Зустріч Петра Порошенка з Володимиром Путіним у Мінську не дозволила досягти прориву у мирному врегулюванні ситуації на Донбасі.
Порошенко в ніч на середу, 27 серпня, заявив, що всі без винятку учасники зустрічі, у тому числі Москва, підтримали запропонований ним мирний план, і тепер потрібні "конкретні справи". Зі свого боку Путін заявив, що Росія, не будучи стороною конфлікту, не може обговорювати з Києвом умови припинення вогню на сході України.
"Ми, Росія, не можемо говорити про умови припинення вогню, про можливі домовленості між Києвом, Донецьком, Луганськом. Ця справа самої України", – сказав він.
Політолог Ігор БУРКУТ вважає, що за таких важких умов Україні не варто сподіватися ані на підтримку США, ані на допомогу Європи.
– Висновок із переговорів у Мінську був зроблений у середу, наступного дня після цієї зустрічі, коли понад 100 одиниць російської бойової техніки вторглися на нашу територію, – каже політолог. – Єдиний плюс в цій зустрічі – Україна вкотре засвідчила, що вона готова шукати мирне вирішення проблем. Мінус – Росія вкотре показала, що їй начхати на будь-які спроби української сторони досягти миру і тільки розширює свою військову присутність на нашій території. Висновок один: доки не розіб’ємо цю наволоч, доти нічого доброго не буде. А Європу цікавить лише те, щоб взимку через нашу територію проходив російський газ. Ще їх цікавить те, коли ж Росія влізе по-справжньому у війну, щоб туди нарешті втрутилися США, Китай, і добили Росію. Європа хоче знати, коли їй варто починати бігти до нас, щоб встигнути собі щось підхопити. Відбуваються абсолютно цинічні речі.
Проте, вважає політолог, на цю зустріч Порошенкові справді треба було їхати.
– Бо якби Україна відмовилася від участі, в Путіна був би "козир". Він сказав би: "Дивіться, які ми чудові миротворці, а київська хунта не хоче миру, хоче вбивати людей", – каже І. Буркут. – А тут наші показали, що до чого. Досить чіткий і толерантний виступ був у нашого президента. Я би сказав, що всі крапки над "і" були розставлені.
Попри все президент Порошенко заявив, що в результаті зустрічі у Мінську він домовився через тристоронню контактну групу щодо проведення консультацій для того, щоб якнайшвидше перейти в режим двостороннього припинення вогню на Сході. Однак оптимізму Порошенка не поділяють буковинські бійці з передової.
– Я був там, коли було перше так зване перемир’я, – говорить офіцер із Глибоччини Андрій. – Це не було двостороннє припинення вогню. По нас "лупили", а ми нічого зробити не могли. Так само і зараз буде. Ті терористи цей час будуть використовувати лише для того, щоб зміцнити свої позиції. Завезти нову техніку, нових російських найманців. Як можна домовлятись про будь-яке перемир’я, якщо величезну ділянку кордону із ворогуючою державою наша армія не контролює? Ви собі уявляєте, скільки може за цей час військової техніки і солдатів російських безперешкодно заїхати? Ні, в жодному разі не можна погоджуватись на перемир’я. Його будуть дотримуватись лише з нашого боку. А ті терористи будуть вбивати наших. Для них не існує жодних законів. Якщо вони розстрілюють колони біженців, то ви гадаєте, що вони будуть дотримуватись якихось умов перемир’я? Це звичайні терористи, і доки їх не знищимо, миру не буде.
Погоджується з ним і сержант із Чернівців Сергій.
– Перше перемир’я показало, що це лише додаткова можливість для сепаратистів перегрупувати свої сили. Укріпити позиції, завезти з Росії нову техніку, бійців, – говорить Сергій. – Ми бачили, до чого призвели такі дії – до нових численних жертв серед наших військових. Вважаю, що це буде помилковим рішенням. Не потрібно на нього погоджуватись. Звичайно, якщо вдасться забезпечити двостороннє припинення вогню, то це би дало змогу і нашим військовим трохи перепочити. Але ми тут усі дуже сумніваємось, що терористи перестануть стріляти. Вони й далі стрілятимуть по мирних жителях і у всьому звинувачуватимуть нас. Це те ж саме, що чесній людині сідати грати в карти із професійним шулером. Ви програєте. Із цими людьми потрібно спілкуватись лише тією мовою, яку вони найкраще розуміють – мовою сили.
Микола КОБИЛЮК,
Віталій ОЛІЙНИК
Думка
"Не потрібно йти на повідку у Путіна"
Ігор КОЗІЙ,
військовий експерт:
Є така англійська фраза "don’t be naive", перекладається як "не будь наївним". Я думаю, Путін продовжує "грати в усю цю гру". І чим більше ми будемо іти у нього "на повідку", тим більше ми програватимемо. Не забувайте, чим завершився перший конвой. Така ж ситуація, я впевнений, буде і з другим конвоєм. Він знову буде використаний як спосіб підсилення позицій бойовиків і водночас вивозитимуть обладнання з наших заводів. Є у всіх цих переговорах і позитивний момент. Це те, що влада почула розумних людей і вирішила, що потрібно передавати заарештованих російських військових через Червоний Хрест. Нехай вони підтверджують чи спростовують той факт, що російські війська воюють проти української армії. А Путін свою гру веде чітко і сплановано. Найстрашніше ж те, що ми уже самі не помітили, як щодня втрачаємо по десять військових, по 30-40 поранених. А за цивільне населення я вже і не кажу. Зараз неможливо точно підрахувати, скільки мирного населення гине щодня на Донбасі. У цьому і є основний жах, до якого Путін веде нас. Тобто ми вже починаємо звикати. Ми повинні зараз усвідомити, що ми будемо робити, коли під прикриттям "гуманітарки" терористам постачатимуть зброю, коли вивозитимуть обладнання з наших заводів. Поки що усе йде за планом Путіна. Спочатку були хлопці з пістолетами, потім з автоматами, потім із гранатометами, потім з ПЗРК, потім з "Градами", "Буками", мінометами. Зараз ми вже отримали бойові вертольоти, ми вже маємо, крім "Градів", "Ураган" і "Смерч". І ця ескалація буде тривати. Все йде за планом Росії. Ми заявляємо про мир, але потрібно розуміти, що без вступу в НАТО ми миру для держави здобути не зможемо. Ось на цьому на початку вересня і повинні зосередитись наші можновладці. У цій ситуації жодного перемир’я бути не може. Я в нього не вірю. У нас є приклад першого припинення вогню. Згадайте, як люди негативно сприймали продовження терміну одностороннього припинення вогню. Зараз народ ще більш рішуче налаштований. Сьогодні потрібно думати, як систему безпеки оборони вивести на радикально новий рівень, щоб вона справді спромоглася протистояти Російській Федерації. Ми бачимо, що у них теж не все так "гладко". Не такі вже вони і підготовлені, і "круті". Нам важко доведеться. Але я вважаю, що для цього нам потрібно озброїти народ. І реально вводити те, що міністр оборони нещодавно запропонував "швейцарську систему".
