«Ми свідомі того, чого хочемо»

Виросли на українських історичних книгах, на "Кобзареві". Вдома слухали, як мати грає на бандурі, чи разом із батьком збирали томи літопису УПА. Такими ми побачили нових лідерів, яких породив чернівецький Євромайдан.

Це молодь, яка першою з однодумцями вийшла на чернівецький Євромайдан і не покидає його нині.
Новина про те, що уряд призупиняє курс на євроінтеграцію, була як грім серед ясного неба для цих молодих людей. Вони не знали, скільки однодумців знайдуть, просто вирішили вийти і сказати про свої прагнення. "Мети здобуття влади цей рух не мав", – наголошують.

"Це є наша перемога, ми донесли ідею!"

– Коли отримав звістку про рішення уряду, був далеко у горах. Одразу поцікавився у друзів, чи планується протест у Чернівцях? – розповідає аспірант ЧНУ, громадський активіст Тарас ПРОКОП. – Не міг уявити, що обійдемося без протестів. Почув, що буде протест опозиції. Однак ми вирішили з друзями, що потрібен протест без партійних прапорів. Наш заклик був єдиний – підписання угоди з ЄС. На перші спроби мітингу 22 листопада люди реагували по-різному. Ті, хто приходив від політичних партій, казали: "Ви – провокатори". Ми на це не звертали увагу, а просто відстоювали свою позицію. Водночас, були теплі слова підтримки від простих людей.

Виріс Тарас у сім’ї, яка ніколи не залишалася осторонь процесів, що відбувалися в країні.

– Ні-ні, мої родичі не були в активній політиці, просто не були байдужими, – наголошує молодий чоловік. – Родом я із Заліщиків. Предки брали участь у визвольних змаганнях. Бабуся з дідусем завжди обговорювали політичні новини, на цьому й ріс.

Запитую, які книги читав, і Тарас щиро зізнається: "Удома, звичайно, є "Кобзар". Пригадую, щиро його відкрив для себе у старших класах школи. До цього була художня зарубіжна література, зокрема дуже полюбив "Собор Паризької Богоматері". Нині захоплений сучасною українською літературою. Поважаю творчість Сергія Жадана, зокрема твори на суспільно-політичні теми. Але більший вплив на мене справляє українська музика, яку слухаю з дитинства. Улюбленими є Сашко Положинський, "Тінь сонця", "Мертвий Півень", "Брати Гадюкіни".

У 14 років Тарас уперше відчув, що таке революційний запал. "Дуже довго не міг відійти від емоцій, які подарувала Помаранчева революція", – зізнається. А вже майже через десять років опинився на новій революції. У неділю, 1 грудня, був у столиці на Майдані Незалежності.

– Як було там стояти, коли ще декілька днів тому у Чернівцях усе починалося з кількох людей? – запитую.

– Мене переповнював великий гордий дух! У запалі вважав, що усе зміниться, що уже завтра країна стане кардинально іншою!

– А що відчули, коли не відбулося відставки уряду?

– Це просто невеличка поразка, – зауважує активіст. – Усвідомив, що перемога у тому, що вдалося згуртуватися. Це є наша перемога, ми донесли ідею! Унікальність Євромайдану в тому, що рух походив не від політичних сил! Мети здобуття влади він не мав. Україна повинна розвиватися, рухатися до Європи – ось наша ідея. Український народ прагне зближення з ЄС – у цьому унікальність нашого руху. І вважаю щастям жити серед такого покоління активних молодих людей. Євромайдан та його суспільний резонанс – тільки перший етап. Далі буде стихія, адже люди навчилися бачити та гуртом відстоювати свою мету.

Читачам "МБ" Тарас хоче донести таке: "Зараз дуже важливо, щоб усі люди думали про своє майбутнє. Потрібно брати участь у суспільних процесах країни. Ми увійшли у такий етап, коли можемо змінити життя на краще".

"Удома виросла в українській щирій атмосфері"

Студентка третього курсу ЧНУ Ярина ХМАРА каже, що протест у Чернівцях народився дуже стихійно.

– Коли ми почули, що кабмін призупиняє курс на євроінтеграцію, повірте, ми почували образу! – наголошує дівчина. – Мітинг організувався спонтанно. Спочатку все народилося у соціальних мережах. Пригадую, в п’ятницю, 22 листопада, прийшла і звернулася до одногрупників, що стояти осторонь не можна. Дехто вийшов на Центральну площу. З’явилися однодумці.

Зі смутком Ярина пригадує трагічне побиття студентів у столиці в ніч на 30 листопада.

– Була у Києві два дні. Повернулася перед тією страшною ніччю, – зауважує студентка. – Що відчула, коли вранці дізналася про все? Це було дуже раптом і дуже страшно. Адже ще ввечері в п’ятницю я стояла на Майдані. Там усе було дуже мирно та дружньо. Щоправда, ми бачили ввечері, як "Беркут" оточує Майдан. Уже тоді закрався страх.

Півмільйонний Євромайдан у Києві 1 грудня став незабутнім. Дівчині цього дня було смішно згадувати прогнози політологів: "Вони, політологи, казали, що усе закінчиться протестами у соціальних мережах".

Виросла Ярина у Чернівцях. Батько – зі Львівщини, мати – із Тернопільщини.

– Тому вважаю, що по крові я – галичанка, – усміхається дівчина. – Вдома виросла в українській щирій атмосфері. В нас є велика бібліотека української та світової літератури. З дитинства багато читала. А у сестрички зараз уже своя українська бібліотека. Багато слухаю українську музику. Особливо сучасну рок-музику, наприклад "Океан Ельзи", "Мед Хедс", "Плач Єремії". Особливо люблю збірку Тараса Чубая, в якій він записав повстанські пісні. Мама знає багато народних пісень, грає на бандурі. З нею часто співає сестричка. Вдома любимо ввечері влаштувати концерт.

Дівчина розмірковує над словом "українець".

– Можна різні поняття вкладати в слово "українець", – говорить вона. – Для когось – це громадянство, не більше, а для когось – це ідентичність.

"Кожен сам за себе – це не країна"

– Перший день на чернівецькому Євромайдані – це була ініціатива найбільш романтичних натур, які уміють вірити, – вважає студентка п’ятого курсу ЧНУ Оксана МАНЧУЛЕНКО.

Родом дівчина з Чернівців. І вона також удома має велику українську бібліотеку.

– Батько захоплюється історичними книгами, – зізнається Оксана. – Маємо томи літопису УПА, які видають на кошти української діаспори і які можна придбати лише у Львові. Книги про письменників "Розстріляного Відродження", книги про історію України різних авторів, усі томи історії Грушевського... Водночас є книги і про Російську державу, адже про неї також потрібно знати.

– Що ви, маючи такі сімейну історію, відчули, коли вас назвали штучним Євромайданом? – запитую.

– Так говорять ті, хто насправді почуває заздрість. Вони розуміють, що можна купити декілька сотень людей, але не тисячі, – спокійно, з усмішкою та гордістю відповідає дівчина. – Але коли виходять у кожній області зі спільною ідеєю, то залишається будь-що казати, щоби якось зганьбити велику ідею.

Під час Євромайдану дівчина вкотре збагнула, що єдність – це головне.

– Кожен сам за себе – це не країна, – говорить вона. – Незалежно, від того, хто буде при владі, перемога є. Вона у тому, що ми свідомі того, чого хочемо. Так, є студенти, які хотіли прогуляти пари, але... Більшості набридло жити у суспільстві, в якому почуваєшся ніким. Ми не хочемо просто мати паспорт громадянина України, який не дає жодних можливостей. А ще хочу наголосити, що українці ніколи не розчаровувалися, ніколи не залишалися байдужими. Погляньте на українську історію: свободу думки завжди придушували. Це багаторічне пригноблення наклало відбиток на свідомість нашого населення. Однак говорити про те, що ми не хочемо чи не можемо... Не варто таке говорити! Потрібен час. Еволюція. Країни створювалися не за десять і не за двадцять років. Нація повинна усвідомити саму себе. Цей час наближається. Я дедалі більше бачу людей, які розуміють, ким вони є і ким хочуть бути...
Валерія Чорней