Такої енергійної наснаги, яку мав Володимир Добржанський, зустрінеш не у кожного. Не був осторонь будь-якого питання, завжди щось пропонував, радив, допомагав.
І ніколи не кривив душею, про що засвідчує і його колишня колега, відмінник народної освіти України, вчитель математики, учасниця війни Тамара Дюг.
– З 1957 по 1960 рік працювала інспектором райвідділу освіти Путильського району, – пригадує пенсіонерка. – Здебільшого в школи добиралася пішки. Якось прийшла і в школу в селі Довгопілля. Була вражена тамтешнім педколективом, який очолював молодий директор Володимир Добржанський. Стосунки між ним і вчителями були щирими і відвертими. Вчителі впали в розпач, коли почули, що інспектор райвно має намір відвідати їхні уроки. Почали шукати захист у директора. Побачивши це, вирішила сама провести урок. Діти сприйняли мене радісно.
Вийшов урок запитань – відповідей. Задоволеними були всі: вчителі, діти і молодий директор. Зрозуміла, що доброзичливі стосунки у цьому навчальному закладі між керівником школи і педагогами – запорука добрих знань дітей. А наступного дня на свій урок мене запрошували всі вчителі школи. Пізніше Володимира Францовича теж запросили працювати в райвно, потім – інструктором райкому партії. І всюди він відзначався людяністю і добротою.
Ось приклад. Якісь недобрі люди хотіли зганьбити добру честь однієї вчительки із хутора Перкалаби. Неприємний жіночий голос із прокуратури телефоном повідомив, що тамтешню школу закрили, бо вчительку Ніну Зелінську заарештували. Педагога запідозрили в тому, що вона нібито написала листівку, компрометуючи секретаря парторганізації одного із сіл. Листівки розклеїли на парканах. Я взяла особисту справу цієї вчительки і почала її вивчати. Долучився і Володимир Добржанський, який добре знав Ніну Зелінську. Разом ми написали про неї гарну характеристику й подали в прокуратуру. Невдовзі вчительку звільнили з-під арешту. Тоді в районі багато говорили про цю подію, а нам із Володимиром Францовичем було особливо приємно, адже врятували життя людині. Іншого разу нам вдалося вийти переможцями із ще однієї ситуації. Річ у тім, що вчителів зобов’язали здавати державі м’ясо кролів. Завдання не з легких. Довідавшись про те, що у Путилі відбудеться велика нарада голів колгоспів, ми, порадились із Добржанським та іншими колегами, вирішили запропонувати свій вихід із ситуації. На нараді я запропонувала, щоб у колективних господарствах побудували кролятники, виділили корми, а школярі доглядатимуть за вуханями. Цю ідею зустріли на "ура".
Це лише кілька штрихів до доброї пам’яті незабутнього Володимира Добржанського, про життя якого можна писати книги. (В. Гринюк)
