RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Історія успіху | Історія успіху Допомога захисникам | Медична допомога для переселенців | Він+Вона | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Афіша | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |

«Назад не повернемося…»


Біженці, які знайшли притулок на Буковині, пізнали, що таке справжня війна. Вони мужньо витримали обстріли, недоїдання, втрату майна. І плакали від того, що їхні земляки радіють бойовикам і допомагають їм…

Сім’я з Луганська приїхала до Чернівців два тижні тому. Молоде подружжя та мама за цей час більш-менш обжилися. Винаймають квартиру. Чоловік знайшов роботу.

Аліна ТІМОХІНА, Віталій ШКОДА та Олена ФЕДОСОВА розповіли про сьогоднішній настрій мешканців Луганська, а також про те, що довелося їм пережити.

– Коли почалися події в Криму, ми були впевнені, що у нас, на Сході, нічого такого не буде. Та коли в Луганську з’явилися блокпости, ми були вражені тим, як розділилося у поглядах місцеве населення. Виявилося, що багато людей роками мучилися від того, що живуть в Україні. Вони відкрито і щиро раділи бойовикам і навіть допомагали їм. Нас все це шокувало – і самі блокпости, і реакція значної частини населення. Це також стало однією із причин, чому ми не змогли там залишитися. Ми надто різні, і таке невігластво наших земляків стало для нас нестерпним, – говорить 23-річна Аліна.

– Необлаштованим у житті людям, які донедавна пили і ніде не працювали, дали спецодяг та зброю. У ньому вони виглядали, м’яко кажучи, недолуго – каска на голові ледве тримається, сповзає, автомат Калашникова, перемотаний скотчем. І такі особи стоять на блокпостах! Щоразу, коли я їхала мостом (пізніше з’ясувалося, що він був замінований), з Луганська до сусідньої Станиці, і бачила таку картину, я плакала, – сумно каже пані Олена. – Я ніяк не могла збагнути: що відбувається, навіщо…У громадському транспорті люди говорили таку маячню, що слухати це було неможливо. Вони реально вірять у те, що тут "бандерівці їдять дітей" і що тут вирубують берези. А цей референдум… Йшли голосувати і 20-річні, і літні люди. Молодий чоловік написав на своїй сторінці у соцмережах, як йому "радісно і весело – він іде зі своєю собачкою на референдум". Ми побачили, з ким ми спілкуємося, довелося перервати стосунки з багатьма.

Багато місцевих підтримують сепаратистів

За словами переселенців, їм і сьогодні важко все це розуміти, бо насправді у Луганську живе багато адекватних, мислячих людей. Раніше українська символіка, вишиванка, мова сприймалися нормально. Там співали українських пісень, були етнічні фестивалі.

– А зараз Дім культури, де раніше проводилися етнічні культурно-мистецькі заходи, зібрав багато їжі і повіз на блокпости "визволителям", бойовикам, які захопили приміщення управління СБУ. В той час діти в інтернатах там реально голодують. Як це розуміти?

Зараз там гинуть люди. Загинув юнак, якого ми добре знали – ми разом допомагали дитячим будинкам. У маршрутку потрапив осколок – є загиблі. У людей забирають машини, процвітає мародерство, люди з автоматами просто поселяються у приміщеннях. Захопили інститут, бібліотеку. Щойно телефонували друзям, які залишилися в Луганську. Нам розповіли, що вулицями їздить танк і стріляє у різні боки.
Як виявилося, сім’я художників давно планувала покинути Луганщину і переселитися на Західну Україну. А події на Сході примусили швидко ухвалити рішення.

– Тиждень не могли виїхати. Навколо бомбили, підірвали міст, обстрілювали. Без вагань там залишили все, що мали, – зазначає пані Олена. – У перші дні по прибутті нам було дуже важко, у нас не було нічого. Багато допомогли волонтери, незнайомі люди. Дякуємо чернівчанам. Удосвіта, коли ми зайшли у квартиру, сусіди знесли посуд, їжу. Це було дуже зворушливо. А днями нам принесли вазон каланхое, а в середині – листівка і 50 євро. Ми і досі не знаємо, хто це. Ми дуже вдячні.

Зараз вже стало легше. Родина майстрів бере участь у Петрівському ярмарку. Віталій знайшов роботу. Щоправда, не зовсім за спеціальністю – він співак, вдома мав музичний гурт, пише вірші.

– Коли роботодавці дізнаються, що я з Луганська, намагаються допомогти, посприяти. Навіть якщо немає вакансії, мені обіцяють знайти місце, – посміхається Віталій. –Днями влаштувався на підприємство з виробництва дитячих меблів.

– Ми до Луганська не повернемося. Ми всі художники, часто і багато їздили Україною, і одного разу зрозуміли, що ми вже "виросли" з Луганська. Крім того, нас завжди вабив ваш край. Спочатку приїхали подивитися на Чернівці. З першого погляду мене місто зачарувало, я закохалася,– каже пані Олена.

"Такий Крим не для нас"

До Буковини продовжують приїжджати й мешканці Криму.

Щойно розпочалася анексія Криму, Андрій МАЙЄР з дружиною та семирічною донечкою покинули Керч і переселилися до Чернівців ще у березні.

– Ми бачили, якими темпами та масштабами постачали на півострів зброю і військову техніку з Росії через протоку. Російські військові там, як у себе вдома. Ще й із Криму збираються зробити ігрову зону. Все це не для нас, – розповідає голова сім’ї.

Чоловік привіз до Чернівців обладнання для продажу морозива. Та із бізнесом тут не вийшло, довелося обладнання продати і закрити справу. Вже вдруге в житті. У Керчі залишили майно. Всі заощадження витратили на переїзд. Втім, чоловік не засмучується, разом із дружиною шукають заробітків в Інтернеті. Вдалося зарахувати донечку у гімназію №2.

– Трохи важко і з роботою, і з навчанням. Тут все навчання українською. Хоча на сьогодні це вже не є проблемою – дитина все розуміє. А рівень викладання математики, іноземних мов тут набагато вищий, – зазначає чоловік.

Раніше сім’я Майєрів ніколи не була у Чернівцях. Андрій каже, що знайомі з Москви порадили приїхати сюди. У бесіді пан Андрій кілька разів із вдячністю згадував волонтерів та інших чернівчан, які і морально, і матеріально підтримують їх.

Боялися, що прослуховують

Мар’ян МАКСИМОВИЧ у перших числах липня прийняв своїх родичів зі Сходу. П’ятеро дорослих людей, за плечима яких не один десяток літ, і досі смертельно налякані, хоча живуть на Буковині вже два тижні. Вони настільки налякані, що і тут, за тисячу кілометрів від свого дому, бояться говорити. Кажуть: якщо туди – до Слов’янська, дійде інформація, то їм та їхнім родичам, які залишилися там, будуть мститися. З цих причин на прохання біженців ми не називаємо їхні імена.

– Раніше, коли ми телефонували до Слов’янська і запитували, чи ходили вони на той референдум, родичі запевняли, що голосували за "незалежний" Донбас. Тепер, коли вони приїхали, виявилося, що насправді на референдум не ходили, а нав’язану "незалежність" не підтримують, – розповідає Мар’ян. – Вони кажуть, що мусили так говорити всім і між собою зайве слово не дозволяли, бо боялися, що їх прослуховують.

За словами переселенців зі Слов’янська, неподалік від їхнього будинку – вони проживають у приватному секторі міста – бойовики розташували свій базовий пункт. Стрільба у місті тривала безперервно – і вдень, і вночі. Люди бачили, як сепаратисти на танку обстрілювали гору Карачун, а потім розвернули гармату у бік міста і зробили кілька пострілів по житлових кварталах Слов’янська. Потім російське телебачення подало це, що нібито українська армія бомбить мирне населення. Кажуть, що серед сепаратистів чимало російських спецназівців, чеченців, але було й чимало із місцевих бандитських формувань. Розпізнати їх можна було з першого погляду: російські спецназівці були малослівні, зброя та одяг лежали на них ідеально. А наші багато говорили, дивно носили амуніцію, автомат бовтався десь біля колін.

Зараз, коли Слов’янськ звільнено, чимало місцевих сепаратистів поховалися: чи у місті, чи пішли у Донецьк. Тому і зараз люди мало говорять, бо бояться, що їм будуть мститися.

Їхній будинок майже повністю обстріляний, повсюдно осколки, гільзи, прошита черепиця. Під час обстрілів люди просто лягали на підлогу і чекали, доки все затихне – у погребі не ховалися, бо боялися: якщо їх засипле землею – ніхто не знайде.

Люди боялися мародерів і фактично під кулями охороняли своє майно. Але після того, коли закінчилося перемир’я і почався інтенсивний обстріл, сусідню Миколаївку розбомбили, люди наважилися залишити все. Дві доби мешканці Слов’янська їхали автомобілями до Буковини. Найбільше переймалися, чи зможе витримати таку важку і далеку дорогу найстарша бабця – їй 102 роки. Виявилося, що жінка ніколи не виїжджала за межі Східної України. "Яка гарна наша Україна", – часто повторює бабця.
Ліна НАГІРНЯК

До речі
"Побільшало звернень
із Донецька"


До Чернівців продовжують прибувати біженці. Координаційній центр "Волонтерський рух Буковини" щодня реєструє і поодиноких переселенців, і цілі родини. Приїжджають і з Донбасу, і з Криму. Приїжджають із різних міст – Ялти, Бахчисараю, Сімферополя, Керчі і навіть із Севастополя. За словами Катерини ПОНОМАРЬОВОЇ, керівника центру, днями побільшало звернень із проханням надати притулок мешканцям Донецька.

Незважаючи на значну кількість переселенців, які зараз є у Чернівцях, більшість із них не виявили бажання розмовляти із журналістами.
Ігор ОГДАНСЬКИЙ, психолог, який надає психологічну підтримку переселенцям:

– Психологічний стан цих людей складний. Вони переживають стрес через вимушену зміну місця проживання. Їм доводиться пристосовуватися до нових умов, і ця адаптація вимушена. Такі люди зустрічаються із складними переживаннями, і парадокс в тому, що людині важливо поділитися ними, відтак мати можливість звернутися за підтримкою та отримати її. А з іншого боку, сама ситуація призводить до того, що люди замикаються в собі. Оскільки там, у себе вдома, вони бачили агресію, переживали безсилля, втікали від небезпечних для життя умов. Вони отримали негативний досвід. А той позитивний досвід, який зустрічають тут, ще не переважає попередні враження. Тому часто вони не можуть собі дозволити буди відкритими. Цей рубіж швидко та легко не може бути подолано. Потрібен час та відновлення соціальних зв’язків.
13-07-2014, 10:44
Коментарів 0 Переглядів 2 375

Теги -
• Новини партнерів


«Вітаюся з кожним, хто у вишиванці». Блог Надії Будної
У четвер, 19 травня, Чернівці відзначали всесвітній День вишиванки
Пального бракує, а машин на дорогах – ні. Блог Галини Олійник
Кризу обіцяють вирішити, але поки що з паливом біда
ВІДЕО Переглянути все відео

Більше мільйона книг вивезли тридцятьма фурами з-під Києва, коли там почалися активні бойові дії.

У Компанії засіяли ярими зерновими, олійними та технічними культурами майже 100 тис. га.

Підприємство Burovik копає криниці в Чернівцях і на околицях міста вже 10 років. І на їхньому рахунку понад 10 000 викопаних криниць і 1000 вигрібних ям та 100% тільки задоволених клієнтів.

Бажаєте, щоб день народження, корпоратив чи вечірка з друзями були веселими і незабутніми? Тоді ласкаво просимо в спортивно-розважальний клуб Space games у Чернівцях
• Теги