Освіта й наука тонуть у «паперовому морі»

"Викладачам додалося багато паперової роботи, – говорить викладач одного із чернівецьких вищих навчальних закладів Олексій. – Пишемо багато звітів та інших документів зі статистичними даними. Причому багато з них просто дублюються".

"Викладачів прирівняли до писарів"

– Наприклад, нині ведемо журнали обліку академічної групи й журнали обліку роботи викладача, – пояснює пан Олексій. – А крім того, залишився звичайний журнал старого зразка. Тобто в підсумку є три журнали, які повинні заповнити на парі, бо інакше не встигатимемо: щодня маємо кілька пар у різних групах.

Як керівники груп ми зобов’язані вести облік відвідування та пропусків за кожний тиждень. А крім цього, ми мусимо додати ще службову записку, у якій маємо вказати кількість пропусків у групі за тиждень і які саме студенти пропустили заняття без поважних причин. Маємо також зазначити, які дії застосували для усунення таких негативних явищ. Крім того, за тиждень ми також здаємо папірець-інформацію, де вказуємо кількість пропусків і кількість двійок у групі за тиждень, тобто це фактично ще одне дублювання. Адже кількість прогулів і двійок уже зазначено в журналі обліку роботи групи.

Цього року за новим зразком ми переробляли всю нормативну документацію, за якою працюємо як викладачі. Тобто ми розробляли навчальні, робочі програми, комплексні контрольні роботи, екзаменаційні білети тощо. У принципі воно повинно щороку розроблятися. Але виходить так, що зміст залишається той самий, а оформлення щороку змінюється й затверджується.

Якщо порівняти з минулим роком, то на різноманітну писанину ми витрачаємо на 30-40 відсотків більше часу.

На знання студентів це або не впливає взагалі, або впливає негативно, адже все-таки деякий час ми витрачаємо на ці папери на парі, і менше часу залишається для навчання.

Інші викладачі середніх та вищих навчальних закладів також скаржаться, що змушені займатися непотрібною писаниною замість того, щоб більше часу приділяти навчальному процесу та науці.

– Викладачів прирівняли до писарів, ми змушені постійно щось писати, переписувати, – говорить викладач одного із чернівецьких середніх навчальних закладів Тетяна.

"Це відволікаючий маневр влади"

– Зросла бюрократія, – стверджує Ігор МЕЛЬНИЧУК, доцент кафедри політології ЧНУ. – Складається враження, що в системі вищої освіти запроваджують "нововведення", які були характерні для ПТУ та середньо-профільних навчальних закладів. Замість того, щоб викладач займався підвищенням свого рівня й рівня освіти, він витрачає час на нікому непотрібні, крім міністерства освіти, папірці.
Для чого це робиться? По-перше, змінюється керівництво, з’являються нові посади, які мають показати, що вони щось роблять, і, як правило, ці люди жодного дня не пропрацювали в школі чи у вищому навчальному закладі. По-друге, коли викладач заповнює ці документи, у нього просто не залишається часу, щоб задуматися над чимось важливішим. Це відволікаючий маневр влади, який був характерний також для радянських часів. Людина "завалена" папірцями, і "дурні" думки не лізуть у голову. По-третє, це напевно відбувається, щоб зменшилася кількість перевірок КРУ.
Леся Токарюк

Офіційно

Марія ІВАНЧУК, завідувач науково-методичного центру моніторингу та забезпечення якості підготовки фахівців ЧНУ:

– Згідно індивідуального плану роботи, викладач виконує, окрім викладацької діяльності, наукову, методичну, виховну та організаційно-громадську роботу. Показник методичної – паперова робота, яка визначається показником заповнення облікової, плануючої, звітної документації. Це зумовлено останнім наказом міністра освіти щодо форми облікової й плануючої документації, який був виданий у травні 2012 року.

За новим наказом, викладач має виставляти оцінку за кожне семінарське заняття, тобто так, як це відбувається в школі. З одного боку, це позитивний момент, щоб наприкінці семестру чи навчального року не було претензій із приводу підсумкової оцінки. А з іншого боку, це, звичайно, навантаження на викладача. І якщо викладач має багато груп, де веде семінари, то звичайно, він переобтяжений паперовою роботою.

Цим наказом для вищих навчальних закладів запропоновано також введення журналу для обліку роботи самого викладача. У попередні роки такого журналу не було. Викладач має від руки переписати свою кількість дисциплін, записати кількість годин, яку читає, у яких групах, які години відведені на консультації, які години відведені на контрольні, підсумкові тощо. Це два журнали, які викладач має вести й заповнювати. Звичайно це ускладнює роботу.

Я за те, щоб міністерство та навчально-методичні комісії ще раз переглянули й відкоригували необхідний багаж роботи, який необхідно здійснювати викладачам.

Коментар
"Це губить процес освіти"

Ігор БУРКУТ, науковець , педагог, політолог

– Я припинив свою викладацьку діяльність, коли це все лише починалося. Хоча подібний ідіотизм уже був раніше. Нинішнє міністерство освіти взяло курс на відновлення ситуації, яка була в 1980 роках, за часів Брежнєва. Чиновники від науки запроваджували непотрібну паперову документацію, на яку необхідно було витрачати дуже багато часу. Коли посунули тогочасного міністра освіти та науки, нам була велика радість.

Нині спостерігається подібна ситуація – і не тільки у вищих навчальних закладах, а й у школах. Вчителі не мають часу на належну підготовку до уроків через ці непотрібні папери. І коли приходить перевірка до школи, то перевіряють не рівень вчителя та знання учнів, а те, як красиво все написано й намальовано. А це губить процес освіти.

Навантаження наших викладачів більше, ніж за кордоном. А викладач вузу повинен ще й займатися науковою роботою. І внаслідок непотрібної паперової роботи він просто відстає від життя, він не має часу на самоосвіту. А студенти це відчувають…

А як у них?

"Із паперами тут особливо не працюють"

Чернівчанка Ольга ТОКАРЮК навчалася на магістерській програмі в університеті Болоньї (Італія), на факультеті політичних наук. Нині проживає в Італії.

– Нам потрібно було відвідати не менше 70 відсотків пар, щоби бути допущеними до іспиту, – розповідає дівчина. – Студенти тут переважно ходять на пари із власної волі, а не із примусу. Тут вчитися й здавати успішно іспити, не відвідуючи, фактично не можливо. До навчання зазвичай ставляться дуже відповідально, тому що сплачують за нього, і тому, що отримати оцінки й диплом "на шару" не можливо.
Всі переймаються оцінками, бо роботодавці звертають увагу на те, з яким балом випустились потенційні працівники, і чим вищий бал – тим кращі шанси знайти роботу (а тут це серйозна проблема).
Поняття журналу немає. Викладач зазвичай навіть не переймається перекличкою. Студенти самі заповнюють листок відвідуваності.
Крім того, щоб не завантажувати професорів паперовою роботою, у нашої групи був тьютор – людина, яка виконувала адміністративні функції.
Професори переважно готуються до лекцій, пишуть книжки та статті в наукові видання, беруть участь і організовують конференції. Із паперами тут особливо не працюють, усе робиться в Інтернеті.