Про погане ставлення до тварин прийнято говорити скрізь. Цей міф руйнується, якщо провести кілька днів на чергуванні у ветлікарні. Зворушливі історії повертають віру в добро.

"Та не треба грошей... Лікуйте песика, у мене також такий колись був. Дружище звали... А я вас зачекаю, потім відвезу додому", – співчутливо сказав таксист, дивлячись, як у мене на руках від судом мучиться мій собака.

…Субота, 26 жовтня. Біля Чернівецької міської державної лікарні ветеринарної медицини – черга людей із домашніми улюбленцями. Підходжу ближче й одразу чую кілька співчутливих фраз: "Ой, який гарненький... А що сталося?"

Цього дня чергує начальник лікарні ветеринарної медицини Віталій ГАВРИЛЮК. Людина, яка одинадцять років віддала ветеринарній справі та порятунку братів наших менших, з ніжністю та добротою в голосі зауважує: "Хотів би посперечатися з людьми, які вважають, що на Буковині люди байдужі до тварин. Часто буковинці рятують тварин, які в цей час немічно мовчать, бо не вміють говорити. Тваринка завжди щиро дивиться нам в очі й сподівається, що ми допоможемо..."

Підібрала котика з одним оком

...У ветлікарні помічаю дівчину. Вона ніжно притулила до грудей пухнастого персидського котика, який налякано дивиться на оточуючих.
– Як його звати? – запитую.

– Ще не знаю, як назву, – щиро каже дівчина. – Цей котик у мене нещодавно.
– А чому прийшли до ветеринара? – уточнюю.

– У котика немає одного ока, – каже дівчина, і я починаю роздивлятися тваринку. Тільки уважно придивившись, розумію, що й справді бачить котик на одне око.

– Як так сталося? – дивуюся.

– Не знаю... Я вже його таким підібрала. Напевно, на вулиці з кимось побився. Котик породистий, дорогий, помітно, що був доглянутий. Його викинули господарі. Сумно, що через таку травм відмовляються від тварини, – з подивом каже дівчина й ніжно накриває котика краєм своєї куртки. – Тепер він буде моїм...

...На вулиці цього дня – густий туман. Раптом із туману виходять двоє: господар та його велика німецька вівчарка чорного кольору. Доки стояли в черзі, було зворушливо спостерігати, як господар ніжно гладив по голові собаку. А в очах чоловіка легко читалася гордість за свого красивого улюбленця...

– Лікар є? Він приймає? А собаку, якого збила машина, він врятує? – чути стурбовані галасливі запитання чоловіка, який у робочому одязі забіг на подвір’я лікарні. Віталій Гаврилюк просить, щоб тварину занесли до коридору, де їй зроблять наркоз і лише потім нададуть першу допомогу.

За хвилину на подвір’ї з’являються двоє чоловіків, які в ковдрі несуть пораненого собаку породи естонський гончак. На собаку боляче дивитися: відкритий перелом задньої лапи, на лобі – здерта шкіра...

– Навіть жодного разу не заскиглив, доки везли сюди, – каже господар і від емоцій стискає руки в кулаки. – Зі Сторожинця приїхали. Собака увесь час у вольєрі, а тут... Випустив побігати, а він – за племінником у магазин через дорогу. Ну й машина збила. Водій навіть не зупинився...

Лікар робить тварині укол і просить зачекати, доки подіє наркоз. Собака безпомічно озирається, у свою чергу, на неї співчутливо дивляться всі.
– І що, будуть йому шви накладати? Я також колись собаку переїхав, він три дні в бур’янах відлежався й потім бігав, ніби нічого не сталося... Але я ще ніколи не чув, щоб тваринам клали крапельниці. А що з вашим собакою? Що це за порода? – сипле запитаннями чоловік, який приїхав зі Сторожинця разом із господарем збитого собаки.

– Це йоршкирський тер’єр, він отруївся, – відповідаю.

– Та пустіть його на свіже повітря, побігає, й все мине, – махає рукою чоловік і усміхається. – Де це в селі таке чули, щоб псам клали крапельниці, возили в лікарню? Цей пес і коштує десь зо 500 доларів, і потім ще такої мороки з ним?
За кілька хвилин чоловік почав розмірковувати про тотальну несправедливість.

– І що, це догляд та захист за тваринами? Отако куплять дорогих собак і носять їх у таких сумочках, як ваша, – киває на мене чоловік. – А у цей час кругом стільки голодних собак. Скільки безпритульних збивають машини, і ніхто їм не допомагає. Треба так робити, щоб усім допомагали... Тоді буде Євросоюз.

Лікувати приносять навіть... крокодилів

Доки естонський гончак лежить у коридорі, сюди заглядають люди.

– У мене собака має тільки три лапки, – каже чоловік у чорній куртці. – Нічого, живе й все добре. Ще й на залишок відрізаної лапи намагається ставати – забувається... То ми купили йому спеціальний костюм, щоб не так ранилося місце, де відтяли колись хвору лапу... І з вашою усе буде добре...

Чернівчанка Мілана Янчевська завітала до ветлікарні із чотиримісячною таксою. Собаці вживили електронний паспорт (чіп), щоб мати змогу відправити її за кордон.

– Вдома маю ще одну таксу, – каже дівчина. – Як і майже всіх таких тварин, її характеризують веселий голос та добрі очі. – Дуже цікаво з таксами. Бувало, що старшій після пологів була потрібна екстрена допомога. Завжди хвилюємося за неї... Не розумію людей, які викидають хворих тваринок чи просто мовчки дивляться, як вони мучаються. І ніколи не зрозумію людей, які нарікають, що котик, скажімо, нерозумний, а тому хочуть його позбутися. А як тварина буде розумною, якщо її не люблять, не виховують і не піклуються?
Наслухавшись різних історій, спілкуюся з Віталієм Гаврилюком.

– За роки моєї роботи бачив різні випадки, – каже ветеринар. – Часто люди поспішають на автомобілі й збивають тварин. Рідко водії зупиняються... На щастя, є люди, які бачать поранену тварину й приносять до нас. Навіть лікують її за свій рахунок! Мешканці багатоповерхівок годують безпритульних тварин. На Буковині є люди, які щиро люблять тварин і роблять усе, щоб їм було комфортно жити. Також у нас є багато організацій із захисту тварин, волонтерів... Та й просто самотні люди, які підбирають тварин і щиро люблять їх.
Приносять до ветлікарні не лише собак та кішок, але й папуг, хом’яків, ігуан, навіть крокодилів... Багато людей шкодує поранених білочок у місцевих парках.

– Завдяки роботі зрозумів: якщо людина гарно ставиться до тварини, вона гарно ставитиметься й до іншої людини, – наголошує пан Віталій. – Якщо немає в нас гуманності до братів менших, не найкращі наші риси проявляються скрізь: вдома, на роботі...

Один зі зворушливих випадків у практиці ветлікаря – це історія, коли господарі до останнього боролися за життя кішечки.

– Тварина страждала від водянки черевної порожнини. Згодом встановили остаточний діагноз – рак кишечнику, – пригадує пан Віталій. – Після лікування кішка прожила менше року. Попри дороге лікування за життя тварини боролися до останнього...
Валерія Чорней