Тепер в Оксани Попадюк три дипломи: молод­шого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста. Вона дистанційно закінчила університет "Україна" й отримала спеціальність соціального працівника.

– Я завжди мріяла здобути вищу освіту, – зізналася Оксана. – Хоча людям з ДЦП дуже важко вступити до вузу на державне замовлення. Один чиновник, до якого я звернулася по допомогу, порадив: "Беріть кредит у банку і навчайтеся на платному відділенні". Я запитала його: "А як я буду віддавати ці гроші? Мої батьки – пенсіонери, я – інвалід. Мені ще потрібні гроші на ліки". Він відповів: "Тоді сидіть удома". Я довго плакала, але про мрію не забула. Чотири роки тому вступила до Сторожинецького філіалу університету "Україна". Мені допомогла київська журналістка, яка писала про мене. До нас додому приїхав директор сторожинецького коледжу, поцікавився, чи є в мене доступ до Інтернету. Дуже здивувався, коли побачив, що я друкую на комп’ютері пальцями ніг. Мене прийняли. За навчання платив благодійний фонд інвалідів.
З Оксаною Попадюк ми зустрілися на фестивалі для талановитих людей із обмеженими фізичними можливостями "Крила надій". Відвідувачі захоплено розглядали її малюнки й усміхалися. "Такі добрі та наївні, наче їх малювала доросла дитина", – сказала літня жінка. На малюнках Оксани літають кольорові пташки із червоними та зеленими лапками, плавають лебеді з жовтими дзьобами, квіти сягають величини дерев. "Тримаю пензлик зубами і так малюю, – розповіла дівчина. – Намагаюся передавати лише позитив у світлих тонах. Не хочу малювати темними фарбами, бо в світі і так вистачає сумного. Свої малюнки дарую друзям і знайомим".

"Подруги називають мене мужньою королевою"

Оксана мешкає у селі Виженка. Біля її будинку цвітуть сотні троянд – її улюблених квітів. Деякі кущі дівчина посадила сама – пальцями ніг. Любить посидіти на подвір’ї й помилуватися квітами. Тут є тапчан, який вона називає своїм троном. Подруги любовно величають її королевою. Дарують подарунки з написами: "Мужній королеві", "Нашій королеві". "Якось мама везла мене у візку. Я розмовляла з подругою по телефону і вигукнула, що мені добре, – каже Оксана. – Повз нас йшла літня жінка і мовила: "Ти їдеш, як королева! Давай поміняємося..." Я відповіла: "Може, я і королева, але мінятися нам не варто…".

За дипломну роботу отримала "п’ятірку"

Сидячи на своєму "троні" серед квітів, дівчина пише вірші. Про весну, сонце, дружбу… Про друга, якого виглядає роками. І ось він відчинить браму, а вона підведеться з інвалідного візка, побіжить йому назустріч і вони удвох танцюватимуть вальс… А коли їй стає тяжко на душі, вона дивиться на зоряне небо і вірить, що Бог любить її та що життя прекрасне.

– Мені надсилали завдання з кожного предмета в електронному варіанті, й так само я надсилала відповіді, – пригадує дипломована випускниця. – Дали мені підручники, багато читала в Інтернеті. Було цікаво навчатися. Майже щодня дізнавалася щось нове. Особливо подобалося вивчати психологію. Друзі й раніше називали мене психологом, казали, щоб я відкривала службу довіри (усміхається, – авт.). Могли зателефонувати навіть уночі, і я годинами слухала їхні сповіді, давала поради. Часто до мене приходять гості, ми розмовляємо до ранку. В нашому будинку завжди відчинені двері для добрих людей. Та коли мені погано, я ховаюся, наче равлик-павлик...

Державні екзамени Оксана складала по скайпу. Так само захищала свою дипломну роботу про безпритульних дітей та дітей-сиріт. Сама друкувала її на комп’ютері пальцями ніг. "Ми з мамою винайняли машину і поїхали на захист до Сторожинця, – розповіла дівчина. – Я сиділа в інвалідному візку перед екраном і камерами. Спілкувалася з членами екзаменаційної комісії з Києва мікрофоном. Спочатку трохи розгубилася, а потім набралася мужності й почала розповідати. Намагалася чітко відповідати на додаткові запитання екзаменаторів. За дипломну роботу мені поставили "п’ятірку". Я почувалася на сьомому небі від щастя! Маю аж три дипломи: молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста. На їх вручення їздила сама. Ці події запам’ятаються на все життя. Кілька років тому одна молода жінка сказала мені: "Оксано, ти ніколи не вступиш до університету. Бо навіть здоровим людям важко туди вступити без грошей. А ти хвора і бідна". Хотіла б знову побачитися з цією жінкою і показати їй свої дипломи. Я була першою студенткою цього університету на інвалідному візку. Зараз туди набрали вже кількох інвалідів. І я дуже тішуся з цього".

Колись Оксані подарували комп’ютер, і вона навчилася друкувати на ньому… пальцями ніг. "Коли мені привезли комп’ютер, я не знала, що з ним робити, – зізналася дівчина. – Почала вчитися друкувати пальцями ніг та за допомогою ручки, яку тримала в зубах. Тепер досить швидко набираю текст. Почала програмувати комп’ютерну техніку для своїх друзів, знайомих та незнайомих людей. Кілька років тому мої односельчани скинулися і купили мені зручний електричний візок, який привезли з Німеччини. Я навчилася вправно кермувати ногою. Інколи їду до Вижниці або до подруги, яка живе за вісім кілометрів від мене. Хотіла влаштуватися на роботу, але в центрі зайнятості мені сказали, що я – інвалід першої групи, отримую пенсію, тому не можу працювати. А мені так потрібен новий електричний візок!".
Надія БУДНА

Для тих, хто бажає допомогти Оксані Попадюк: реквізити рахунку у Приватбанку: 5168757255206114. Телефон (068) 055-57-79.