Авто | Нерухомість |
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Він+Вона | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Радіо | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Від КДБ переховувався у… Сибіру
Доля цієї людини є легендою. Натомість нині 89-річний чернівчанин Левко Мельник скромно доживає віку в квартирі одного з будинків на вулиці Комарова. Свого часу він почав писати спогади про свою буремну молодість, але не закінчив: три роки тому колишній політвиховник УПА на Волині осліп. Незважаючи на тяжку недугу, не втратив снаги до життя й цікавиться всім, що відбувається в Україні.

Поляки хотіли закатувати у бочці

Левко Мельник народився і виріс у національно свідомій родині, й люди, які його оточували, спричинилися до того, що він вже в юнацькі роки долучився до визвольного руху.

– Один із них – родич мого батька, Антін Мельник, який закінчив свого часу духовну академію у Варшаві, але священиком не став, бо його захопила національна ідея, – пригадує пан Левко. – Він не був одруженим. Від батьків у спадок отримав 50 гектарів землі і чималу господарку. Був активним членом ОУН. Антін продав маєток і придбав декілька водяних млинів зі ставками. Тато мій, який наймитував у польського графа, бідував. Антін запропонував батькові займатися тими млинами, а сам поринув у політику. У 1938 році родич переписав на тата все майно. Сказав: "Йду боронити Карпатську Україну, якщо не повернуся, воно – твоє, ось документи!" Він загинув під Мукачевом у бою з мадярами – був командиром січовиків. Уже в радянський період мені вдалося знайти те місце. Про його загибель мені розповів один із місцевих жителів.

Село, в якому я зростав, було невеликим, більшість поляків і лише одна вуличка з українцями. Ворожнечі між нами не було. Тут закінчив трирічну польську школу, а потім навчався у Межирічській гімназії, містечку, яке розташовувалося неподалік нашого села. Саме тут і став оунівцем. Із приходом совітів поляки поводилися тихо, улесливо. Коли почалася війна, вони подалися в німецьку поліцію й почали активно боротися з українцями. Бо вважали, що Волинь – це польські землі. Ворожість до нас сіяли й німці та росіяни. Нині поляки не хочуть примирення, вважаючи, що УПА – це бандити, а їхня Армія Крайова – благодійники. Перебільшують вони і свої втрати у боях з упівцями. Бо на тоді поляків було мало, повтікали до Польщі. Тактика була така: вдень вони нападали на українські села, а вночі українці нападали на польські, бо вдень переховувалися у лісах. Коли у червні 1941 року у Львові проголосили Акт самостійності, то знайомі поляки казали мені: "Не було України й не буде!" У березні 1943 року велика група поліцаїв-поляків прибула у моє село, вчинила розправу. Шукали мене, бо знали про мою діяльність. А на будинок моїх батьків їм вказав мій колишній однокласник. Сам до будинку не пішов, бо незручно було, очевидно, від моєї матері, адже не одноразово обідав разом зі мною. Я тоді загинув би, якби був вдома. Але дорогою додому завернув на хутір до знайомого, який і повідомив про небезпеку. Від нього довідався, що батьки живі, а карателі подалися до райцентру. Ввечері зустрівся з Янкою, дівчиною-полячкою, яка й розповіла мені про те, яку смерть мені хотіли заподіяти. "Засунуть тебе голого в дерев’яну бочку із цвяхами, кататимуть. Якщо виживеш, то пилкою перепиляють голову!" Я не сумнівався в цьому, бо такі випадки були поширеними. Більше того, прив’язували матерів із дітьми до дерева і з живих здирали шкіру.

Iз Климом Савуром ледь не втопилися в болоті

За своє життя Левкові Мельнику довелося зустрічатися з багатьма відомими командирами УПА.

– До проголошення Акта у Львові фашисти поводилися толерантно, не чіпали оунівців, – продовжує він. – А ось пізніше наклали матеріальні податки на українське населення, почали фізично знищувати. У Костополі начальник гестапо на своє 30-річчя особисто розстріляв 30 єврейських дітей. Закатували журналістів із місцевої української газети, які були справжніми патріотами. Сталося це після того, як гауляйтером став Еріх Кох. Керівниками українських органів самоврядування призначали поляків і навіть росіян. У березні 1943 року до нас додому зайшли двоє озброєних чоловіків, викликали мене надвір. Сказали, що на розмову на один із хуторів мене викликає Батько. Я знав, що це псевдо Тараса Бульби-Боровця, першого упівського командира на Волині. Він походив із багатодітної родини, а перед війною у Клесах мав кам’яний кар’єр, матеріали звідки брав для млинів мій батько. Звісно, я знав Боровця. Це був гарний високий чоловік, носив невелику бороду. На хуторі ми розмовляли з ним години три. Боровець мені сказав, що бере до свого загону лише тих підпільників, яким загрожує реальна небезпека. Пізніше, коли така виникла, я до нього вже не міг потрапити, бо він подався на захід. Як розповідав мені сотенний із його війська Михайло Чилюк, яке налічувало до 10 тисяч осіб, у загонах Батька не було належної дисципліни і панувала анархія. Тато розповідав, що Бульба пізніше ще тричі приходив за мною, але я був далеко – під Білорусією. У 1960-х роках мені довелося зустрічатися з родичами Боровця, які повідомили, що він проживає у Канаді й іноді подає звістки про себе.

Двічі зустрічався і з Климом Савуром – Дмитром Клячківським, першим командиром "УПА-Північ". Це був невисокого зросту блондин із проникливими очима. Мовчазний, але рішучий. Саме він організовував загони самооборони, які вели кровопролитні бої із фашистами. Якось ми пробиралися болотистим лісом. Раптом Савур провалився по пояс у трясовину. Не розгубився, а мовив гірко: "Мамо, мамо, коли б ви знали, де я!" Загинув полковник у боях із більшовиками у 1945 році. Досі бачу його невисоку постать з автоматом у руках. Як політвиховник я викладав повстанцям чимало дисциплін: "Вільна Україна", "Ціль і мета німців (більшовиків)", "Де шукати наших традицій", "Історія доктрин", "Конспірація", "Військовість" – всього понад 30 предметів.

Вважався вбитим
з 1944 по 1961 рік


Уже наприкінці 1946 року боївки ОУН-УПА на Рівненщині були майже знищені, а пробитися на Галичину вдалося одиницям. Хто вцілів, мусив сам подбати про свою подальшу долю.

– Легалізуватися допоміг батько, у якого на ставку любили відпочивати партійні начальники та свої люди, – каже пан Левко. – Його не розкуркулили, бо у 1941 році він врятував двох радянських офіцерів. А під час одного з боїв у 1944 році в одного з повстанців енкаведисти знайшли моє фото. Таким чином мене вважали вбитим до 1961 року, коли органи довідалися, що я живий. За цей час навчався у Луцькій духовній семінарії, закінчив три курси і змушений був залишити, бо відчув, що можуть викрити. Вступив в Одеський технологічний інститут, направлення взяв до Сибіру, бо вважав, що мене там не шукатимуть. Працював інженером у Кемерово в будівельному тресті. Після того, як брат повідомив, що КДБ знає про мене, подався у Рівне. Наївно думав, що якщо заарештують, то відбуватиму покарання в Україні. Три з половиною роки кадебісти тягали мене на допити, але нічого не добилися. Ледь не попався у 1963 році в Луцьку: хотів подивитися в вічі Миронові Матвієйку, голові оунівської служби безпеки, який співпрацював із КДБ. Однак зустрічі не вийшло, бо я зрозумів, що Матвієйко перебуває під наглядом. Потім одружився з буковинкою й у 1971 році переїхав до Чернівців. До виходу на пенсію працював в управлінні хлібопродуктів. Ні в комсомолі, ні в компартії ніколи не перебував. Фактично все життя прожив конспіративно.
Василь Гринюк

З ДОСЬЄ "МБ"
Левко Мельник
народився 10 липня
1924 року на Рівненщині.
Заступник крайового політреферента під псевдом Верниволя та Микита, один з організаторів ОУН-УПА на Волині.
Закінчив Одеський технологічний інститут.
Має сина, який із сім’єю проживає у Німеччині.

Рейтинг:
(голосів: 0)
24-05-2013, 15:48
Коментарів 0 Переглядів 1796

• Новини партнерів








ФОТОРЕПОРТАЖ Переглянути всі фоторепортажі


От вам і європейське місто. Блог Юлії Леськової
Залишити стаканчик із-під кави на лавці? Звичайно. Кинути людям недопалок під ноги? Без питань
Україна «єднається»? Блог Ярослава Волощука
Минають часи, коли Україна була поділена на патріотичну, проукраїнську та промосковську.
загрузка...
ВІДЕО Переглянути все відео
«Повертаю деревам друге життя»: буковинець вирізьблює зі старих стовбурів казкових звірів і птахів - відео
Майстер-самоук зробив дитячий майданчик, меблі для кухні, лавиці без цвяхів, підставки для квітів та багато інших гарних речей із деревини
Професійні поради від студії декору Giorgio Graesan*

У цій статті ми розкажемо, як створити будинок вашої мрії, щоб він був не тільки необхідним, а й зручним, стильним, практичним і головне – індивідуальним.
Перезавантаження! Мережа магазинів "Tor-Ba" запрошує на відкриття у Чернівцях!*

Уже 24 квітня відбудеться ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ вигідного простору – мережі магазинів Tor-Ba у м. Чернівці.
Ароматна кава, унікальна пряна слива і запашна випічка: чим приваблює чернівчан крамниця-кав’ярня «ГаннаШпет»?*

Не відмовляйте собі у насолоді навіть під час карантину! "ГаннаШпет" зі свіжою випічкою чекає на вас!
«В «АТБ» дотримують всіх чинних санітарних норм і правил», – Віктор Ляшко*

Мережа магазинів "АТБ" у своїй діяльності дотримується всіх правил і стандартів протиепідемічної безпеки.
Що робити, якщо болять суглоби? Причини та діагностика у МедЛаб*

При виникненні будь-яких суглобових болів буквально життєво необхідна правильна діагностика, щоб вчасно почати відповідне лікування і не допустити розвитку невиліковних ускладнень.
Є підстава для сумніву? Охоронне детективне агентство «Гарант» пропонує перевірку на «детекторі брехні»*

Основні напрямки діяльності – це фізична охорона, пультова охорона, групи швидкого реагування, охорона і супровід цінних вантажів, монтаж і встановлення систем охорони та безпеки.
«Фая, нет ВайФая», або Що робити, якщо на кухні й у ванній кімнаті слабкий сигнал Wi-Fi?*

Як організувати внутрішню мережу вдома та чи вистачить не дуже потужного роутера, розповіли в компанії Intelekt.