Кохання, як у казці

Ця казкова історія трапилася в обласному соціальному центрі матері та дитини на Миколая. 19-річна жінка, яка перебуває тут із дитиною, написала листа святому із проханням подарувати їй чоловіка, а синові – батька. І наступного дня прийшов хлопець, який через тиждень забрав Юлю з дитиною додому.

Із Юлею ми зустрілися в соціальному центрі напередодні її від’їзду до коханого. Молода жінка тримала на руках симпатичного малюка в синьому костюмчику, який міцно спав. "Ходили на перевірку до лікаря. Владиславчик здоровий, важить 3 кілограми 600 грамів. Трохи замало поправився. Грудного молока в мене не вистачає, тому підгодовую сумішами, – розповідає Юля. – Може, коли переїдемо до Олексія, то він почне краще поправлятися".

Юля родом із Кельменеччини. Навчалася в інтернаті. Вступила до швейного училища, але закінчити його не встигла, бо народила дитину.

"Куди йти із сином – не знала"

"Із батьком Владиславчика ми познайомилися на храму в селі, куди я приїхала в гості, – пригадує молода жінка. – Він попросив мій номер телефону. Ми почали зідзвонюватися, а потім зустрічатися. Я закохалася в Сашу. Він казав, що теж кохає мене. Коли я завагітніла, Саша нібито був щасливий. Та коли потрібно було допомогти грошима, раптом заявив, що це не його дитина, і він відмовляється від неї. Просив мене зробити аборт, але я не захотіла. Бо це великий гріх вбивати свою дитину. Подумала, нехай що буде, але я народжу її. Тепер дуже щаслива, що в мене такий гарний синочок. Думала, що коли Саша побачить його, то полюбить. Але він поїхав у Москву на заробітки. Його мама сказала, що в нього вже є інша дівчина, і щоби я залишила його в спокої. Сина я народила в районному пологовому будинку. Куди йти з ним – не знала. Моя мама живе з вітчимом. Сказала, що не може забрати мене додому, бо в неї немає таких умов. Свого батька я не пам’ятаю. Він покинув нас, коли я була маленькою. Ще у мене є рідна сестра по матері. Але в неї своя сім’я – чоловік, маленька дитина. Тому після пологів нас із сином привезли до соціального центру.

"До мене ніхто не ставився так добре, як Олексій"

Із Олексієм Юля познайомилася в соціальній мережі за місяць до пологів. "Він написав, що шукає дівчину для серйозних стосунків, яка може бути з дитиною, і залишив номер свого мобільного,– пригадує Юля. – Я зателефонувала йому. Відверто розповіла свою історію. Він уважно вислухав, заспокоїв. Ми часто розмовляли з ним по телефону, але жодного разу не зустрічалися. Ще з дитинства я дуже люблю свято Миколая, бо нам в інтернаті давали подарунки. Якось увечері сіла і написала йому листа, в якому просила подарувати мені гарного чоловіка, а Владиславчику – люблячого батька. Звичайно, це виглядало трохи смішно. Але на Миколая до центру з подарунками раптом прийшов Олексій. Він взяв сина на руки і сказав, що хоче бути його батьком. Наступного дня познайомив мене зі своєю мамою. Вона виявилася дуже доброю жінкою. Олексій приходить до нас щодня. Якось прийшов о 07.00. Запевнив, що дуже скучив за нами. Приніс памперси та каші для малого. Зараз теж повинен прийти".

До кімнати заходить хлопець. Сідає біля Юлі, обережно поправляє голівку сплячого малюка. "Вибачте, що запізнився, бо важко було діставатися із села, – каже 19-річний юнак. – Коли Юля зателефонувала мені й розповіла свою історію, я дуже перейнявся нею. Молода жінка з дитиною залишилася одна. Захотілося їй допомогти. Коли мені було 12 років, мої батьки розлучилися. Я досить важко це пережив. Фото Юлі я бачив на сайті. Вона мені дуже сподобалася. Коли дізнався, що Юля з дитиною перебуває в Чернівцях у соціальному центрі, вирішив поїхати до неї. Дуже хвилювався, що вона скаже. Та коли побачив – забув про все на світі і закохався. Взяв на руки малого, а він такий беззахисний… Не розумію чоловіків, які залишають своїх дітей. Вирішив, що стану йому батьком. Я вже не можу жити без Юлі та її дитини. Хочу усиновити Владиславчика і дати йому своє прізвище та по батькові. У селі сказав, що в мене народився син, і я привезу його з дружиною додому.

– До мене ще ніхто не ставився так добре і з такою повагою, як Олексій, – зізналася Юля. – А як він любить дитину! Третього грудня в мене був день народження. Але я його не відзначала, бо не було з ким. Олексій пообіцяв, що ми обов’язково відсвяткуємо моє 19-річчя вдома. Він навіть готує мені якийсь сюрприз. А ще ми хочемо охрестити сина, взяти шлюб і справити весілля. Мрію одягнути білу сукню.

– Завтра хочу забрати Юлю з дитиною додому, – запевнив Олексій. – Уже підготував для них кімнату. Мама теж чекає на внука, щодня запитує про нього. Я навчаюся на юриста. Але перевівся на заочне відділення, щоби заробляти гроші. Хочу, щоб у нас із Юлею була повноцінна сім’я, щоб ми завжди були разом і розуміли одне одного. Мрію побудувати будинок, посадити біля нього сад і мати багато дітей. 
Надія БУДНА