На відверту розмову Віталій Чурай погодився не одразу. Посилаючись на постійну зайнятість на службі, він кілька разів відкладав зустріч із кореспондентом "МБ".

Та все-таки нам вдалося зустрітись із ним в його робочому кабінеті та поговорити про війну на Сході, нашу армію та його участь в Афганській війні.

– Чим сьогодні зайнятий обласний військовий комісар?

– У нас зараз завершується третя хвиля мобілізації. Ми займаємось виконанням заходів, що стосуються цього. Насамперед це обліково-мобілізаційна робота. Згідно визначеного завдання з укомплектування військових частин військово-облікових спеціальностях призиваємо військовозобов’язаних з нашої області. Крім цього, ми також займаємось й соціальним забезпеченням поранених, родин загиблих воїнів. Здійснюємо роз’яснювальну роботу щодо порядку отримання матеріальної допомоги, оформлення всієї документації. Роботи насправді дуже багато (за півгодини розмови Віталію Чураю телефонували більше десяти разів, – авт.).

Наприкінці цього тижня завершується дія указу про третю хвилю мобілізації. Чи буде продовження дії цього указу, залежатиме від рішення Президента України. Нам потрібно ще приблизно 200 осіб поставити у військові частини, щоби виконати завдання по тим обсягах, які нам вже визначені. Поки що ця справа йде не так швидко, як того хотілося б. Ми уже звертались і зараз знову звертаюсь, щоб приходили у військкомати танкісти та артилеристи, які проходили військову службу, і ті, хто бажає поповнити ряди нашого батальйону територіальної оборони та наш прикордонний загін. Реакція, скажімо так, не дуже активна у нашого населення.

Військовий стан покращить проведення мобілізації

– Якщо введуть військовий стан в Україні, що це означатиме для нас, звичайних жителів і для вас, військових?

– В указі президента про введення режиму воєнного стану наводиться перелік прав і свобод громадян, які обмежуються. Щодо влади в тій чи іншій місцевості, то вона трохи по іншому організовується. Тут військові беруть дуже серйозну участь у прийнятті владних рішень на місцях. Що стосується загальної влади в державі, то вона переходить до Верховного головнокомандувача, не як президенту, а саме головнокомандувача Збройних сил. Він здійснює керівництво, в тому числі і військовою операцією або сам особисто, або через робочий орган – ставку верховного головнокомандувача, створену на базі генерального штабу.

Якщо говорити на рівні області, то губернатор залишається, але вся повнота влади переходить раді оборони області. Без відома військових жодних рішень прийматись не може. Відповідно вся економіка на місцях і економіка у всій державі переходить для виконання військових завдань. Згідно міжнародних договорів і конвенцій, повністю припиняється військова, військово-технічна, економічна, фінансова допомога державі з інших країн. Для нас, військових, введення воєнного стану дасть змогу ефективніше проводити мобілізацію. Припиняється можливість вільного пересування громадян без дозволу військових як за кордон, так і в межах країни. У цьому плані введення такого стану нам допоможе. Але для країни буде дуже багато мінусів.

Прикро, коли черги до лікарів не з дідусів, а із молодих чоловіків

– Нещодавно було поновлено обов’язковий призов на строкову службу. Чи повністю наші військкомати готові до цього?

– Навесні цього року було доручення Верховній Раді в. о. президента щодо розгляду питання поновлення призову на строкову військову службу. Був відповідний указ президента. Але останнього основного документа – постанови кабміну щодо відправки ресурсів не було. У нас всі підготовчі заходи і ті, що стосуються проведення медкомісій, були проведені, як і в інших областях, ще навесні цього року. Ми і тоді були готові до виконання поставки ресурсів призовників. Сюди підлягає вся молодь від 18 до 25 років, яка придатна за станом здоров’я і не має права на відстрочку.

Щодо готовності військкоматів. Останні роки зменшувалась численність не лише усієї армії, а й людей, які працюють у військкоматах. Навесні у районах залишались лише військові комісари, які мали двох-трьох цивільних помічників. Тому такою кількістю військові комісари були не спроможні виконувати увесь комплекс заходів. Призов ще по інерції проводився, бо постійно зменшувалась численність необхідних для служби в армії осіб. Зараз ситуація потрохи змінюється, бо ми призиваємо набагато більше людей.

Та зараз ще відбувається очевидний та прихований саботаж призову. Очевидний – це коли підписують повістки і просто не з’являються до військкоматів. Цим займаються відповідні органи. А прихований – це коли більше половини населення області призовного віку не проживає за місцем прописки, або рідні говорять, що він там не проживає. Ще зараз по всіх медичних закладах можна спостерігати цікаву ситуацію. Коли заходиш в лікарню, а там черги під усіма дверима не з бабусів чи дідусів. Здорові молоді чоловіки намагаються віднайти болячки, яких вони ніколи не мали. Востаннє в лікарні вони були ще в дитинстві, а зараз раптово їх щось почало боліти. Це прикро бачити.

Одна куля в грудях пройшла навиліт

– Знаємо, що ви служили в Афганістані…

– Довелось мені півтора року відслужити в Афганістані. Мій батько був військовим. І ми дуже часто переїжджали. Сам я народився в Ленінграді (нині Санкт-Петербург, – авт.). Останнім місцем служби батька були Чернівці, тому ми тут і осіли. Сам я теж перебував на службі в радянській армії. Наприкінці 1986 року потрапив на ту війну. Там я проходив службу на посаді командира розвідувальної групи спеціального призначення. Виконували різні бойові завдання. Часто потрапляли у засідки.

Перед виводом так званого обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані підрозділам спецпризначення ставились невластиві їм завдання. Ці підрозділи діяли окремо від основних сил. У результаті наша група зіткнулась із супротивником, який в багато разів переважав нас кількісно. Я втратив тоді п’ятьох своїх людей, ще п’ятеро були поранені. Я теж отримав два кульові поранення. Одне в ногу, інша куля пробила легені і вийшла навиліт. Лікарі потім казали, що та куля дивом не заділа життєво важливих органів. Ми і зараз часто із бойовими побратимами переписуємось в Інтернеті. Це військові із багатьох країн колишнього Союзу. Вони всі вже позвільнялись із армії. Є і багато росіян серед них. В їх розмові відчувається російська державна пропаганда. Їх свідомість по іншому всі ці події сприймає. Тому ми стараємось на тему нинішніх подій в Україні не говорити. Кожен залишається при своїй думці. Але основна теза як у них, так і в нас, це щоб якомога швидше все це закінчилось і припинили гинути люди.

– Що спільного і що відмінного між війною в Афганістані і нинішіми подіями на Сході України?

– Спільне це те, що і там, і там дуже страшно. Просто перебувати на тій території вже небезпечно для життя. Бо невідомо коли і звідки тебе можуть обстріляти. Але нинішня війна в Україні є більш руйнівною, якщо можна так сказати. Та війна була партизанською із беззаперечною перевагою сил армії Радянського Союзу і щодо оснащення і щодо численності. Зараз у нас такої переваги немає. Противник використовує більш нові і руйнівні засоби ураження. Тому це більш небезпечна і більш жорстокіша війна. Хоча певна аналогія з війною в Афганістані є.
Віталій ОЛІЙНИК