Сьогодні – свято усіх закоханих День святого Валентина. А напередодні свята кореспондент "МБ" продавала та роздавала чернівчанам "чаї кохання" та з’ясовувала, що зараз люди думають про одне з найвищих почуттів.

– Продаю чаї кохання! – вигукую в натовпі у центральній частині міста.

– Немає того кохання, хіба що купити залишилося, – сумно відповідає старший чоловік у великих окулярах. Крізь збільшувальне скло видно дуже сумні очі...

У тайстрі маю із собою пакетики зі звичайними духмняними оздоровчими травами, але для них вигадали різні назви: "Божественний секс", "Відбий хлопця у подружки", "Щастя на одну ніч", "Приворожи парубка"...

Чи вірять люди у кохання і на що готові, щоб його отримати? Після експерименту стало сумно. Є багато людей, які у погоні за матеріальними благами забули про найцінніше – те, що дається безкоштовно і робить нас людьми.

"Нічого не було
і все одно пройшло"

12 лютого, обідня пора. Стою біля кінотеатру "Чернівці". У моїх руках табличка із написом: "Продаю чаї кохання". Люди озираються. Регочуть школярі. Дивується жінка, яка продає сметану.

Уже за хвилину до мене підходить чоловік років 50.

– Ой-ой-ой! Це що таке?! – дивується він.

– Продаю трави для щасливого особистого життя, – пояснюю.

– Мені таке треба. Знайдіть мені дєвушку! – серйозно просить.

– Вам на одну ніч чи?..

– Не треба на одну, мені на пастаянна нада! – запевняє співрозмовник.

– Яку хочете: молоду, старшу, вашого віку?

– Боже, ви знаєте скільки мені років? Та мені уже 53...

– Ну, чаї різні: яку захочете, таку й будете мати, – пояснюю.

– Та нормальну мені, – сумно каже чоловік і потирає чоло.

Показую пакетики з чаєм, у яких різні трави та ягоди: від чебрецю та липи до червоної горобини та сухої чорної смородини.

– Йой-ой, що ж це за фірма така? – приповідає чоловік, роздивляючись чаї.

– Я родом із Путильщини, звідти і чаї привезла, – розповідаю свою небилицю. – Чаї освячені. Пропоную вам чай із ягідками. Пригостіть ним жінку, яка вам подобається.

– Та... Скільки це коштує? – запитує чоловік, беручи у руки пакетик.

– Мені хочеться, щоб у вас усе було добре, – говорю. – А скільки можете дати?

– Немає у мене грошей, але я ще такого не бачив! – дивується чернівчанин.

– Немає грошей, але хочете щасливого особистого життя?

– Я сім років, можна сказати, на вулиці, хоча виглядаю гарно, – раптом зізнається чоловік, і мені стає шкода його. – Я маю дітей, онуків.

– Давайте я подарую вам чай: тут чебрець, освячені лісові ягоди.

Чоловік бере чай і голосно дякує, махаючи пакетиком. Він іде далі, а я розумію: йому насправді б кохання, людину, яка підтримала б у житті...

...У другій половині дня зупиняюся торгувати на вулиці М. Заньковецької. Стою біля літніх людей, які виклали на продаж фрукти, картоплю. Прочитавши напис на моїй табличці, вони починають реготати на усю вулицю: сміються щиро так, голосно.

– Що це, пані, продаєш? – здивано запитує бабуся.

– Чаї кохання до Дня святого Валентина.

– Та це бабушці уже не до кохання, то молоденьким треба, – махає рукою жінка. – Бабушка не знає ніякого кохання! Давно не було у бабушки того кохання. Все робота, поля...

– А може, ще буде на старість?

– Гей! Хіба на кладбищі! – дивується жінка.

А вже за секунду починається розмова про... політику. Бабусі галасують: "Я хотіла б, ну, коли уже прийде той час для тих Яників, для тих мільярдерів, аби вони стали з торбами, як бабушки. Таку муку велику приймають бабушки, ходять, як собаки... Яке тут кохання!" Після цих слів опускаю табличку, бо у цей час десь у Європі, ніжно тримаючи одне одного за руки, ходять пенсіонери.

"Може попробувати чай кохання купити..."

Тролейбусна зупинка на вулиці Шкільній. Зупиняюся біля стихійних торговців.

– А хто мене любити буде? – запитує старший чоловік про чай.

– А хіба ніхто не любить? – відповідаю запитанням на запитання.

– Та я не знаю...

– Та жінка тебе любить, – сваряться продавці.

– А, то неінтересно, – зізнається чоловік.

...Найважче продавати "чаї кохання" виявилося на ринку на вулиці Удонова. Зупинилася біля входу на ринок. Сіра огорожа. Люди дивляться на мене зі злістю, час від часу облаюючи. "Така молода, а вже продаєш кохання?" – кричить старий, від якого тхне алкоголем. "А скільки коштує твоє кохання? – брутально запитує чоловік зі злим поглядом. – Я куплю, пішли..." "Ади, надумала продавати кохання! Та немає того кохання, я знаю!" – чую за кутом огорожі розмову жінок.

Жахливою лайкою починають сваритися двоє чоловіків. Їхній хриплий голос накриває усю вулицю. А я тут зі своїм коханням... Біжить собака, який тягне брудний поліетиленовий пакет. Призупиняється машина, водій фотографує мене на мобілку... "Диви, ще вірить у кохання..." – каже бабуся.

Збираюся іти геть, аж раптом підходить до мене молодий усміхнений чоловік, який потім все-таки купить собі два пакетики.
– Ви покохаєте за чай? – запитує він. – Ой, скільки тут чаїв різних!

– Усе натуральне, привезене з Путильщини, – зауважую.

– Ходи зі мною. Зараз вони куплять у тебе чаю, а то такі ходять...
Чоловік заводить мене у м’ясний павільйон. Тьмяне світло від кількох лампочок. На прилавках – м’ясо...
– А скільки стоє нинчі кохання? – весело запитує молода продавець.

– А яка вас влаштовує ціна? – уточнюю.

– Ну, ціна буває різна...

– А у вас є кохання? – запитую.

– Конєшно, – запевняє жінка. – Але чай мені треба, щоб кохання було крепше – на всякий случай...
Знову підходить чоловік, який привів мене у павільйон.

– Я куплю у тебе чай, – усміхається він.

– На саме сильне кохання йому, – гукає жінка.

– А що то за ягоди ви продаєте? – уточнює чоловік.

– Треба такі, щоб покохав – і нікуди не пішов, – знову додає жінка.

– "Напій пристрасті", "Божественний секс", – перелічую назву чаїв.

– Ой-йо! Божественний секс! – вигукує чоловік. – Але ні, мені сексу на базарі не треба! А вдома із цим ділом у мене все добре. Слухайте, а я зараз усі чаї разом змішаю і вип’ю! Ото буде кохання!

...У цьому галасі на ринку посеред м’яса раптом чую сумне зауваження: "Невже у нас усе продається? Навіть кохання? Ей, Миколайовичу, а може, стоє попробувати чай кохання купити? Що? Не поможе?.."
Валерія Чорней

Коментар

"Любов зцілює..."

Альона ГОЛОВIНА,
практикуючий психолог:

Особливість Буковини – життя напоказ. Ми одягаємо маски успіху, а насправді вдома почуваємося нещасними. Також ми віримо у всілякі казочки, наприклад, в ідеальне життя, яке так і не настає. Не дивно, що у День святого Валентина можна побачити чимало роздратованих людей: вони мають сумний досвід, відчувають нестачу любові, а тут ще цей офіційний день усіх щасливих закоханих.
Зараз для багатьох буковинців першим питанням стало питання хліба насущного. Які тут розмови про кохання? Так, я розумію, але можна все життя шукати хліб, гроші, а можна дозволити собі кохати, запалити світло всередині себе. Адже духовність, уміння любити і роблять нас людьми. Не бійтеся, наважтеся любити. Адже любов зцілює, підносить над буднями".