У Художньому музеї відкрили виставку фотографій "Реццорі в себе вдома" з приватного архіву німецькомовного письменника із Чернівців Грегора фон Реццорі. Минулого року цю виставку з успіхом експонували в Бухаресті та Яссах.

"Прекрасні книги про потворні речі"

Грегор фон Реццорі (1914-1998) – німецькомовний письменник, який народився у Чернівцях, проте відомим став далеко за їх межами. Місцевому читачеві відомий за "Магрібінськими історіями" у перекладі Петра Рихла.

– Він був статусним письменником, статусним сценаристом, – розповідає чернівецький журналіст Сергій Воронцов, який вивчав постать письменника. – Товаришував із Бріджит Бардо, Шарлем Азнавуром, Мариною Владі. Його мемуари присвячені переважно Чернівцям. Ми рідко адекватно уявляємо людей – що з низів, що з верхів, – які тут жили. Він надає таку можливість. Тому є дуже потрібною людиною у буковинському культурному просторі. Але його тут немає! Бо та книга, яку переклав Петро Рихло ("Магрібінські історії"), мало стосується Чернівців. Можливо, десь духом перегукується, гумором. Чернівцям присвячені три його інші книги: "Квіти в снігу" , "Горностай з Чернополя" (справді велика книга, яка вважається класикою австрійської літератури) і "Записки антисеміта". Що характеризує творчий бік, порівняно з провінційними нашими письменниками, – він ніколи не ховає поганих боків життя, незручних. Відомий американський філолог Дебора Ейзінберг написала у передмові до його книг, що це "прекрасні книги про потворні речі".

Сергій Воронцов розповів про те, що батько Грегора фон Реццорі – Гуго фон Реццорі – написав аквареллю багато місцевих церков. Вони нині зберігаються у Музеї народної архітектури і побуту. Малювати обожнював, задоволення приносило навіть перебирання дорогих пензлів, які купував.

Цікавий штрих із біографії Гуго фон Реццорі (батька письменника): він стрибнув у річку, щоб врятувати свого собаку, і серйозно застудився. Коли помирав й у нього запитали, що він хотів би сказати синові, він відповів: "Як жаль помирати в рік, коли трансильванське вино обіцяє бути таким чудовим..."

Грегор фон Реццорі все життя прожив без паспорта, називав себе, "приколюючись", Грішою... До теми про троянди, якими підмітали Чернівці: коли у 1989 році 75-річний Грегор фон Реццорі приїхав до Чернівців, він був вражений... чистотою міста. Точніше, відсутністю, м’яко кажучи, специфічного "аромату" міста, який запам’ятав із дитинства. Будинки... – все на місці, а аромату епохи – немає...

Пройшов резиденцією митрополитів… із заплющеними очима

Присутні на відкритті виставки пригадували і про дивацтва письменника.

– Він насправді був великим диваком, – розповів перекладач Петро Рихло. – Такий штрих. Ім’я Реццорі має цікаву історію. Батько письменника, Гуго фон Реццорі, писав прізвище з одним "ц". Але, очевидно, оскільки ім’я мало все ж італійські корені, воно споріднене з містом Ареццо, звідки родина бере свою генеалогію...

Письменник почав писати Грегор фон Реццорі д’Ареццо. Подвоїв "ц". Мав таку своєрідну манію на цю літеру, на цей звук. Коли одружився у Берліні із жінкою-цирковою наїзницею, із них народилося троє синів. Він почав називати синів так, щоб в імені кожного виявилося два "ц". Петро Рихло розповів про те, що на одному із синів, напевно, фантазія письменника трохи закінчилася, тому йому дісталося ім’я Каццо. Напевно, Грегор фон Реццорі не знав, що в італійській мові "Каццо" має неприємне значення. Коли родина з дітьми переїхала до Італії, бідному Каццо довелося змінити ім’я на інше – його дражнили на кожному кроці...

Про цікаві випадки розповіла також директор Художнього музею Інна Кіцул, яка під час візиту Грегора фон Реццорі до Чернівців у 1989 році була його перекладачем.

– У 1989 році знімали фільм на замовлення італійського телебачення. Окрема серія була присвячена зустрічі батька із сином... До групи входили: сам Грегор фон Реццорі, сценарист, оператор і двоє супроводжувачів із Москви. Дуже любив жартувати... Група постійно сміялася. Умів будувати ситуацію таким чином, сказати щось таке, щоб було незрозуміле тим супроводжувачам, але стосувалося історії чи звичаїв, обрядів буковинських, і німецькою мовою. Нагадую, то був 1989 рік... Ми потім мали трошки розмови з певних питань, про що саме були ці розмови, і чого стосувалися.

Під час спілкування з нами він пригадував українську мову, якою не користувався багато десятків років. Як цікаво він пригадував... він сварився – матом... І співав пісні українською мовою.

Вразила мене ситуація, коли знімали серію про батька. Поїхали до резиденції. Коли під’їхали, він вийшов із мікроавтобуса й сказав: " Зачекайте..." Заплющив очі і... пройшов через двір, центральний корпус, звернув ліворуч, відчинив одні двері, інші (там нині – міжнародний відділ)… Зайшов у кімнату і сказав: "Ось тут стояв стіл батька. Тут він працював, і сюди я до нього приходив".

Про міфи, які супроводжували письменника все життя, розповів Петро Рихло.

– Він не належав до добрих учнів. Бешкетував, його багато разів виганяли з різних шкіл. Він навчався в різних містах, і врешті-решт батько махнув на нього рукою, що він ніколи не здасть екзамен за гімназію, матуру. Грегор фон Реццорі поїхав до Австрії, записався в гімназію, вирішив будь-що скласти іспит. І йому це вдалося. Він отримав атестат зрілості і написав батькові лист, у якому повідомив, що нарешті отримав свідоцтво про матуру. Через кілька днів отримав від батька телеграму з одним-єдиним словом: "Агі!"

Виставку організували Австрійська служба академічних обмінів (Львів), Українсько-німецьке культурне товариство Чернівців при центрі Gedankendach та Чернівецький художній музей.
Юлія Боднарюк

ДОВІДКА

Грегор фон Реццорі
(1914-1998)

Письменник народився у Чернівцях у сім’ї архітектора і художника релігійного фонду, радника консисторії Гуго фон Реццорі.
Вчився у гімназіях Румунії та Австрії.
Був художником-карикатуристом у Бухаресті, вчив гірничу справу в Австрії, малярство, архітектуру та медицину – у Відні.
40 років був без громадянства, лише у 1985 році прийняв австрійське підданство.
Писав сценарії, знімався у кіно.
Найвідоміші книги: "Магрібінські історії", "Едіп перемагає під Сталінградом", "Горностай з Чернополя", "Квіти в снігу", "Мемуари антисеміта".