«Нині відроджується Україна»

Леонтій Сандуляк – співавтор разом із Левком Лук’яненком "Акту проголошення Незалежності України". Раніше жив у Чернівцях, нині мешкає в Київській області.

До Чернівців Леонтій Іванович завітав для відзначення 25-ліття Народного Руху України, співзасновником якого він є. У краєзнавчому музеї Леонтій Іванович спілкувався з буковинцями. З політиком говоримо про Україну: минуле, сумне сьогодення та наше майбутнє.

"Росія не буде жити спокійно, маючи під боком незалежну Україну"

– Ви говорили, що найбільше надбання НРУ – творення громадянського суспільства. Але що за ці 25 років було проблемою, яка призвела аж до війни?

– Дві найбільші помилки ми зробили. Перша – автономія Криму. Я ще тоді пропонував зробити Кримськотатарську автономну республіку. Кримські татари на це мають право, у них іншої батьківщини немає. Росіяни мають свою батьківщину, а в кримських татар повинна бути своя.

– Тоді в Росії не той був режим.

– Справді, не той режим... Інша наша помилка – те, що ми віддали нашу ядерну зброю. Будучи третьою ядерною державою у світі... Ми не просто її мали: ми її виготовляли. Мали зброю, кадри, потенціал. Я тоді був послом в Румунії і тоді ж пропонував віддати ядерну зброю лише в обмін на членство в НАТО. Та тоді це було настільки дико, мовляв, як це, у ворожий табір? Звісно, Леонід Кравчук мав рацію: якщо кнопка у Москві, а зброя у нас... Але взяти гарантом Росію нашої незалежності – це все одно, що зробити гарантом цілісності капусти цапа. Я не тільки зараз це кажу. Я завжди це розумів: ніколи Україна не мала і ніколи не буде мати такого ворога, як північний сусід. Росія не може жити спокійно, маючи під боком незалежну і процвітаючу Україну, бо для неї це смертельно.

– Днями Рада проголосувала за особливий статус Донбасу. Що це означає?

– Ми не можемо зараз воювати з Росією у повномасштабній війні. Прийнятий закон повинен дати перепочинок, призупинити протистояння. Але що таке особливий статус? Відомо, що всюди бюджет повинен формуватися на місці: іти знизу до верху. Тобто мають бути відрахування на державні органи, армію, держапарат тощо. Відрахування для усіх областей визначають залежно від кількості населення. Так ось, Донбас у нас є дотаційною зоною. Він не може самостійно існувати, ми платимо йому. Але Донбасу постійно вбивали в голову, що саме він годує Україну. Звісно, експорт у нього, може, і найбільший, бо продається метал за кордон. Я думаю, що особливий статус має дотримуватися таким чином, що Донбас повинен сам себе утримувати. Хочете? Утримуйте себе. Не думайте, що Росія буде дотувати.

"Завжди нищили українське почуття господаря"

– Яким може буде результат закону про статус Донбасу?

– Донбас відмовиться від свого особливого статусу. Я не знаю, коли це буде – років через десять... А ще і Крим сам попроситься в Україну. Адже з усіх регіонів України – Крим єдиний, який не може бути самодостанім в економічному плані. Є туризм, але вода, електроенергія, продукти харчування – усе це залежить від України.

Якщо в Україні буде, а це буде обов’язково, середня зарплата дві тисячі євро, то попросяться назад.

– Ви вірите у таке наше майбутнє?

– Я не сумніваюся, що Україна з часом буде однією з найбільш заможних держав у Європі. У нас у генотипі закладена тяга до демократії. Ми завжди були власниками. Чому хотіли знищити голодом українських селян? Бо вони були власниками. Чому хотіли знищити податками дрібний та середній бізнес? Бо усі, хто отримує зарплату, – це раби. А власника не змусиш голосувати, як комусь потрібно. Тому і намагалися знищити українське почуття господаря. Можливо, від цього ідуть наші біди. Відтак маємо те, що є на Донбасі.

– Як можна вирішити цю біду на Донбасі?

– Важко сказати, навіть аналізуючи різні варіанти. Мені здається, ми маємо президента-патріота, дипломата, і він приймає з багатьох зол найменше для Украни. Легко з боку говорити. Які ще варіанти? Повномасштабна війна? І чим вона закінчиться? Звісно, коли десятки тисяч, так званого, вантажу 200 піде у Росію, то вони самі збунтуються. Але скільки у нас буде жертв? Фактично наша армія зруйнована, особливо за правління Януковича. Уже те, що ми з нуля відновлювали армію і утримували агресію – це багато значить. Треба зараз трішки часу.
Найголовінше, що ми маємо – дух патріотизму. Це найсильніша зброя. От із Чечнею Росія воює більше 200 років і не перемогла. Не беремо до уваги зрадника Кадирова, він тимчасовий. Там воював і Толстой, і Лермонтов. Мені подобається, як у "Хаджі-Мураті" Лев Толстой описує епізод, коли Росія винищувала ті території. У відповідь старійшини дивилися на цю біду, і у них не було злості на росіян, бо вони не вважали їх за людей. Просто вважали їх таким же злом, як скорпіонів. Інший приклад – Фінляндія. 1940-й рік. Маленький народ, і його не перемогли. Був патріотичний дух. І у нас нині є цей дух. Мене це дуже тішить. Люди зрозуміли: ворог стоїть біля нас.

– Думаю, що образ братнього російського народу уже не живе у наших головах.

– Ну це, як у пісні: "Ну які ви нам брати? Я не розумію. Ви си бавите в війну, ну а ми пшеничку сієм". Ще дуже хочу наголосити, що будь-яка криза – це є етап розвитку. Нині відроджується Україна... 
Валерія Чорней