«Без наших карт воювати неможливо»

Будь-які бойові дії починаються з планування військових операцій на картах, які вони перед тим знімають на місцевості і виготовляють.

Кореспонден "МБ" поспілкувався із військовими центру та дізнався, в чому полягає їх робота в зоні проведення АТО.

"За нашими даними, колони йдуть вночі без світла"

– Перед початком будь-якої військової операції в ту місцевість першими відправляють саме наших спеціалістів, – розповідає заступник командира військової частини, головний інженер, майор Олександр Куранов. – Якщо говорити про Донбас, ми ще на початку березня туди відправилися. Там ми складаємо топографічні карти. Будь-які бойові дії починаються з планування військових операцій на таких картах. Для того, щоб ці карти були оновлені, сучасні, працюють наші спеціалісти. Без наших карт не можна було б воювати.

– Наприклад, рухається наша танкова колона. Їм потрібно знати, що якийсь міст кам’яний і його вантажопідйомність
20 тонн чи 5 тонн. Щоб розрахувати чи зможуть вони пройти, по ньому. Або десь є болотяна місцевість. На звичайних картах, або знімках з супутника чи безпілотника цього побачити не можна. Для цього і є наші спеціалісти. Наші дані прив’язують до GPS-приймачів, і по них колона техніки може пройти вночі без світла, фактично наосліп. І таке використовували не раз для приховування руху колон. Часто, за нашими даними, військові виривались із оточення. Ця робота крім того, що важка, ще й дуже відповідальна. Якусь координату не так нанесеш, і вся операція може провалитися.

Зараз у зоні АТО постійно несуть службу до 15 наших військових. Проводимо ротації. Маємо за увесь цей час одного пораненого, Юрія Ходана. Він водій нашої групи. Підірвався на міні. Зараз проходить реабілітацію у військовому госпіталі.

– Така військова частина, як у нас, була ще в Сімферополі. Але після анексії Криму, в нас її не стало. Спеціалістів перевели в Одесу, але зараз вони недієздатні без техніки, яка дісталась росіянам, – продовжує Олександр Куранов. – Реально в польових умовах можуть працювати лише наші спеціалісти. Знищувалось все. Нас теж постійно скорочували і йшло вже до того, що частину мали розформувати. Минулого року перевели нас до військової частини на вулиці Московської Олімпіади. Виділили там невеличке приміщення. Цю територію місцева влада уже планувала продати. Деякі бізнесмени вже ходили, придивлялись. Але події минулої зими "сплутали їм карти". І нас нещодавно повернули до цієї військової частини.

За сантиметр території – міжнародні скандали

– Основним нашим завданням до війни була демаркація державного кордону з Польщею, Румунією, Словаччиною, Угорщиною. Ми виконуємо там польові роботи, і наші спеціалісти у міжнародних комісіях йдуть технічними експертами. Із визначенням кордону виникають різні конфлікти. Наприклад, на ділян­ці румунського кордону, яка проходить по Дунаю, був острів. Прикордонний стовп був не посередині, а на крайній точці острова. Так, що вся територія острова знаходилась на українській території. Але річка якось піднялась і прикордонний стовп змило. Румунські прикордонники не знали, де повинен стояти стовп, і поклали його посередині острова. Через кілька років наші спеціалісти приїхали на планову перевірку. Почали міряти, бачать, стовп не на місці. Сказали прикордонникам. Ті почали його викопувати і перекладати в кінець острова. З румунської сторони вже піднімають групу захоплення – катери, вертольоти. Скандал "розгорівся". Приїхали з Києва, почали розбиратись. Але все-таки наші довели, що стовп повинен стояти в кінці острова.

– І часто трапляються подібні випадки? – запитую.

– Нечасто. Здебільшого на ділянках кордону, які проходять по річках. Теж був випадок, коли кордон проходить по руслу річки. А посередині намело острів. Куди русло річки йде по наш бік, чи румунський? Як визначити, де має бути кордон, куди пускати кораблі, хто з них податки збиратиме? За той острів сперечались рік. А наступної весни його змило. І проблеми не стало. Був випадок з бобрами на польському кордоні. По річці Сян з їхньої сторони є заповідник. Бобри, такі тварючки, побудували греблю. Річка розійшлась на дрібненькі струмочки. Усе, до 20 км кордону немає. Що робити? Наші пропонують підірвати греблю і пустити річку у звичне русло. Поляки проти. То заповідник, не можна. За старими картами наші спеціалісти разом із польськими визначали, де протікало русло річки, і виставляли прикордонні стовпи. Такі речі повинні завжди бути двосторонніми. Бо зараз деякі "розумники" по телевізору розповідають, що потрібно провести демаркацію державного кордону з Росією в односторонньому режимі. Це зробити нереально. 
Віталій ОЛІЙНИК