«Історія Росії – суцільна фальш»

Днями у Чернівцях побував письменник Володимир Білінський, автор тритомника "Країна Моксель, або Московія", двотомника "Москва ординська" і першої частини "Україна Русь".

Пан Володимир зустрівся з чернівецькими студентами, подарував свої книги, відвідав Чорторию, малу батьківщину Івана Миколайчука. Володимира Білінського можна сміливо назвати "Віктором Суворовим" у дослідженні історії нашого північного сусіда...

Ще в школі Володимир Білінський захопився віршуванням, а далі став писати гуморески.

– Назбирався цілий зошит, він і нині в мене є, – розповідає. – Було тепло, надворі стояв 1954 рік, я збирався вступати до Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту. Дорогою заїхав до Києва, подався до редакції журналу "Перець": хотів показати гуморески Остапові Вишні. Його не застав, довелося чекати. Коли він почав читати першу гумореску під моєю назвою "Племінний бугай", то почав так реготати, що ніколи цього не забуду. Потім переглянув ще кілька творів і каже: "Прийдеш через 20-30 років, тоді й надрукуємо, а то припишуть тобі антирадянщину. Нема в СРСР таких колгоспів, аби бики давали прибуток".

– Пане Володимире, а що наштовхнуло вас написати історичні "Країну Моксель" та "Москву ординську"?

– Я 40 років пропрацював у Казахстані, з яких 27 – в Караганді, в міністерстві. І часто доводилося бувати у відрядженнях у Москві. Гадалося тоді, що якщо ми комунізм не побудуємо, то соціалізм точно. І ось заступник керівника Держплану СРСР, попиваючи коньяк, каже мені: "Навіщо будувати в Казахстані житло, якби ти будував його тут, то отримав би і цемент, і метал". Я був вражений таким ставленням чиновника до околиць радянської імперії. Після того у мене виникло багато запитань. Я зрозумів, що Москва за рік чи два не могла так переродитися, і почав багато читати. У Алма-Ати існувало чимало потужних бібліотек. Зокрема, знайшов історичні речі про Чингісхана. Висновки в них зовсім інші, ніж ті, які подавалися в радянській історіографії. Перший том "Країни Моксель" написав ще в той період, але надрукувати уривок з неї в одному з казахських журналів не зміг. Заступник головного редактора, росіянин, ознайомившись із ним, вигукнув: "За сталінських часів вас би за це пристрелили!"

– Судячи з ваших книг, Росія ніколи не була для нас "старшим братом"...

– Вона ніколи не була слов’янською країною. Історія Росії фальсифікувалася з метою вивищення великороського народу й применшення ролі інших націй, зокрема й української. "Старший брат" має фінно-угрське коріння, що заперечує офіціозну версію "триєдиного" народу, яка часто використовується у державній ідеології сучасної РФ. Уся російська і навіть європейська історичні науки сповідують думку про "незалежний розвиток Московії" в Золотій Орді. Однак це – московська брехня. То був звичайний улус єдиної держави з державною уйгурською мовою. Факти свідчать про те, що росіяни протягом віків були підданцями золотоординців, жили за їхніми законами й зазнали змішування крові та звичаїв. Ростово-Суздальсько-Рязанська земля ніколи не належала до складу Великого Київського князівства, а Москву не засновував Юрій Долгорукий. Також Олександр Невський не брав участі у Невській битві. Як і не було битви на Куликовому полі. Професор Василь Яременко написав мені: "У колисці гойдаються три брати. Старший українець, середульший – білорус, молодший – росіянин. І раптом наймолодший випадає з колиски і стає найстаршим. Як таке могло статися ?" Син царського міністра Уварова розкопав сотні поховань в центральній Росії, але ніде не знайшов рештків слов’ян, лише фінни, чого не скажеш про Київщину чи Чернігівщину .

– Як такі твердження сприймають російські історики?

– У 2007 році я брав участь у науковому симпозіумі в Криму під егідою міністерства освіти. Після моєї доповіді підвівся один професор-історик з Росії і почав заперечувати мені. Йому дали час, щоби підготувався. Не зумів. Через рік телефоную і запитую, які він має аргументи проти моїх праць. А він каже: "Був із синами в радіусі 100 кілометрів від Куликового поля й не виявили жодних поховань. Двісті років копаємо, а нічого не знаходимо. Звозять у тутешні музеї наконечники від стріл з Москви і Рязані". Хіба не промовистий факт?

– Як вважаєте, Росія як імперія розпадеться?

– Імперії завжди розпадаються. Ще після розпаду СРСР низка російських губернаторів скаржилися на те, що Москва майже 90 відсотків їхнього багатства забирає собі. Не приховують своєї ненависті до Росії якути, башкири, буряти та інші народи. Накопичується критична маса і китайців у Росії. Нині там панує державницький смуток за радянською імперією, яка хотіла диктувати світові свої умови. Росіянам образливо, що вони ослабли, тож вирішили збирати колишні території силою. Але Росії не вдасться приборкати Україну, яка зараз отримала історичний шанс вирватися з "обіймів старшого брата".
Василь Гринюк, Мирослав Лазарук

З досьє "МБ"
Володимир Білінський народився в травні 1936 року на Хмельниччині.
У 1959 році закінчив факультет "Мости і тунелі "Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту. Працював у Кахахстані.
У 1999 році повернувся в Україну.
Автор книг "Країна Моксель, або Московія" у трьох томах та "Москва ординська", "Україна Русь".
Лауреат премії імені Івана Франка в 2011 році. Проживає в Києві.