«Я побачив Україну зі свіжою раною»

Чернівецький музикант, фолк-сінгер Саша Буль за три місяці свого туру об’їздив Україну, Молдову та Білорусь. Подолавши 10 тисяч кілометрів, відіграв майже півсотні концертів. Його мандрівка припала на революційний час – із лютого по травень.

Валерія Чорней

"Коли я спілкуюся зі звичайними людьми в усій Україні, то в мене з’являється віра в гарне майбутнє. Але коли я дивлюся на політиків, то віра одразу зникає. Ми надто добрий народ, адже терпимо цих політиків", – дещо зі злістю говорить музикант-мандрівник і перебирає в руках подаровану індійцями прикрасу зі справжнім кігтем ведмедя. Уся бесіда із Сашою Булем – про життя людей нашої та сусідніх країн – таке, яке воно є в пропагандистську істерію, війну.

"У териконах люди загартовані"

– За час твого туру в Україні скинули Януковича, Росія окупувала Крим, розпочалася її агресія на Сході. Яку країну ти побачив?

– Я побачив Україну зі свіжою раною. Сприйняття життя в людей стало дуже тонким і гострим. Навіть взяти мої концерти: раніше на слова в пісні увагу звертали одиниці. Нині люди справді слухають, про що я намагаюся сказати. Вони вслухаються і щось шукають. Частіше чую фрази: "Завдяки цій пісні я дещо переосмислив". А грав я багато: інколи по 13 концертів день у день!



– Яких людей ти відкрив для себе на сході України?

– Там дуже багато класних людей. Схиляю голову перед їхнім бажанням щось робити в культурному житті. Якщо в Чернівців забрати те, що залишили румуни та австріяки, то нашому місту нічим апелювати проти, скажімо, Луганська. Ми дуже "зажрані". Ми розслабилися, спустили ніжки і дуже кайфуємо від своєї богемності. Насправді там, де в людей непросте життя, народилися особливі творчі тусовки. Вони гризуть камінь, шукають приміщення, проводять заходи. Усе – під ризиком! Це жива творчість! А в Чернівцях – самозакоханість власною богемністю та імператорським спадком.

На Сході відкрив щось дивовижне: у териконах люди загартовані, це дуже жива творчість... От у Луганську я виступав у клубі "Чиллаут Донбас". Це суперова будівля, яку відновили руками добровольців-трудяг! У закладі дуже стильна атмосфера із правильною публікою.

– Яка це правильна публіка?

– Це люди, які приходять не котлету з’їсти, а хорошу музику послухати.



– Про що тебе запитували на Сході?

– Як мені їхній край. Їм дуже важливо створити правильний імідж у наших очах! Вони розуміють, що в решти України складене враження про них як про неблагополучних людей із неблагополучного краю. Так, Донбас – це та модель країни, яку намагалися побудувати на всій території України. Це би сталося, якби не скинули нашого царька із золотими батонами. Там протягом 12 років ішов цілеспрямований геноцид мислячого населення, середнього класу, активних людей із громадянською позицією. Щоб створити сіру масу люмпенів, яка буде обслуговувати олігархів.

– Таких ти там багато побачив насправді?

– Там взагалі людей мало на вулицях. Є бідність, людей залякують, є багато бандитів. Там економічна анексія. А ще бачимо наслідок того, що буває, коли програєш пропагандистську війну. Власне, хіби ми робили контрпропаганду?



– Про політику зі звичайними людьми говорили?

– Наведу приклад, як спілкувався зі звичайним гопником із району, який працює на заводі Луганська. Він уточнив, чи Чернівці – це біля Львова. Потім поцікавився: "Ну що там у вас: усе горить, бандерівці палять?" Я заперечив, і він сказав, що на Схід революція не дійшла, бо у них влада навела лад. Я запитав прямо, невже він підтримує "зажраного" жлоба на золотому унітазі. Невже він згоден із тим, що царьок жере, а йому падають крихти, доки він працює на заводі?

– І що ти почув у відповідь?

– Він так висловився: "Я не можу сказати, що підтримую Януковича. Але зрозумій мене правильно! З тих пір, як почався Майдан, Росія перестала купувати усе, що виготовляє мій завод. Три місяці я не отримую зарплату, нічим годувати сім’ю".



От і все... Росія має на Сході великий інформаційний та економічний вплив. З телевізора людям не говорять, що ми вас шантажуємо економічно, це ми поклали вас у такі умови. Людям говорять інше. Мовляв, це через те, що ви годуєте западенців, які потім їдуть на Майдан і роблять революцію.

– У читача складеться враження, що це типове мислення Сходу.

– Ні, там є лише певна кількість людей із промитими мізками, "ватніки". А ті люди, з якими я спілкувався, мені дуже сподобалися. Ніхто жодного разу не пожартував у мій бік на рахунок бандерівщини. На всіх концертах розмовляв українською. Репертуар також майже весь україномовний. Я запитував під час концертів, чи потрібно перекласти сказане на російську. А всі сміялися і казали, що вони усе розуміють і просили: "мовою... ти говори мовою".



А якщо і були згадки про бандерівців, то сприйнялося з гумором. У Донецьку виступав у клубі "Ганджубас". Перед клубом був напис "Бендерів – геть"... Так найцікавіше, що на сусідній стіні було написано тією ж фарбою і тим же корявим почерком "Геть Януковича" і "Менти – підараси". Ми ще довго сміялися...

"У Білорусії знайшли книги Кожелянка"

– Чим здивувала Молдова?

– Уперше побував у Молдові 19 лютого. Мене розпитували про революцію. Жодної агресії я не відчув. Але! Кілька днів тому знову побував у Молдові, у Кишиневі! Усе змінилося. На вулиці багато людей із георгіївськими стрічками, російськими прапорцями на рюкзах. До мене були дивні запитання навіть в інтелігентному середовищі. Мене тягнули на конфліктну розмову. Навіть організатор концерту зізнався, що на моїх афішах малювали свастики. Запитував, навіщо це робили. Відповідь, мовляв, я ж з України. Вражений, Молдова ніби євроінтегрує, але Росія добряче пускає свою пропаганду. Який результат за три місяці! Створюють образ сусіда-фашиста.



– Що побачили в Придністров’ї?

– Із цим пов’язана цікава історія. Ми заїжджали в Молдову через Придністров’я. І нам не ставили жодних відміток у паспортах. Із Тирасполя ми поїхали в Кишинів, де я зіграв ще один концерт. І коли ми поверталися з Кишинева до Чернівців, то на кордоні нас запитали: "А як ви потрапили на територію Республіки Молдова?" Ну, ми сказали, що через Придністров’я. А прикордонник засміявся і сказав: "Покажіть на карті, де це?! Такої країни не існує". Довелося грати прикордонникам невеличкий концерт, щоб вони заплющили очі на цю бюрократичну нестиковку.

– А яке ставлення до України ти відчув у Білорусі?

– У Білорусії лад і спокій. Це парадоксальна країна. Диктатура, але країна з вигляду дуже європейська: чисті газони, велика кількість фонтанів, широкі вулиці, милі проспекти. Нема ніде калюж. Чистота! Працюють усі закони...



Зустріли нас дуже радісно. Про нашу революцію запитували із щирим переживанням. Не побачив жодної георгіївської стрічки та російського прапору. Люди Білорусі поважають шлях українців і кажуть, що не можуть так зробити за влади Лукашенка.

Там гарні люди. У Гомелі білоруси залюбки підспівували українською і навіть робили адаптовані білоруські переклади моїх пісень. А коли влаштував вуличний концерт під стінами Лідського замку, із сусідніх будинків виглядали усміхнені радісні люди.

– За час подорожі яке майбутнє для нашої країни ти побачив?

– Побачив хороше, бо дуже багато гарних людей у нашій країні.



– Тобто під час подорожі ти відділив українців від політиків...

– Так! Я провів тривалий час, не дивлячись новини і не читаючи соціальні мережі. Я сприймав країну наживо і жодного разу не відчув, що вона не є єдиною. Я не можу сказати, що мені було не комфортно в Донецьку, Луганську чи Дніпропетровську. А в Сумах узагалі був аншлаг, ми провели додатковий концерт.

– А коли повернувся до Чернівців, глянув на місто збоку?

– Остаточно зрозумів, що в нас відбувається боротьба старих австрійських Чернівців та Калинівського ринку, який успішно виграє. А ще... Я не розумію, чому нічого не робиться для хорошого іміджу нашого міста! За три місяці мандрівок ми з моїм менеджером Артемом Кетчупом, який організував тур, зробили більше для Чернівців, ніж чиновнички в міськраді. Багато хто через мене відкрив Чернівці й уже побував тут! Сотні людей підходили під час концертів і казали: "Ми не знали, що є така музика в Україні. Що є таке місто на заході України". А ще ми з менеджером возили із собою листівки із Чернівцями, книги. Ми везли із собою багаж історії, позитивного іміджу міста. У Білорусі знайшли чудову книгарню, а в ній – книги Кожелянка, Бойченка, Померанцева. Ми розповідали місцевим про наше місто, про Кожелянка. Білорусам було дуже цікаво слухати!



Подорожуючи з міста до міста, я розумію, що влада нічого не робить для Чернівців. Лише якісь манси для галочки. Коли величезні гроші вкладаються в золоті пам’ятки з футбольних м’ячиків, у рагульські фоторамки. Це просто жахіття.

– Який вихід?

– Не знаю... Але хочу наголосити: коли я спілкуюся зі звичайними людьми в усій Україні, то в мене з’являється віра в гарне майбутнє. Але коли я дивлюся на політиків, то віра одразу зникає. Ми занадто добрий народ для цих політиків…