«Залишили нас напризволяще»

Буковинські волонтери годують, одягають та захищають земляків, які боронять східні кордони. Але ті буковинці, які не потрапили у 80 та 95 аеромобільні бригади, воюють з тим, що дала їм держава – каски 40–х років та 30–річні сухпайки.

Усією громадою край збирає допомогу для армії. У координаційний штаб при ОДА люди зносять кошти: хтось 50 гривень, хтось – 100 доларів, приносять і євро. Мешканці села Ломачинці, що на Сокирянщині передали понад 4000 гривень. Лікарні, аптеки оплатили аптечки на 77470 гривень, 21 тисячу гривень здали місцеві підприємці.
Цими грошима оплачують потреби бійців і поточні витрати. Лише за останній тиждень майже 14 тисяч гривень витратили на берци, 3200 – на бензин, 1800 – на лікування поранених, 34370 гривень – на прикордонників.
І так постійно. Бо там війна. Хлопці під обстрілом, обладнання знищується, одяг згорає…
Зараз штаб збирає 200 000 гривень на одяг, взуття, обладнання. Тепловізорів не вистачає, їх вкрай потрібно передати на передову. Це роблять благодійники.
– З 2008 року міноборони руйнували як могли: зв’язки, запаси, склади, техніка – було зруйновано. Цілеспрямовано. За кілька місяців відновити все – виробництво, логістику, програму забезпечення військової сили неможливо ,– каже приватний підприємець Андрій МАКОВЕЙ, який займається автосервісом. Зараз волонтер координує допомогу буковинців армії, вкладає й особисті заробітки.

Державні гроші зависли

Сьогодні на рахунках міноборони – понад 135 мільйонів волонтерських гривень. Але їх не використовують, бо така наша українська реальність.
– Я вивчав ситуацію з цими коштами. Виходить так, щоб можна було використати певну суму з державних коштів, необхідно до двох місяців різноманітних процедур. Звісно, Верховна Рада могла б це спростити, але чомусь не робить, – зазначає пан Андрій.

– Волонтери відіграють важливу роль у забезпеченні технічними засобами захисту наших бійців. А ті кошти, які надійшли на рахунки міноборони та обласних військкоматів складно вибрати і використати через складну процедуру тендерних закупівель, – підтверджує й обласний військовий комісар Віталій ЧУРАЙ. – Законодавство вимагає закуповувати предмети захисту винятково в українського виробника, виготовленого на території України. Закордоном закуповувати технічні предмети захисту або предмети з можливістю подвійного використання не можна. Євросоюз не дає на це згоду. Водночас, США допомагають – вже передали Україні понад 2000 бронежилетів.

– Питання спрощення тендерних процедур Верховна Рада розглядала, але остаточного рішення прийнято не було. Дали дозвіл лише безпосередньо департаменту закупівель міноборони закуповувати без тендерів. А військовим частинам не дозволено. Тому ми шукаємо шляхи, щоб обійти цю тендерну процедуру і терміново закупити для військовослужбовців бронежилети. Наприклад, перенаправляємо кошти РДА, департаментам ОДА, щоб вони купували без тендерів. Так само і благодійні організації мають право закуповувати без тендерів, бо це є недержавні кошти, – пояснив В. Чурай.

Захищають самі себе

Чернівецькі волонтери пояснюють, що роблять усе можливе для буковинських військовослужбовців, які служать у 80 та 95 аеромобільних бригадах.
Водночас, далеко не всі буковинці можуть скористатися допомогою земляків-волонтерів. Виявляється сотні бійців понад чотири місяці перебуває на Сході не лише без засобів захисту, але іноді і без нормальних харчів. "Ці буковинці виїжджали не з основною групою, а окремо. Тому, справді, з ними немає такого зв’язку, як з іншими мобілізованими буковинцями", – зазначає комісар.

Зокрема в артилерійському дивізіоні служать кілька буковинців. "МБ" вдалося поспілкуватися з одним із бійців, який після лікування у госпіталі проходить кількаденну реабілітацію вдома. Чоловік розповів, що бронежилетів у них немає, каски ще з 40-х років минулого століття – ножем протикаються. Спочатку спали просто на землі, а зараз вже стало краще – на дерев’яних піддонах. Харчуються сухими пайками. Якщо пощастить, - свіжими.

Чернівчанин Олексій вважає, що кожен чоловік, який себе поважає, повинен стати на захист своєї країни. Тому ще на початку березня записався до армії добровольцем. Далі події розвивалися дуже швидко: ввечері прийшла повістка і наступного дня – одним із п’ятисот буковинців – поїхав до Київської області. За ці місяці п’ять сотень чернівчан розкидали по частинах і де вони зараз ніхто не скаже – військова таємниця.
– Мені точно відомо, що додому вони не повернулися. Звідти нікого не відпускають. Ротації не було і, очевидно, не планується. Це дивно, бо туди постійно прибувають нові бійці, – зазначає Олексій. – Нам говорили, що проходитимемо тактичні навчання. Але їх взагалі не було – жодного дня. Нам говорили, що ми побудемо там 45 діб. А потім, якщо розпочнеться війна – встане вся країна, якщо не буде війни – все одно поїдемо додому. У результаті ми чотири місяці там товчемося. Переважну більшість людей залишили напризволяще, вони охороняють самі себе.

Бійці стомилися

Їмо здебільшого те, що самі приготували або харчі, які приносили місцеві. Якщо поталанить і місцеві дружньо налаштовані, то їсти є що. А якщо не пощастить – їмо сухпайки. Не американські. Їх ми жодного разу в руках не тримали. У комплект наших сухих пайків входить: банка перловки та рисової каші з м’ясом, чай, цукор, галети. Якщо пощастить – отримаємо свіжі. Якщо ні – споживаємо стратегічні запаси. Вони настільки давні, напевно ще з часів афганської війни, що всередині банка аж іржава. Але із "дезінфікацією" – іде і це. Бо ж їсти хочеться, – сумно посміхається чернівчанин.

Є ще багато чого дивного там. Наприклад, не зрозуміло, чому у зону АТО набирають всіх підряд: морально неврівноважених, пияків, хворих – і всім роздають зброю. Не підготовлених людей тримають на передовій. За ці місяці можна було б хоч чогось їх навчити. Але людей лише лякають військовою прокуратурою: "щоб ви не робили, пам’ятайте – від п’яти до семи років". Серед них більше половини добровольців, зокрема тих, що після Майдану пішли туди воювати, захищати. А виходить, останні чотири місяці – ця чимала кількість міцних, дужих чоловіків нічого не роблять. Просто сидять в окопах, на блокпостах, часто голодні, змучені. Без чітких завдань, без дії, без сподівань.

– Ситуація дуже напружена. Терпець на межі, люди стомилися – веде далі доброволець. – Командири не керують, нічого не знають, не розуміють, не вміють. А вороги знають про нас все – інформацію зливають. Причому на рівні керівництва. Багато хто там просто спивається. Інших, навпаки, отаке безтолкове керівництво АТО збурює. Люди готові розвернути зброю, щоб привести до тями військових керівників та владу.

Наразі чоловік збирається повертатися в зону бойових дій. Відвезе допомогу та харчі побратимам. Сам нарешті отримає надійний бронежилет і матиме навіть спальник.
Ліна НАГІРНЯК