Подорож автостопом – це непередбачувані пригоди. Чернівецькі студенти Галина Мамчук та Валентин Бочулинський – автостопери, які об’їздили ледь не всю Західну Україну.

Обоє зізнаються, що такі подорожі є найцікавішими. Галина Мамчук, студентка ЧНУ, до подорожі автостопом готується ретельно і читає блоги досвідчених автостоперів.

"Проїжджала по 200 кілометрів, не витрачаючи жодної копійки"

Чи не страшно дівчині сідати в автомобіль до незнайомої людини, перше, що запитую у Галини.

– Коли ловиш машину, то перше відчуття – не страх, а бажання їхати, особливо, коли ще й часу обмаль, – каже Галина. – Тому особисто для мене автостоп – найбезпечніший спосіб діститися кудись. Жодних неприємних інцидентів зі мною не траплялося, окрім певних дорожніх дрібниць. Єдине, що пригадується, доводилося довго чекати машину. Близько трьох годин я стояла одна на дорозі, чи, точніше, на бездоріжжі на Тернопільщині, чекаючи хоч якогось порятунку. Мені було холодно і страшно, боялася, що не вдасться виїхати, а ночувати було ніде. Таке ж трапилося, коли із подругою були на Верховині. У таких випадках починається справжня паніка. Чекаючи автівки, ми страшенно змокли, нам не було де заховатися, ми не мали що їсти. На щастя, трапився хлопчина, що торгував у магазині поруч, він і пригостив нас цукерками та печивом, зробив гарячого чаю.

Вирушаючи в дорогу, дівчина планує поїздку заздалегідь, оскільки любить, щоб все було передбачено, чітко знати куди і як їхатиме.

– У мене вдома є велика карта України, на якій позначаю міста, де була, а також прокладаю нові маршрути, – зазначає дівчина. – Перед поїдкою читаю блоги досвідчених автостоперів, щоби користуватися їхніми порадами.

Галина наголошує, що дуже важливо виходити на дорогу у доброму гуморі, бо нікому не потрібен супутник із невдоволеним виразом обличчя і безліччю нарікань. Дівчина також каже, що коли ти вже вирішив їхати, то не можна змінювати маршрут чи відмовлятися від нього – це погана прикмета.

– Зупинити машину не так вже й важко, – каже Галина, адже у цьому є свої хитрощі. Кілька разів їй допомагав яскравий одяг. Також вона малювала табличку із надписом кінцевого пункту призначення.

– Щоразу доводиться шукати новий метод, щоб спіймати машину. Тим не менше, так долала відстані більш ніж на 200 кілометрів, не витрачаючи жодної гривні, – додає вона. – Я завжди беру із собою фрукти та цукерки із печивом, бо треба ж чимось почастувати водія, який робить тобі послугу.

Подорожі автостопом Галина називає такою собі взаємодопомогою та піклуванням один про одного. Багато людей, прагнучи допомогти, навіть пропонують гроші.

– Найбільше люблю їздити із далекобійниками, – каже Галина. – Тричі мене підбирали вантажні фури, бо їм особливо сумно їхати так довго мовчки. А ще водії страшенно люблять анекдоти про Укравтодор, тому знаю їх напам’ять уже з десяток, – жартує дівчина.

Мандрівниця переконує, що гостинні люди нашого краю – беззаперечний факт. Скрізь відчувала приязне ставлення до себе: "Люди завжди готові допомогти", – додає дівчина.

Чим більш спонтанна подорож, тим вона цікавіша

На відміну від організованої та продуманої Галини, інший автостопер студент БДФЕУ Валентин Бочулинський організовує свої подорожі спонтанно.

Юнак зізнається, що заздалегідь не складає маршрут і тим цікавішими є його подорожі.

– Якось узимку довелось ходити вулицями Львова із кепкою в руках та просити людей скинутися на проїзд додому, – згадує Валентин. – За півтори години зібрав близько 400 гривень. Ще був один випадок, коли ми із друзями опинилися вночі у тому ж Львові без грошей, без місця для ночівлі, і позаяк любимо спонтанність, – без планів на те, що робитимемо далі. Добре, що десь о першій ночі нам трапилося двоє юнаків, які люб’язно запросили нас до себе, нагодували смачними пельменями, дозволили скористатися їхнім душем та переночувати. А щоби швидше дістатися із Коломиї до Чернівців, скористався великим прапором України. Жовто-блакитний стяг привертав увагу чималої кількості водіїв, і якщо не всі зупинялися, то більшість підбадьорювала звуками сирен чи вигуками "Слава Україні!".

Якщо говорити про області, якими подорожував, то неприємні спогади залишилися після подорожі Закарпаттям. Мене підвезли чотири кілометри, а довелося заплатити 20 гривень. А за ще одну коротку подорож із Ворохти до Заросляка попросили 70 гривень. Водії казали, що за "спасіба" везти ніхто не буде. Довелося частину шляху йти, спиняти інші машини. Врешті, трапилася жінка, яка не пошкодувала 100 гривень для моєї мандрівки. Спочатку машина проїхала повз мене, потім повернулася. Жінка розпитала, чому стою тут сам, на кого чекаю. Після цього дала мені 100 гривень і порадила йти до найближчої автостанції, звідки можна було дістатися до домівки.

І у Галини, і у Валентина безліч планів на це літо. Галя найбільше хоче потрапити до Грузії, але боїться, що можуть виникнути проблеми із перетинанням кордону Грузії та Росії. Валентин ж із нетерпінням чекає початку фестивального літа, щоб вирушити автостопом у захопливу мандрівку.
Діана ОЛЕНДР

Поради автостопера

 Готуйтеся до поїздки заздалегідь, щоб уникнути непередбачуваних ситуацій.

 Окресліть свій маршрут, уточніть населені пункти, через які їхатимете, вивчіть шляхи, якими можна скористатися у разі непрохідності вашого маршруту.

 Беріть із собою цукерки і печиво, щоб пригостити водія, який вас підвозить.

 Не зупиняйтеся біля мосту, перехрестя, яскравого рекламного білборду. Це відвертатиме увагу від автостопера.

 Не варто обирати швидкісну магістраль. На таких дорогах водій не має часу звернути увагу на автостопера та зупинитися.

 Візьміть із собою щось на випадок дощу, бо холод і волога – найбільші вороги автостопера.

 Кружка із незапареною вівсянкою може допомогти вам знайти прихисток на ніч. Варто лиш попросити у когось із мешканців окропу, щоб запарити кашу, і, як правило, люди запропонують ночівлю.