У четвер на Центральному ринку було дуже велелюдно – не проштовхнутися. Люди скуповували продукти на Великдень. Придивляючись до цінників, дехто скрушно хитав головою і йшов далі між рядами, сподіваючись знайти щось дешевше. Продавці ніби змовилися – не упускають ні копійки.

"Колись у кошик ставили тільки паску і яйця"

– Усе дуже подорожчало, – бідкається Ольга Іванівна. – Продавці пояснюють це подорожчанням долара. А я тих доларів ніколи навіть не мала. Порахувала, що цього року доведеться витратити на 200 гривень більше, ніж торік. Та все одно треба купити все необхідне для великоднього кошика, щоб не було соромно перед людьми.

– Колись у кошик клали тільки паску, яку самі пекли, домашні яйця, написані власноруч писанки, сіль і хрін. Цього було достатньо, щоб розговітися свяченим, – запевняє сільська бабуся, яка продає пучки хріну. – А тепер стільки всього купують і накладають, що в кошик не поміщається. Роблять це не для Господа, а для себе. Великдень – це свято для душі, для молитви, а не для наїдків.

– Та ж діти із внуками прийдуть у гості, свати, може, навідаються. Треба щось на стіл поставити, – виправдовується Ольга Іванівна. – Колись, може, так і було, а зараз ніхто мене не зрозуміє.

Старенька мовчки слухає, а потім просить жінку: "Купіть у мене хрін. Небагато прошу – три гривні. Свіжий – учора на городі викопала. Хочу купити паску, бо сама вже не можу спекти, руки дуже болять".

– Люди вже почали купувати паски. Дехто бере по три-чотири, – каже продавець Яна. – У мене є різні паски: великі для кошика, маленькі для дітей. Коштують від п’яти до 20 гривень.

Біля стола з писанками зупиняється чоловік середнього віку, запитує про ціни. "Я пройшовся ринком і побачив, що ціни набагато вищі, ніж торік, – запевнив Іван Іванович. – Люди хочуть заробити собі гроші на великодні свята. А за кордоном не так. Я служив в Угорщині, то там завжди відбувалися великодні розпродажі, де можна було все придбати за дешевими цінами. Гадаю, доведеться витратити на продукти десь 500 гривень. І це ще досить скромно. Кільце домашньої ковбаси коштує 100-130 гривень, десяток домашніх яєць – 17 гривень, кілограм шинки – 90, балика – 110. Навіть кілограм цибулі коштує 12 гривень, а моркви – 9. Ось такий дорогий буде в нас Великдень".

"Ковбасу будемо робити самі"

– Купила свіжі помідори та огірки. Дуже дорогі – по 30 гривень за кілограм. Молода капуста коштує 20 гривень, – показує сумку пані Леонора. – Зараз ще куплю паски, а солодке сама спечу. Ковбасу теж самі будемо робити. Так дешевше виходить. Я пенсіонерка, багато грошей не маю. Тому намагаюся на всьому заощадити. Скуповувала на свята все потроху, щоби не було так страшно і не виглядало так дорого.

Молодий чоловік запитує в продавця фруктів, чому вони такі дорогі. "На тому тижні я купував у вас банани і мандарини, вони були набагато дешевші. А зараз подорожчали майже вдвічі, – обурюється чоловік. – Хотів купити фрукти, щоби покласти дітям у кошички. А тепер навіть не знаю. Кілограм бананів коштує 25 гривень, апельсинів – 28, винограду – аж 60. Вони що – золоті у вас?"

– Ви бачили, скільки коштує долар? Ось вам і пояснення. Більше нічого не можу сказати, – сердиться продавець.

– Та долар вже почав дешевшати, а у вас все дорожчає, – каже чоловік. –Може, продасте кілограм бананів трохи дешевше?

Продавець заперечно хитає головою: "Інші купують за цими цінами".

Чоловік літнього віку приглядається до домашньої ковбаси по 110 гривень за кілограм. "Дуже дорого", – каже. "А ви спробуйте зараз вигодувати свиню і побачите, чи це дешево, – відмовляє продавець. – Тому люди не дуже хочуть тримати свиней. Кажуть, що дешевше купити ковбасу і м’ясо в магазині. Колись у селі в кожній хаті було по дві-три корови. А зараз 30 – на все село. Тому такі дорогі сир, сметана, будз. Та люди все одно купують, бо треба відсвяткувати Великдень".

– А мені навіть не хочеться святкувати. Цей Великдень буде дуже тривожний, – зітхає пані Тетяна. – І не тільки тому, що так подорожчали продукти. Набагато більше мене турбують події на Сході України. Коли дивлюся новини, хочеться плакати. Дуже боюся, щоб не почалася війна, бо страшно за дітей, за внуків. Мій батько колись воював, був поранений. Завжди казав: "Щоб ви, діти, ніколи не бачили такого". А від Росії всього можна чекати. Піду до церкви молитися за те, щоб було спокійно. Може, Господь зглянеться над нами.
Надія БУДНА