Хліб у кишені носить від війни...

Із кожним роком дедалі менше залишається тих, хто в роки Другої світової боровся зі зброєю в руках проти нацистських загарбників... Нині в багатьох районах їх залишилося не більше сотні.

– Нині на території району проживає 112 ветеранів, з яких 71 – інвалід й 41 – учасник бойових дій, – розповідає Микола Чигир, голова Новоселицької районної ради ветеранів. – За минулий рік відійшли у вічність 30 фронтовиків. Є в районі двоє фронтовиків, яким уже по 101 року: Іванові Волощуку із Шишківців та Порфирію Білоусу зі Слободи.

Німці дуже били з кулеметів

Ми завітали на обійстя до 101-річного Івана Волощука в Шишківцях. Нас зустріла його дочка Надія Іванівна: "Батько встає рано – о п’ятій годині, але потім кілька разів удень лягає відпочивати, зараз спить. Піду розбуджу!"

Іван Васильович не виглядає аж на такий поважний вік. Трохи недочуває, але очі в нього живі й він залюбки стає до розмови.

– Ми саме орали, коли прийшли із сільради з повісткою до військкомату, – пригадує колишній фронтовик. – Підводою наступного дня нас відвезли до Хотина, звідти пішки до Кам’янця-Подільського, а вже звідти – у навчальний полк у Сибіру. Воював у піхоті автоматником на третьому Білоруському фронті. Найбільше запам’яталися бої під Кенігсбергом. На висотці окопалися німці, дуже били з кулеметів. Так, що не можливо було голови підвести. Багато там хлопців полягло. Мене ж поранило в ліву ногу. Сержант відніс мене в якусь хату, а невдовзі прибігли санітари – молоденькі хлопчина й дівчина. Так потрапив у госпіталь. До атаки нам давали по сто грамів спирту. Я завжди міняв його на хліб чи цукор. Бачив, як загинув мій односельчанин Василь Кіцак: він підводою допомагав кухареві, і раптово кінь вискочив із дороги на мінне поле.

За війну чоловік нагороджений орденом Вітчизняної війни, медаллю "За відвагу".

– Тато повернувся з війни на милиці, з паличкою, – пригадує Надія Іванівна. – Працював у колгоспі їздовим, а потім конюхом. Ніколи не пив і не палив. Постійно має в кишені кусень хліба. Така звичка в нього ще з війни. Казав, що польова кухня не завжди вчасно приїжджала, голодував, але завжди мав у шинелі шматочок хліба. Нині він виходить на вулицю, очима робив би, але руки вже не ті. Пенсію донедавна мав невелику – тисячу гривень, нині втричі більша.

Доки бігав за водою для кулемета, хлопці загинули

Для 89-річного Йосипа Шершуна з Рингача війна розпочалася навесні 1944 року. Призвали його разом зі старшим братом Володимиром.

– Я спочатку потрапив у запасний полк у Чкалові Оренбурзької області, до роти автоматників, – пригадує Йосип Андрійович. – Після трьох місяців навчання нас перекинули в білоруські Барановичі. Став першим номером протитанкової рушниці. Її вага майже 20 кілограмів. Брав Варшаву, Люблін. Форсував річку Одер біля Франкфурта-на-Одері. Але вже кулеметником "Максима". Атаки німців на плацдармі були шаленими, особливо вночі. Були від нас за якихось 50 метрів. Від стрілянини кулемет ставав червоним. Командир наказав мені принести води з Одера, щоби охолодити зброю. Доки повернувся, а це 200 метрів, снаряд накрив моїх хлопців на смерть. Видно, Бог оберігав мене від кулі – жодного разу не поранило. А 2 травня 1945 року біля Берліна на наш підрозділ посунули "Тигри". Ми почали втікати – хіба можна з такими тяжкими танками воювати з автоматом? Командир полку Шаповалов розмахував пістолетом і бив палицею, аби повернулися на позиції. Коли війна закінчилася, радість була неймовірна. Але були й неприємні речі: пиячили, грабували, гвалтували німецьких жінок. Пізніше, щоби припинити безчинства, розстрілювали винних. На брата мого прийшла похоронка, але невдовзі мати написала, що він живий. З’ясувалося, що під час бою Володя заховався за вбитого, але німці виявили його. У полоні був день – наші пішли в наступ і відбили його. У своїх відбрехався, інакше могли засудити за дезертирство.

Йосип Шершун після війни закінчив у Чернівцях агрономічну школу, працював у колгоспі. Нагороджений орденом Слави, медалями за взяття Варшави й Берліна.

– Обурений нападом Росії на Україну, – каже він. – Та ми ж разом боролися з нацистами!

– Нині в Рингачі й Шишківцях проживає шестеро ветеранів війни: Ілля Паламар, Володимир Поканюк, Назарій Юрій, Павло Унгурян, Йосип Шершун та найстаріший ветеран у районі Іван Волощук, – якось бачив, як він на городі однією рукою опирався на ціпок, а другою сапав, – каже Василь Андронюк, сільський голова. – На День Перемоги завітаємо до них додому, вручимо подарунки. 
Василь Гринюк

Виплати ветеранам війни до 9 Травня

Встановлено виплату разової грошової допомоги ветеранам:

 інвалідам війни та колишнім малолітнім в’язням концтаборів, гето, визнаним інвалідами:
І групи – 2575 гривень;
ІІ групи – 2250 гривень;
ІІІ групи – 2020 гривень;
 учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в’язням концтаборів, гето, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків – 795 гривень;
 особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, – 2575 гривень;
 членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни й жертв нацистських переслідувань – 400 гривень;
 учасникам війни та колишнім в’язням концтаборів, гето, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників – 145 гривень.