Кремль, щоб виправдати свою агресію, запевняє, що частина території України історично належить Росії, тому її потрібно повернути. Про те, що таке Новоросія і як зберегти цілісність України, – наша розмова з доцентом кафедри історії України факультету історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ Ганною СКОРЕЙКО.

– Пані Ганно, нещодавно Володимир Путін назвав південно-східні регіони України Новоросією. Чому він хоче повернути їх?

– Ще років три тому я зауважила зацікавленість Путіна історією. Якось у розмові з американським президентом він сказав, що насправді немає такої держави, як Україна, а це якесь непорозуміння. А в одному з інтерв’ю висловився, що він у захваті від записок генерала Антона Денікіна – відомого командувача Білої гвардії 1919 року. Той був великим прихильником ідеї єдиної, неподільної Росії й ніколи не розглядав Україну як самостійну державу. Денікін стверджував, що це насправді Малоросія – губернія Російської імперії.

Цю ідею готовий реалізувати Путін. Заради неї він навіть відмовився від програми економічної модернізації Російської Федерації й готовий працювати на відновлення та розширення колишніх імперських кордонів.

Треба визнати, що для більшості росіян Україна – якесь незрозуміле утворення. Вони довго не сприймали її як самостійну державу. Тому насправді стратегічна мета Путіна про відновлення Російської імперії їм близька. Звідси – і Крим "наш", і Донбас "наш", і навіть Київ "наш"… Для Путіна будь-який рух України в бік Євросоюзу чи НАТО – це смертельна небезпека, це крах його ідеї. Тому він готовий на все, аби не допустити цього. Ми мусимо правдиво оцінювати ситуацію. Загальновідомий факт: руйнують те, що слабке. А те, що сильне, зруйнувати неможливо. Отож нині мусимо продемонструвати всім і насамперед Росії, що Україна – ідейно сильна держава.

"Чужі уряди перекроювали українські землі"

– Що таке насправді Новоросія, про яку говорить російський президент?

– Коли я вперше почула тлумачення Путіна про Новоросію, то хотіла сказати йому: "Володимире Володимировичу, у вас із історії та географії, напевно, були двійки, бо ви зовсім не знаєте ці предмети". Насправді початок так званої Новоросії не пов’язаний із російсько-турецькими війнами ХVIII-ХІХ століть, як каже Путін. Усе почалося ще в 1764 році, коли Катерина ІІ змусила Кирила Розумовського подати у відставку й зруйнувала по суті гетьманську державу, яка трималася більше 100 років. Аби позбавити її будь-якої реанімації в майбутньому, Гетьманщину розчленували на кілька частин. Одну з них перетворили на Слобідсько-Українську губернію з Харковом у центрі. А невелика південна частина отримала назву Новоросійська губернія.

Путін стверджує, що Новоросія – це всі області південного сходу України, у тому числі й Харківщина. Хоча Харківщина й Слобожанщина – це частина української господарської колонізації. Скажімо, 1764 року столицею Новоросійської губернії було місто Кременчук. Тобто це споконвічні українські землі, які Путін намагається приписати до так званої Новоросії. У 1897 році в Російській імперії провели перепис населення. У всіх губерніях так званої Новоросії українці становили більшість. До речі, коли в 1919 році на Паризькій мирній конференції порушувалося питання про створення Української Народної Республіки, то до її складу мали увійти Кубань, Воронежчина, Курщина та Білгородщина. Тому, говорячи про історію Новоросії, треба зрозуміти, що насправді чужі уряди перекроювали українські землі під свої геополітичні інтереси й розпоряджалися ними, як хотіли.

– Чому цього не хочуть зрозуміти мешканці південно-східних регіонів, а деякі з них прагнуть приєднатися до Росії?

– Як свідчать результати нещодавнього опитування, майже дві третини мешканців цих регіонів не підтримують сепаратистів, ідею створення окремих республік та приєднання до Росії. Вони хочуть жити в єдиній Україні. І ми не маємо жодного права відмовитися від них У нашому університеті часто організовують конференції, на які приїжджають студенти з усієї України. Між ними немає жодного непорозуміння, навіть у ментальності. Вони однаково думають, хочуть одного й того ж.

Хоча Південний Схід пережив великі катаклізми ХХ століття: громадянську та вітчизняну війни, три голодомори. Там якісно змінилася етнічна структура населення, оскільки індустріальні області формувалися з усього Союзу. Тому зрозуміло, що деяка частина мешканців хоче повернутися до Росії. Хоча насправді вони хочуть до колишнього Союзу, коли була дешева ковбаса, а молоко й хліб коштували копійки. Це депресивні райони. Шахти зупинилися, роботи немає. Як жити далі? Становище досить складне.

"Те, що штучно створюється,
не є життєздатним і довготривалим"

– Крим ми уже втратили. Чи можемо ще таким чином втратити Донецьку та Луганську області?

– Гадаю, цього не станеться. Насправді ми ще й Крим до кінця не втратили. Є поняття довгострокового історичного процесу. Те, що сьогодні нам здається видимим, завтра виявиться фанерним будиночком, а післязавтра все може полетіти шкереберть. Історія засвідчує: те, що штучно створюється, не є життєздатним і довготривалим. Насправді ці штучні утворення згодом формують у людей імунітет. На жаль, вони супроводжуються втратами – моральними, матеріальними, фінансовими, навіть людськими.

– А що потрібно робити, щоб зберегти ці території?

– Треба розмовляти з людьми, пояснювати їм, що відбувається насправді. Слід визнати, що ми програємо інформаційну війну не тільки у світі, зокрема з Росією, а й всередині самої України. Тому уряд разом із журналістами повинен запропонувати власний формат інформаційної політики. Якщо мені скажуть, що треба їхати в Донецьку чи Луганську області, зустрічатися з людьми, говорити з ними – я готова. І таких ентузіастів знайдеться чимало. Але ми не можемо діяти самотужки. Потрібна державна підтримка. Люди, які живуть у Донбасі, щиро переконані, що вони годують всю Україну. Місцева влада несе відповідальність за те, що із цифрами в руках не розказала їм правду. Фактично це найбільш дотаційний, депресивний регіон України. І в цьому велика провина Януковича, який переправляв сюди чималі фінансові ресурси з держбюджету. Цим він робив величезну шкоду для цих мешканців. Вони не навчилися жити в нових економічних умовах.

Зрештою, Путіну не потрібні ні Донецька, ні Луганська області. Йому треба дестабілізувати ситуацію в Україні, створювати для неї постійні проблеми. Сьогодні ми маємо свою державу. І наше головне завдання – зберегти її та докласти всіх зусиль, аби вона була єдиною й демократичною. Інакше будемо мати великий гріх перед наступними поколіннями. Мені дуже хочеться, аби мої діти та внуки жили у своїй державі. Є такий мудрий вислів: "Вода каламутиться там, де є мул, а в джерелі – вода чиста". Тому нам треба робити так, щоб нічого в нас не каламутилося. І кожному слід починати із себе. Це тяжка праця. Але іншого виходу немає. Вивчаючи історію України, я зрозуміла, що навіть у найгірші часи наші предки знаходили вихід. Впевнена, що знайдемо вихід і з нинішньої ситуації. 
Надія БУДНА