«Розбираю і збираю автомат за 22 секунди»

Колишні афганці навчають чернівецьких підлітків захищати себе, виживати в екстремальних умовах, військовій справі, поводженню зі зброєю.

Журналіст "МБ" побувала на заняттях дитячого підрозділу "Саламандра" з рукопашного бою.

Біля школи №6, що на вулиці Комарова, зустрічаємося з керівником молодіжного крила ветеранських організацій Юрієм Лозюком, який проводитиме тренування з армійського рукопашного бою. У нього дуже мирна професія – працює лікарем у міській поліклініці №3, має дві вищі освіти. Дорогою пан Юрій розповідає, що більше ніж півтора року воював в Афганістані, був поранений, отримав інвалідність. Ще зі школи займався спортом, має акредитацію тренера з рукопашного бою.

"У Афганістані вижили ті, хто вмів поводитися на війні"

– Зважаючи на ситуацію в світі та в нашій країні, чернівецькі афганці вирішили зайнятися молоддю, передати їй досвід. Почали зі своїх дітей та дітей близьких родичів. Потім почали приходити їхні друзі, – пригадує пан Юрій. – Три роки тому ми організували військово-спортивний табір, куди запросили дітей з інших регіонів. А торік влітку провели військовий зліт для підлітків допризовного віку. Після цього ухвалили рішення перетворити команди у підрозділи самооборони. Я теж батько, маю четверо дітей. Хочу, щоб вони були здоровими, могли себе захистити. Нинішні молоді люди прагнуть боронити країну. А для цього вони повинні бути добре підготовленими. Бо в Афганістані вижили ті, хто знав, як правильно поводитися на війні. Українські військові – рядові та офіцери – зараз зовсім не готові до військових дій. Тому такі великі втрати.

Незважаючи на дощ, на майданчику вже зібралося до 15 хлопців та дівчат. Вони швидко переодягаються у тільняшки та камуфляжну форму, взувають берці, пов’язують на голови хусточки. "Шикуйтеся!" – командує тренер. Юрій Лозюк підходить до своїх вихованців, показує деякі прийоми, пояснює, як правильно закривати обличчя, робити випади. Хлопці та дівчата діляться на пари і починають відпрацьовувати техніку рукопашного бою. Один – нападник, інший захищається. Збоку це виглядає досить небезпечно.

– Вони не можуть травмуватись? – хвилююся.

– Не можна навчитися шити, не вколовши палець, – різко відповідає тренер. – Дрібних травм у нас було достатньо: синці, подряпини. Хтось може когось випадково вдарити – без цього в рукопашному бою не можна. Але серйозної травми за три роки не було жодної. Справжній чоловік повинен бути сильним і не скаржитися на синці. За весь час у мене не було ні одного конфлікту з батьками. Поспілкуйтеся з дітьми, вони самі все розкажуть.

"Почуваюся впевненішим і можу захиститися від кривдників"

Я прийшов сюди, бо хочу навчитися захищатися, – розповів наймолодший 12-річний Павло. – Вже засвоїв деякі прийоми рукопашного бою.
Хотіла би захищати Україну, а для цього потрібно знати військову справу, – каже 16-річна Тетяна. – У підрозділі "Саламандра" я багато чому навчилася. Вмію розбирати і збирати автомат Калашникова, метати ножі, володіти шаблею.

У 17-річного Олексія армійська стрижка "бокс". "Ще з дитинства цікавлюся військовою справою. Займаюся тут вже півроку. Тільки-но отримав удар від супротивника і синець, – показує хлопець. – Сам винен, бо вчасно не зреагував. Біль допомагає загартовувати характер. Автомат Калашникова розбираю і збираю за 22 секунди. Метаю ножі на три-сім метрів".

– Після того, як почав займатися рукопашним боєм і військовою справою, почуваюся впевненішим, – зізнався 18-річний Микола. – Завдяки тренеру можу захистити себе від кривдників, які почали мене навіть поважати. Зараз вступаю до ЧНУ на факультет будівництва та архітектури.

Спостерігаючи за своїми вихованцями, тренер продовжує: "Займаємося на свіжому повітрі по дві години чотири рази на тиждень, незважаючи на погоду. Зараз у нас є три підрозділи: "Саламандра", "Рись", "Ворон". У них налічується понад 180 осіб. Усі заняття безкоштовні. Приймаємо підлітків віком від 14 до 18 років. Для цього потрібні письмова згода батьків і медична довідка про стан здоров’я. Беремо здебільшого хлопців, хоча приходять і дівчата. У наших підрозділах дуже суворі закони: не можна палити, вживати алкоголь. З кримінальним минулим ми теж нікого не приймаємо. Нашим вихованцям спершу треба побути в статусах претендента і кандидата, виконати необхідні нормативи, здати всі екзамени. Лише після цього вони можуть стати юнаком або бійцем. Знайомі офіцери кажуть, що наші хлопці та дівчата підготовлені краще, аніж їхні контрактники".

"Ми не готуємо військових для армії"

Підлітки займаються рукопашним боєм, загальною фізичною підготовкою, туризмом, скелелазінням, спортивним орієнтуванням на місцевості. Вчаться виживати в екстремальних умовах, робити все своїми руками, якщо поблизу немає цивілізації. Вивчають основи стрільби, мінно-підривну справу, антидиверсійну діяльність, маскування, цивільну оборону, володіння холодною зброєю, зокрема шаблями та ножами. Крім того у них є теоретичні заняття з історії України, військової справи, філософії, психології, соціології. "Справжній боєць повинен вміти не тільки вправно стріляти і боронитися, а й мати добру витримку, бути психологічно готовим до будь-яких ситуацій, – вважає пан Юрій. – Наші вихованці вміють розбирати і збирати автомат Калашникова, працюють з шаблями, ножами. Це все цілком офіційно. На всіх наших виїзних заходах присутні представники армійських підрозділів".

Наші вихованці не беруть участі в жодних акціях, – запевнив тренер. – Ми зовсім незалежні, нікому не підпорядковуємося, ні в кого грошей не беремо. Якось викручуємося. Афганці виділяють частину своєї зарплати. Правда, це не дуже подобається нашим дружинам (сміється, – авт.). Інколи допомагають батьки – дають, хто скільки може. Вони також придбали дітям камуфляжну форму та взуття. Хоча ми нічого не вимагаємо. Зараз організовуємо зліт на військовому полігоні в Ропчі. Там наші хлопці та дівчата на практиці вивчатимуть військову справу.

Наприкінці нашої розмови Юрій Лозюк зауважує: "Ми не готуємо військових для української армії. Тим, хто хоче йти служити на контрактну службу, допомагаємо. Але наші вихованці самі вирішуватимуть, ким стати: юристами, лікарями, бізнесменами. Зате вони зможуть спокійно ходити вулицями міста і будуть готові до всього. Мої обидва сини теж пройшли цю школу. Вони не стали військовими, але набуті знання дуже пригодилися їм у звичайному житті".

Надія БУДНА