У приміському селі Молодія, що у Глибоцькому районі, збирають підписи щодо закриття на його території лікарні для хворих на туберкульоз. Мотивація дещо дивна – інфекційні пацієнти установи можуть заразити дітей, бо недалеко від хоспісу розміщена школа, та дорослих мешканців. Щоправда, ніхто не знає, куди хворих можна переселити.
– Це чергова атака на лікарню, яка триває вже третій рік, – розповідає Леонід Березовський, виконувач обов’язків головного лікаря хоспісу. – Вона то стихає, то знову набирає обертів. Є невеличка група людей, яка ходить селом й агітує мешканців проти нашої лікарні. Їх на це ніхто не уповноважував. Я не чув, щоб була обрана і зареєстрована в сільраді ініціативна група. Для закриття лікарні немає жодних підстав. За минулий рік у селі захворіла на туберкульоз 76-річна жінка, але повторно, тобто йдеться про рецидив. Не зафіксовано й жодного випадку захворювання дітей – за весь період знаходження тут хоспісу. То яка небезпека?
– Десять років хворію, де лише не лікувався, але найкраще почуваюся тут, – каже 43-річний чернівчанин Ігор Тарнавський, який третій місяць перебуває в лікарні. – Тут гарні умови, кваліфікований медперсонал, чотириразове харчування. Місцеві мешканці наймають нас на різні роботи – на городі, в саду, на будівництво. Якщо ми такі небезпечні, то чому просять до роботи? Буває, що п’яні компанії стоять уночі біля лікарні, горланять і дебоширять. А потім звинувачують нас. Місцеві мешканці подейкують, що можновладці накинули оком на територію хоспісу. Це ж майже два гектари землі з парком, та ще й у центрі села. Нібито хочуть зробити тут автозаправку і ресторан. А нас куди, на вулицю?
Вчора група з 15 мешканців села пікетувала сесію облради.
– Ми зібрали 2200 підписів мешканців села з 3975, які проти того, щоб тут знаходилася лікарня: поруч школа, дитсадок, люди бояться пускати дітей пасти худобу на пасовище – щоб не заразитися на туберкульоз, – ділиться Віктор Кулюк, депутат Глибоцької райради, житель Молодії. – Від цього захворювання вже померло двоє осіб, їздовий Іван Меринюк та колишній головний лікар Венедикт Герман. У хоспісі рік тому одного з хворих зарізали, бо тут лікуються здебільшого колишні засуджені. Та найголовніше те, що у лікарні перебувають 10-15 хворих, а обслуговують їх майже 50 осіб. З бюджету на їхнє утримання виділяється майже три мільйони гривень. Хіба не можна перевести цю кількість хворих, скажімо, в лікарню на вулиці Мусоргського у Чернівцях? Ми звернулися з вимогою до облради перенести тублікарню за межі Молодії, однак там кажуть, що немає на це коштів. Якщо протягом місяця наші вимоги не будуть задоволені, то громада села перекриє рух на міжнародній трасі.
– Це питання вивчає зараз комісія облради, – доповнює Лариса Продан, секретар Молодіївської сільради. – Селяни не хочуть ризикувати своїм здоров’ям.
– З держбюджету нам виділяють на рік 2,7 мільйона гривень за потреби 3,5 мільйона, – продовжує Леонід Березовський. – Потрібно здійснити реконструкцію котельні, немає протипожежної сигналізації й примусової вентиляції, каналізації з їдальні та лабораторії. Комунальна медична установа "Лікарня "Хоспіс" була створена два роки тому шляхом реорганізації Молодійського протитуберкульозного диспансеру, який тут функціонував з 1954 року. Лікарня розрахована на 50 ліжок, зараз у нас лікується 34 особи. Штати закладу – 42 особи. Дитсадок та школа у Молодії були побудовані значно пізніше, ніж наша лікарня. Фактично лікувальні і палатні корпуси розташовані від дитсадка й школи на відстані, які обумовлені правилами розташування інфекційних стаціонарів. До речі, захворюваність на туберкульоз мешканців Молодії в розрахунку на 100 тисяч населення становить 28,6 відсотка (одна особа), Глибоцького району – 54,9, області – 45,9. Чи не промовиста статистика?
Комісія облради, яка створена 25 квітня, вивчала питання доцільності функціонування хоспісу у Молодії. Вона дійшла висновку, що потрібно оптимізувати ліжковий фонд лікарні. Також потрібно поліпшити роботу щодо обмеження виходу хворих за межі лікувальної установи. Питання ж перенесення закладу за межі Молодії ще буде вивчатися. (В. Гринюк)
