Переселенці, які живуть у Чернівцях, мають можливість отримати необхідні товари. А тих, хто оселився в районах, підтримують здебільшого односельчани.

Кримське подружжя завжди мріяло жити в горах. Щойно розпочалося загарбання півострова, довелося терміново реалізовувати свою мрію. На початку березня сім’я митців залишила у Сімферополі квартиру, все майно і машиною дві доби добиралася до Чернівців. Буковину обрала майже спонтанно.

– У студентські роки у мене була подруга Наталя, мама якої родом із Чернівців. Вона часто згадувала рідне місто з ностальгією. І коли ми виїхали за Чонгар (пункт пропуску при виїзді з Криму, – авт.) і трохи заспокоїлися, тільки тоді замислилися – куди далі їхати. Я згадала про Чернівці, – усміхається Яна МІХАЙЛЬЯНЦ, українка з вірменським корінням. Її чоловік Ігор – росіянин, родом з Уралу, сам себе називає урало-бандерівцем. Коли розпочалися події у Криму, інтернаціональне подружжя відразу зрозуміло, що далі буде. Тому почало швидко збиратися.

Покинути Крим вирішили ще задовго до його анексії. Тож сьогодні замислюються над тим, щоб продати кримську квартиру і придбати оселю десь неподалік – у горах. Наразі це здійснити неможливо, оскільки ринок нерухомості на півострові заморожений. Отже, третій місяць проживають у приватній садибі Вікторії ГУЛЕЙ у селі Виженка Вижницького району. Це вже не перша сім’я, яку прихистила власниця садиби.

– Кілька тижнів у мене жили біженці з Донецька. Днями вони поїхали у Яремчу. За проживання я не беру гроші, люди у скруті – позбулися майна, дому. Вони допомагають мені по господарству – десь траву скосять, шнурочок прив’яжуть, щось приберуть, на кухні поскладають. Але й безкоштовно утримувати також не маю можливості, – каже жінка. – Держава нічим не допомагає. Хоча би балон газу, банку олії чи продуктів дала. Знаю, що волонтери збирають допомогу, то в Чернівцях можливо і є змога отримати її. А нам сюди нічого не надходить. Коли ми звернулися до райради, там навіть не знали, що ми прихистили біженців і дбаємо про них. Потім приходили до нас з райадміністрації, дільничний, говорили, що подумають, як нам допомогти. Досі думають.

У місті житла немає

Сім’я Тетяни КОЖУЛЕНКО з Чернівців днями прийняла далеких родичів із Луганщини.

– Ми довго вмовляли їх приїхати, щоби врятувати своє життя. Тоді вони переховувалися у підвалах, жили перебіжками з підвалу в підвал. Але ще на щось сподівалися, – розповідає Тетяна, тримаючи на руках спляче грудне дитя. – Та коли поруч будинок розбомбили, а сусідку розірвало на шматки і це діти бачили на власні очі, – наважилися. Люди тікали, отримавши важкий стрес: сестра притисла до грудей чотиримісячну меншу доню, подруга тримала за руку старшу дівчинку. Від Первомайська добиралися до Стаханова, далі – Харків, Генічеськ, а там потягом дісталися Чернівців.

Тетяна у вишитій сорочці саме реєструвала своїх родичів у волонтерському центрі, що діє у ратуші: "Маю велику родину: мама, тато, я з чоловіком, двоє дітей, живемо всі в одній квартирі, – каже. – Ми тимчасово потіснимося, але шукаємо житло для рідних".
Щоправда, у Чернівцях вільного житла вже немає. Залишилися пропозиції у селах.

– Пропонують вільні хати, кімнати, самотні люди пропонують своє житло в надії, що переселенці їм допоможуть вести господарство і доглядатимуть, – розповіла волонтер Олена РАЦА. – Односельчани часто допомагають переселенцям харчами та іншим. Розпочав роботу регіональний штаб допомоги переселенцям при ОДА, який активізує райадміністрації у допомозі переселенцям та сім’ям, які їх прийняли.
Така співпраця вкрай необхідна, бо виникло чимало нарікань на районне керівництво і у переселенців, і у волонтерів.

– Ми намагаємося допомогти всім, хто звертається, навіть якщо люди у волонтерському центрі не зареєстровані. Візочки, сковорідки, олівці, холодильники, туфельки, підгузки – безкінечний перелік товарів потребують переселенці, – каже волонтер Катерина ПОНОМАРЬОВА. – Ми розуміємо, якого стресу зазнали біженці, вони бачили свої зруйновані будинки, загибель знайомих, тікали, рятуючи життя. А тут вони бачать спокійне життя. Ще й стикаються із черствістю керівників у багатьох районах.

Волонтери розповіли, що у селі Василів Заставнівського району 49-річний переселенець Олександр, який у перші дні після приїзду став на облік у військ­коматі, має велику родину з малими дітьми, не може отримати одноразову допомогу, бо сільрада не хоче зробити обстеження його матеріально-побутових умов. А в кількох селах Сторожинеччини і Вижниччини жоден сільський чи районний керівник не знайшов часу на те, щоби показати житло, яке нібито пропонують переселенцям.

Кошти виділяють

Дивну історію розповіли "МБ" мешканці Краматорська Григорій та Ольга НАСТАЩУКИ. Подружжя педагогів з онуками, тікаючи від обстрілів, три доби добиралося польовими дорогами до Харкова, потім через Київ, Кам’янець-Подільский, Хотин і 13 червня дісталося буковинського села Баламутівка. Тут є родинна хата, в ній ніхто не живе, тож вирішили в ній оселитися.

– Взяли із собою заощадження і пенсійні картки. Ми не розраховували на допомогу і не відразу звернулися до волонтерів, бо думали жити на свою пенсію. У селі люди знесли нам посуд, холодильник, телевізор, електропічку – дуже вдячні односельчанам. Але захворів онук і багато грошей пішло на лікування. Волонтери дали трохи продуктів, та заощадження закінчилися, бо пенсію так і не змогли перевести – у Краматорську пенсійний фонд не працював. Ми почали позичати. У фонді соціальної допомоги пояснили, що можемо розраховувати на одноразову допомогу. Написали відповідні заяви в обласному та районному відділі соціальної допомоги. І невдовзі нам повідомили, що на район із програми "Турбота" надіслано 5 тисяч гривень. У сільраді взяли копії наших паспортів. Нам видали результати обстеження матеріально-побутових умов. Як ми були здивовані, що у висновках написано, що нам сільрада дала хату і ми володіємо 60 сотками городу! "Звідки тут взялися стільки соток і як ми можемо з цього жити", – питаю, а мені пояснили, що так завжди пишуть при призначенні субсидій. Пані Семенюк з райдержадміністрації повідомила нам, що нам вислали 800 гривень – по 200 гривень на двох пенсіонерів і двох неповнолітніх дітей. Місяць минув, а коштів ми так і не побачили. Мусили знову позичити 1000 гривень, щоби повернутися до Краматорська.

– Тепер люди з Баламутівки нам телефонують і розповідають, що нібито ми отримали 15 тисяч гривень допомоги. Це неправда. Ми не отримали жодної копійки. Ми ж не якісь там шахраї, ми – чесні люди, – плаче жінка. – Через це у мене стався мікроінсульт – лікуюся.
Як з’ясувалося, держава виділяє кошти для підтримки біженців. Крім багатьох видів соціальних державних виплат, діє й обласна програма "Турбота". Згідно з нею передбачено для допомоги біженцям 2,3 мільйона гривень з обласного бюджету і понад три мільйони – з районних місцевих бюджетів. Наприклад, у Заставнівський район, де проживає 23 переселенці, надійшло від 400 до 2000 гривень на родину, залежно від складу сім’ї.

У департаменті соціального захисту населення ОДА повідомили, що станом на 1 липня (нові дані будуть за кілька днів) шість зареєстрованих осіб як "переселенці з Криму" отримали 17 тисяч гривень соціальної допомоги. Навіть, якщо врахувати, що реєструється одна особа, але отримує допомогу вся її родина, це чималі кошти. 
Ліна НАГІРНЯК