Молодий донецький поет і драматург Віктор Семернін приїхав до Чернівців, де писатиме дитячу книжку. Він був безпосереднім учасником та свідком останніх подій на Донбасі.

Віктор розмовляє літературною українською мовою. "Вивчав у школі та університеті, – пояснив. – Багато людей із мого оточення спілкується українською мовою, навіть етнічні росіяни. Більшість молоді до 35 років може розмовляти українською й чудово її розуміє. Жодної ненависті до Західної України в них немає".

"Iз мітингу можна було не повернутися"

– Вікторе, як так сталося, що ви приїхали до Чернівців?

– У вашому місті я перебуваю більше тижня. До Донецька двічі приїжджала чернівецька письменниця Христина Венгринюк, з якою ми познайомилися. Вона розповідала багато цікавого про своє місто. Чимало моїх друзів бувало в Чернівцях, казали, що тут дуже затишно та гарно. Коли довелося покидати Донецьк, я вирішив приїхати сюди. Хотів ближче познайомитися із Західною Україною, зокрема з Буковиною. Місто мені сподобалося. Коли дивлюся на ваші будівлі, у мене виникають асоціації із кремовим тортом. Вони такі ж різнокольорові та яскраві. Я винайняв квартиру в Чернівцях на кілька місяців, пишу дитячу книжку, яку мені замовило одне видавництво.

– Чому ви поїхали з Донецька?

– На відміну від багатьох моїх друзів-журналістів, безпосередньої загрози моєму життю нібито не було. У мене більш мирна професія. Але я також брав участь у мітингах на підтримку єдиної України, дещо писав у соціальних мережах. На одному мітингу сталося вбивство, на іншому –побили людей. Збиралося від п’яти до семи тисяч донеччан. Це були футбольні фанати, шахтарі, бізнесмени, студенти, інтелігенція. Останнім часом стало небезпечно виходити на мітинги, бо можна було не повернутися додому. Тебе могли викрасти або навіть вбити.

– Що насправді відбувається на Сході?

– У мене є чітке визначення цих подій. На Сході відбувається кримінальна контрреволюція. Рушійною силою цих заворушень із самого початку стали кримінальні авторитети Горлівки – одного із промислових центрів Донбасу. У січні, коли в Києві стояв Майдан, почалися провокації криміналітету, який був тісно пов’язаний із владною верхівкою. Серед них були помічені члени молодіжного крила Партії регіонів, деякі чиновники. За цим безпосередньо стояли олігарх Ринат Ахметов, голова парламентської фракції Партії регіонів Олександр Єфремов, багато інших людей, які працюють на них. Вони почали застосовувати різні ресурси. Спочатку це були кримінальні авторитети, а потім долучилися звичайні люди, обдурені антиукраїнською пропагандою.

"Господарі сказали "Фас!" – і все вибухнуло"

– Як вона проводилася?

– Розділення України фактично почалося ще в 2005 році. Це придумали Медведчук і російські політтехнологи, які працювали в штабі Януковича. Вони виділили Південь та Схід як окрему частину країни. Цю тезу підтримали місцеві засоби інформації – газети, радіо, телебачення. За допомогою місцевих комуністів, регіоналів, чиновників вони почали критикувати опозицію, розповсюджувати міфи про Західну Україну. Скажімо, газета "Комуніст" виходила тисячними тиражами й розповсюджувалася безкоштовно по всьому Донецьку. Долучалися й російські телеканали, які породжували ненависть до мешканців Західної України. Так утверджувалася думка: усе, що не Донбас, не робочий клас, – це вороги, які живуть за наш рахунок. І в населення, як у собаки Павлова, поступово вироблявся рефлекс. Вислови-коди на зразок "Немає кращого, ніж Донбас", "Донбас ще скаже своє слово", "Донбас усіх годує" закладалися у свідомість людей протягом останніх років.
2010 року раптом з’явилося багато грошей від олігархів та всіляких євразійських фондів, які почали спонсорувати різні організації, зокрема козацькі. Під гаслами здорового способу життя вони насправді пропагували ненависть до всього неросійського. У мене є родичі, які також потрапили під вплив цієї пропаганди й вступили до так званих "козаків", які фактично не мають нічого спільного із запорізькими козаками. У цих організаціях готували напіввійськові формування російських фашистів. І коли господарі сказали "Фас!" – усе вибухнуло. Це справді диявольський план Путіна. На кримінальному жаргоні це називається "замазати в крові".

"Зараз гинуть звичайні люди"

– Чому мешканці Донеччини не можуть чи не хочуть зрозуміти, що насправді відбувається?

– Як свідчить статистика, 75 відсотків східняків взагалі не виїжджали за межі свого регіону. Тому вони не знають, що насправді коїться на Західній Україні. До того ж у нас проживає дуже багато етнічних росіян, які тяжіють до Росії. Існує й так звана донецька ментальність. Це туга за радянським часом, бо тоді робітникам і шахтарям жилося набагато краще. Вони були господарями життя: отримували великі зарплати, мали значні соціальні пільги. Якщо раніше на Донбасі працювало 700 тисяч шахтарів, то зараз їх залишилося лише 200 тисяч. У свідомості багатьох східняків залишилися твердження, сформовані ще радянською епохою, що Європа й США – наші вороги, що Євросоюз і НАТО нам не потрібні.

До того ж на Донбасі дуже криміналізована влада, на якій зав’язана вся корупція. Навіть після Майдану нічого не змінилося. Скажімо, у Донецьку призначили на високі посади дуже відомих людей. Але всі знають, що вони пов’язані із кримінальними структурами. Залишився на своєму місці начальник прикордонної служби. Можливо, тому український кордон такий "дірявий" і через нього бойовики вільно ходять туди-сюди. Складається враження, яке переростає у впевненість, що нова влада фактично підігравала тому самому Ахметову й намагалася з усіма домовитися. Не було зроблено жодного кроку, щоб не допустити нинішньої ситуації на Сході. А зараз вона вже вийшла з-під контролю.

– У Донецькій та Луганській областях проводиться антитерористична операція. Як ставляться до неї місцеві мешканці?

– На Донбасі є менше відсотка надзвичайно агресивно налаштованих людей, які готові брати зброю в руки й стріляти. Навіть за висловлювання власної думки вони починають обзивати тебе "бандерівцем", "фашистом", "Правим сектором". Наприклад, моя мама працює вчителем, її дуже поважають. Вона добре розуміє, що федералізація та створення окремої Донецької республіки призведуть до повного краху та розгулу криміналу, як це було в Абхазії. Коли мама розповідала про це журналістам, її оточили місцеві мешканці, яких вона добре знає, і почали погрожувати спалити будинок. І це цілком реальна загроза. Десь половина мешканців Донбасу – не проросійська, але "антибандерівська". Їх налякали Правим сектором, який прийде й всіх повбиває. Вони не хочуть до Росії, але прагнуть федералізації, не усвідомлюючи, що це насправді таке. Є пасивна частина, яка просто мовчить, бо боїться за себе й своїх рідних.

– Чи потрібно продовжувати антитерористичну операцію?

– Її треба було вже давно закінчити, бо дуже багато запитань до її проведення. Зараз гинуть звичайні люди, які взяли зброю в руки й не знають, що роблять. Серед них є мої сусіди, мої родичі. Я не можу переконати їх у протилежному. І коли в них стрілятимуть українські військові, навіть не знаю, як реагувати на це.

– Як гадаєте, чим це все закінчиться?

– Я оптиміст, тому переконаний, що все буде добре. На Донбасі насправді проживають дуже мирні, привітні, відверті люди. Вони вміють і хочуть працювати. Тому їм треба дати роботу й зарплатню. Це буде найкращим доказом, що вони потрібні Україні. Понад 80 відсотків мешканців із надією чекають, коли закінчиться цей жах. Молоді перспективні люди готові змінювати свій регіон і проводити прогресивні реформи. Єдине, що їх стримує, – це корупція. Якщо її не подолати, то нічого не зміниться. 
Надія БУДНА