Військо на Сході України отримує гуманітарну допомогу не тільки від волонтерських організацій, які діють у кожному місті України, а й від небайдужих людей із-за кордону. Колишня чернівчанка Галина ЛЕОНТІЙ, яка нині мешкає у Німеччині і працює там соціологом, – одна з тих, хто активно організовує передачу гуманітарної допомоги для бійців у зоні АТО.
Кровоспинні бинти з Європи, спеціальні простирадла для гасіння вогню, продукти харчування й засоби особистої гігієни – це ще не весь перелік товарів, які пані Галина регулярно відправляє співвітчизникам, які захищають цілісність нашої держави.
Нещодавно жінка приїхала до Чернівців відвідати родичів. Заодно передала допомогу Координаційному центру з надання матеріально-технічної допомоги буковинським військовослужбовцям. Зустрічаємо Галину в магазині "Букініст" – тут вона вибирає листівки із зображенням архітектури Чернівців: каже, що подарує сусідам у Німеччині. "Вони дуже підтримують Україну в цій війні, тож отримати такий презент із самого серця Буковини, гадаю, їм буде приємно".
Прибиральниця на останні гроші закупила ліки для солдатів
Почалося все у червні: Галина дала "клич" у мережі Facebook про збирання допомоги для військових. Охочих допомогти у цій справі було чимало, тому волонтерці вдалося передати з Німеччини до України до десяти важких пакунків. Відправлення "гуманітарки" відбувається так: як тільки Галина дізнається, що хтось з її знайомих їде в Україну, відразу передає пакунок і просить зв’язатися з українськими волонтерами.
– Ми не збираємо кошти, бо це нелегально – у нас немає створеної організації. Кожен щось купує чи отримує від знайомих аптекарів. Була ідея від одного німця, який очолює гуманітарну організацію, запитувати в майстернях з ремонту автомобілів про аптечки – ті, що вже кілька років прострочені. Бинти, ножиці, лейкопластир – це все дуже потрібне для наших хлопців у зоні АТО. Їх можна отримати безкоштовно у знайомих. Бо зазвичай так просто там нічого не дають.
Спочатку було п’ятеро людей, потім восьмеро, а згодом – уже десяток. Один чоловік написав мені листа на електронну пошту. Я його жодного разу не бачила в житті. Він передав перев’язочного матеріалу, медикаментів. Люди самі мене знаходять – це свідчить про те, що патріотизм і бажання захистити рідну країну справді існує.
Звертаються, як правило, уродженці України або ті, хто тут проживав свого часу. Скажімо, одна жінка, яка родом із Сахаліну, працювала чимало часу у Львові. Вона допомагає транспортом. Одна жінка принесла два великі мішки медикаментів від знайомого аптекаря, який взагалі збирався ці ліки викинути. Якщо є ліки з порваною або пошкодженою упаковкою, вони не мають права навіть комусь їх подарувати. Ці медикаменти викидають у контейнер, і вони знищується. Я тільки один раз в аптеці отримала прострочені бинти. Але вони дуже хороші – "айдарівці" дуже дякували, говорили, що їхня якість, порівняно з українськими бинтами, значно вища.
Потім одна жінка з’явилася, поцікавилась, що потрібно придбати. Я розповіла про медикаменти, які потрібні. Це було зворушливо, бо жінка останні гроші віддала – вона працює прибиральницею і заробляє взагалі копійки.
Один чоловік – німець, одружений з українкою, розповідав, де в Інтернеті краще купувати джгути. Потім він хотів допомогти чимось, але згодом просто зник. А ще багато випитував про мене. У мене тоді з’явився страх – я не знаю, чому людина інформацію про мене збирала.
Тепер щодня отримую десятки повідомлень у мережі та на e-mail. Всі запитують, які речі нині необхідні, де відбувається збір, коли відправка. Я не відправляю дуже великі партії. Краще менші, але частіше їх надсилати.
Є постійна проблема з тим, хто візьме пакунок. Бо автобуси турфірм не дуже хочуть брати такий вантаж. Це треба робити за домовленістю. Вони кажуть, що матимуть проблеми на кордоні. Я одному зателефонувала, він такий непривітний, що в мене відразу настрій зник. Він сказав, що "будут проблєми на граніце". Хотів 50 євро. Я сказала йому: "Ви знаєте, що за ці 50 євро можна ще більше товарів передати для солдатів?". А він каже: "А мнє нужно на граніце заплатіть". Каже, що після Майдану на митниці все стало гіршим. Всі старі зв’язки вже не так функціонують…
У період Майдану українців на політичні шоу не запрошували
Німці дуже по-різному ставляться до ситуації на Сході України. Галина розповідає, що інтелігенція не сприймає і засуджує політику Путіна. Проте малоосвічені верстви населення підтримують сепаратизм.
– Все залежить від освіти, від середовища та інтелектуальності людей, – каже Галина. – Інтелігенція розуміє, що Росія постійно обманює. А от схід Німеччини підтримує політику Путіна. На першому каналі Німеччини нещодавно показували репортаж – такий, дуже односторонній: у місті Магдебург волонтери збирають величезні ящики й відсилають сепаратистам так званих "ДНР" і "ЛНР". Показали жінку – таку велику, розмальовану "русскую бабу", яка каже, що "оні наши братья, і ми далжни ім памагать". Серед моїх друзів немає таких людей. Навіть в тому промисловому районі, де я проживаю, більше людей, які підтримують соціалізм, комунізм. Я просто шокована від того, що вони підтримують російську пропаганду. Вони бачать Україну в світлі фашизму!
Журналісти дуже по-різному працюють і орієнтуються зовсім на протилежні речі. Іноді й на неприпустимі. Навіть найбільший соціально-політичний журнал "Шпігель", який всі читають, допускає щоразу іншого журналіста до написання матеріалів про події в Україні. Одного разу журнал пише про Україну більш-менш нейтрально, а наступного разу напише статтю проросійський журналіст, в якого риторика цікава: "ополченці"…
– Тобто сама Європа, до якої ми прагнемо наблизитись, не підтримує нас в інформаційному полі?
– Що означає Європа? Немає Європи! Європа – це сукупність різних груп за інтересами. Немає такої ідеї європейської. Тобто вона слабка, і в цьому вся проблема. Чому німецькі чи австрійські медіа заполонила російська пропаганда? Бо це здобуток Шредера – колишнього канцлера. Після того, як Меркель знову обрали канцлером, він почав працювати в "Газпромі". Він обіцяв Путіну створити велике лобі у 2006 році. І він цього досягнув. І під час Майдану Росія в Німеччині відкрила свою медіа-агентуру Russia Today.
Під час Майдану на політичні ток-шоу чомусь завжди запрошували тільки проросійських експертів. Дуже важко було Україні туди потрапити. Писали петиції, писали листи… Навіть посла Клімкіна не запросили. Він сам просився на ефір, але його не хотіли взяти.
Звичайно, згодом це змінилося. І добре, що так сталося. Краще пізно, ніж ніколи.
У мене працювала одна студентка, якій 34 роки. У травні вона просто перестала працювати й виконувати мої завдання, записувати дані вивчення російських німців. Було дуже важко дізнатися чому. Щоразу вона називала іншу причину: не було часу, стрес чи ще щось. А потім вона заявила, що вона мені не довіряє. Вона написала великого листа до керівництва – про те, що я начебто займаюся екстремістською політичною діяльністю і розпалюю війну. Керівництво інституту сказало, що на цю тему з нею взагалі не треба розмовляти, і все повинно вирішуватись на рівні закону про права роботодавців: або вона продовжує роботу над проектом, або вона йде. Ми збиралися двічі з професором, з яким я працюю, щоб він включився і багато чого пояснив. Бо де ви бачили екстремістську діяльність? У тому, що я аптечки надсилаю солдатам?
Люди в Німеччині, які підтримують Україну, вважають, що потрібна підтримка НАТО. Але навряд чи цього хтось захоче з чиновників, бо тоді буде велика війна у Європі. Я вважаю, що всі сусіди повинні підтримувати Україну. Коли у Росії вже нарешті розпочнеться Майдан, тільки тоді можна буде говорити про нашу повноцінну перемогу. Це буде дуже важкий і тривалий процес. Це завжди так. Я на собі це переживала не один раз. Коли тобі важко, ти повинен зціпити зуби й прогризти цю проблему – здати важкий іспит чи написати кляту дисертацію. Тільки тоді, коли ти виграєш, до тебе всі потягнуться і будуть допомагати. Тебе будуть скрізь запрошувати і казатимуть: "Ви такий хороший, ви нам потрібні".
Микола КОБИЛЮК
