Зі столичним науковцем, відомим соціологом Ольгою Балакірєвою розмовляємо про події на Сході й про те, які вони матимуть для нас наслідки.

У Чернівцях Ольга Балакірєва, вперше. "Враження, ніби я потрапила в Англію з її старовинними замками, – захоплено каже вона. – Головне, не звертати увагу на дороги".

Соціолог, голова правління Українського інституту соціальних досліджень імені Олександра Яременка приїхала, щоб подискутувати із чернівецькими студентами, колегами та слухачами з інших міст Заходу України. Цими днями на кафедрі соціології філософсько-теологічного факультету ЧНУ відкрито Школу молодого соціолога.

"В Україні немає інформаційної політики"

– Чому мешканці Сходу так щиро вірять, що росіяни їх звільнять?

– Історично структура населення східних регіонів має більш тісні родинні зв’язки з Росією. Багато хто переселився туди для освоєння території, тому російську реальність вони сприймають інакше, ніж мешканці центральної чи західної України. Це населення менш критичне, воно орієнтовано на близьких людей, які проживають в Росії.

З іншого боку, незадоволення побудовою держави, станом соціального захисту додатково породило критичне осмислення української влади. Це дало можливість Януковичу прийти до влади. Але і ним вони також були невдоволені. А через те, що вони не бачили суб’єкта в українській владі, кому можна довірити, то переорієнтувалися на російську "стабільність".

Але ситуація на Сході – не однорідна. Там велика різниця між поглядами молоді, людей середнього віку та старшого покоління. Також суттєво відрізняється прошарок населення, яке вже жило в ринковій економіці, самозайняті люди від тих, хто залишився працювати на великих підприємствах. В останніх залишаються патерналістські настрої, тобто вони впевнені, що хтось замість них буде усе вирішувати. Насправді вони не хочуть від’єднатися від України. Вони хочуть, щоб вся Україна приєдналася до Росії. Вони шукають більш сильний захист, як їм здається – більш заможне життя. Крім того, у цих хибних враженнях значну роль відіграє й російська інформаційна політика, якій, на жаль, не було протидії з українського боку.

Зрештою, потрібно врахувати й етнічне формування Донбасу. Адже освоювати ці землі переселяли людей, скажімо, не найкращих. Тих, які могли легко відірватися, які не мали коренів. Це значним чином впливає на те, що там сьогодні відбувається.

– Як вплинуть події кінця 2013 – початку 2014 років на українське суспільство?

– Ці події, на жаль, швидко не закінчаться. Це не пов’язано з цінностями чи настроями, а здебільшого з вирішенням проблем, які виникли сьогодні. З одного боку, ми бачимо сплеск патріотизму – хоча значною мірою він є показним, і з часом він почне спадати. Частково бачимо персональну, громадянську активність – вона сьогодні дуже висока. Матимемо певне оновлення влади, але не остаточне.

Потрібно буде вирішувати низку проблем. Зокрема мови: на сьогодні переселенці зі Сходу захочуть, щоб їхні діти вчилися російською мовою, але у нас тут немає вчителів. Далі: питання переселенців з інших регіонів та ринок праці. Всі ці зміни мають бути керованими. Переміщення людей ще триває, і ним потрібно управляти, формувати і оновлювати робочі місця. Ще потрібно змінювати інформаційну політику.

– У нас, здається, її взагалі немає.

– Так, в Україні немає інформаційної політики, немає органу, який би за це відповідав. У різні періоди вона могла би працювати відповідно до часу, але домінантом має бути формування патріотизму, підсилювати любов до своєї країни. Україна це не робить, а Росія робить. Навіть ідею вступу до НАТО наприкінці 90-х люди підтримували більше, ніж сьогодні. Тому що наша влада нічого не пояснювала, а російська пропаганда друкувала книжки, в тому числі українською мовою, де пояснювала, як це погано. Зараз відбувається те саме: російська пропаганда активно показує свій погляд на події, і цілковитою брехнею також, а ми взагалі нікого не інформуємо. А у нинішній ситуації потрібно не просто бодай щось робити, а працювати на випередження.

"Найбільш гостро постає питання нерівності перед законом"

– Ми хотіли докорінних змін, зокрема у владі. Але до керма знову приходять ті ж кадри зі старими правилами. Що з цим робити? Знову на Майдани?

– Не можуть змінитися всі чиновники відразу, вони вже отруєні тією системою і корупцією. Нас очікує ще не один виток спіралі, якою ми вже проходили. Те покоління, якому сьогодні приблизно 30 років і через 10 років буде керувати, воно нездатне організувати життя по-новому, бо не навчене цьому. Зараз стоїть великий виклик перед громадськими організаціями і системою освіти навчити нове покоління, яке сьогодні в університетах і старших класах, працювати за новими правилами гри, формувати в них нові цінності. Нам потрібно ще 20-25 років, перш ніж ми зможемо наблизитися до тієї якості суспільства і влади, яку сьогодні потребує найбільш активна частина українського суспільства, яка вимагає змін. Така частина є, але вона мала і поки що не зможе замінити всіх. Потрібна нова кадрова політика, зміна відповідальності, підзвітності влади, зміна не зверху, а знизу. Народ повинен відчути в цьому необхідність, навчитися це контролювати.

– Які зараз є тривожні тенденції?

– В українському суспільстві з’явився страх. Ця політика багато років насаджувалася, зокрема найбільш активно режимом Януковича. Страх втратити роботу, бути покараним тими, хто сильніший – проблема страху і сьогодні нікуди не поділася.
Красномовний приклад – історія з Лозинським. Якщо вже все село каже, щоб його звільнили і навіть мати заявляє, щоб помилували убивцю її сина?! Тут можуть бути й матеріальні заохочення. Але насправді це страх.

– Ви колись говорили про те, що українці хочуть жити у "країні Робіна Гуда".

– Люди хочуть справедливості. Вони вважають, що їх обікрали, що їх експлуатують. А іншого механізму, як відібрати в одного і поділити між іншими, вони не бачать. За результатами досліджень, в українському суспільстві найбільш гостро постає питання нерівності перед законом. Причому не йдеться про нерівність у статках, проживанні чи освіті – бо ці нерівності можна подолати. А нерівність перед законом у нашій країні нездоланна – судова система не захищає, людина – беззахисна. Це головна цеглина, яка тримає на собі цілу низку причин невдоволення.

– Над чим працюєте сьогодні?

– Плануємо дослідження проблеми інтеграції тимчасових переселенців. Зараз вивчаємо досвід інших країн, наприклад Грузії, де також були подібні проблеми. Переселення людей – великий тягар на бюджет, потрібно добре розпланувати і мінімізувати негативні наслідки. Спочатку було співчуття, бажання допомогти, потім може з’явитися роздратування і невдоволення і в тих хто переселився і в тих, хто прийняв. Це потрібно розуміти і вирішувати на державному рівні.
Ліна НАГІРНЯК