – постачав сюди вугілля. Залишився знайомий Володимир Якубовський. Я зателефонував йому, розповів про ситуацію. Він сказав: "Приїжджайте".
До кімнати заходить скромна жінка у квітчастому халаті та хусточці. "Це наш добрий ангел Соня Василівна, – знайомить нас чоловік. – Вона віддала нам свій будинок, а сама ночує у сусідів. Уже тиждень палить для нас грубку дровами, щоб було тепло дітям, хоча в селі ще ніхто не палить". "Люди покинули свій дім, дітей маленьких мають, – тихо мовить пані Соня. – Я народилася у 1941 році. Знаю, що таке війна, голод, тому розумію їх".

"Мені тут подобається, бо не стріляють, – каже гарненька Яночка у рожевій курточці. – Я повинна була йти першого вересня до школи, але не пішла. У нас стріляли "бух-бух", і я боялася".

"Доньку прийняли до університету"

– Нам дуже сподобалося на Буковині. Ми зустріли тут багато добрих людей, – запевнив Віктор Цезарович. – Хочемо подякувати Наталії Філіпчук, яка допомагала нам. Дуже хвилювалися за доньку. Хотіли, щоб вона продовжила навчання. Прийшли до проректора університету Тамари Марусик. Вона одразу ж перейнялася нашим горем. Доньку зарахували на другий курс економічного факультету вільним слухачем, забезпечили гуртожитком.

– Мені сподобався Чернівецький університет. Гарна кімната в гуртожитку, де житиму ще з однією дівчиною, – не приховує емоцій Анна-Марія.
– Хочу залишитися тут надовго. У гімназії, яку я закінчила із золотою медаллю, вивчала українську мову, тому навчатися буде неважко.

– Хочемо, щоб на нашій землі нарешті запанував мир і ми могли повернутися додому. Та коли це буде – невідомо, – роздумує Віктор Гіжевський. – А жити якось треба, годувати сім’ю треба. Ті гроші, що ми взяли із собою, вже закінчуються. Нам із сином потрібно терміново влаштуватися на якусь роботу. До того ж ми не можемо зловживати гостинністю Соні Василівни. Отож потрібно шукати квартиру. Може, хтось допоможе нам винайняти квартиру і знайти роботу. Будемо дуже вдячні.

Для тих, хто захоче допомогти родині луганських переселенців, повідомляємо номер мобільного телефона Віктора Гіжевського: (066) 022-43-49.
12-10-2014, 09:49
Коментарів 0 Переглядів 2 430

Теги -

За кошти, які зібрав під час трансляції Євробачення

Поки що маршрутки зазначених напрямків тимчасово не курсуватимуть

Вранці в управлінні поліції відбудеться церемонія прощання
• Новини партнерів
ФОТОРЕПОРТАЖ Переглянути всі фоторепортажі

Капітальний ремонт перехрестя розпочали всередині серпня минулого року


«Вітаюся з кожним, хто у вишиванці». Блог Надії Будної
У четвер, 19 травня, Чернівці відзначали всесвітній День вишиванки
Пального бракує, а машин на дорогах – ні. Блог Галини Олійник
Кризу обіцяють вирішити, але поки що з паливом біда
ВІДЕО Переглянути все відео

Які переваги навчання та які перспективи відкриваються перед випускниками, ми розпитали у завідувачки кафедри професорки Світлани Кійко.

Які ж варіанти озеленення сьогодні є актуальними та що звертати увагу, обираючи рослини, ми поцікавилися в садовому центрі та розсаднику Europlants.

У Чернівцях на днях відбулося відкриття магазину по вулиці Ентузіастів, а на початку наступного місяця запрацює і точка на Калинівському ринку.

У Компанії засіяли ярими зерновими, олійними та технічними культурами майже 100 тис. га.
• Теги