Випускник інтернату – безхатченко й без роботи

Щороку тринадцять шкіл-інтернатів в області випускають сотні випускників. Досить часто ці діти опиняються без копійки в кишені на вокзалах та вулицях, бо не мають куди подітися.
Яка доля випускників шкіл-інтернатів після навчання, з’ясувала кореспондент "МБ".

"Добрі люди прихистили"

"У Чернівцях цієї лютої зими, якби добрі люди нас не прихистили, ми замерзли б без грошей і житла... Тепер живу з дитиною у свого вчителя з інтернату. Роботи немає, житла – теж... Зверталася в різні інстанції, але всі відправляють мене з дитиною й мою сестру Віку в село Ломачинці Сокирянського району за місцем реєстрації... Там наша хата вже розвалилася, а нового житла ніхто не дає. Брат Богдан ще вчиться в школі-інтернаті №4... Його чекає така сама доля, як наша!" – пише в листі до редакції 20-річна Юлія Свинобій.

2002 року батьків Юлії позбавили батьківських прав. А Юлію та її молодших сестру й брата відправили в школу-інтернат у Чернівці.

– 2006 року я закінчила школу-інтернат і вступила до профтехучилища №8. Під час навчання познайомилася із чоловіком, у нас народився син Олександр. Коли вчилася в училищі, жила в гуртожитку. Згодом – у чоловіка. Роботу після закінчення навчання не знайшла, – каже Юлія. – Два роки тому мій чоловік помер. Родичі вигнали мене разом із дитиною на вулицю.
Нині сироти не мають куди подітися. Будинок, який належав їхнім батькам, аварійний.

– У Ломачинцях є хата, але її визнали непридатною для життя. Був пай на землю, але ніхто не знає, де він дівся, – розповідає вчитель Юлії зі школи-інтернату Сильвестр Іванович. – Батько помер, а мама виїхала із села. У селі не можуть нам допомогти. У районі теж тільки обіцяють... Узимку й зараз Юлія із сином мешкає у мене, Віка – у сім’ї віруючих. Але ж десь повинні мешкати ці четверо сиріт постійно?..

"Робоче місце" –
у коробці на Калинці

Не краща доля спіткала й родину дітей-сиріт, хату яких затопило під час стихії 2008 року. Усі троє – сестра й двоє братів – тривалий час жили на залізничному вокзалі. Поспілкуватися вдалося з Іваном (ім’я змінено, – авт.), який жебракує на Калинівському ринку. Робоче місце Івана – у коробці обабіч прилавків, де продають побутову техніку.

– Так уже склалося.., – коментує свій стан колишній випускник школи-інтернату. – Жити не було де, роботу теж не знайшов. Тому жебракую. На харчі вистачає. У сестри й брата склалося краще. Сестра вийшла заміж і переїхала до чоловіка, а брат працює на автомийці. Живемо із братом у квартирі, яку винаймаємо за зароблені копійки.

Відвоювати право на житло сиротам свого часу не вдалося. "Одні відправляли до інших, а інші – ще до інших, – каже Іван. – Так і ходили колом, доки не набридло".

А колишній інтернатівець Віктор через скорочення на роботі опинився в притулку.

– Після закінчення Хотинської школи-інтернату вступив до ПТУ №14. Планував стати провідником. Тоді на залізниці саме почалися масові скорочення, і мене перевели на посаду на складі. Не вийшло й із житлом. Оскільки отримував мало, платити не мав звідки. Довелося з тієї квартири переїхати. Відтак опинився на вулиці. Прийшов жити в центр соціально-психологічної допомоги. Роботу маю, але досі живу тут, бо поки що винаймати житло мені не по кишені, – каже Віктор.

Безперестанку мігрують країною

Після закінчення шкіл-інтернатів для дітей-сиріт відкриваються всі реалії справжнього життя. Декому щастить вступити до вузів, і тоді п’ять років вони живуть у гуртожитках. Натомість ті, які вступили до ПТУ та технікумів, навчаються, а відповідно живуть у гуртожитках менше. Після закінчення навчання дітей-сиріт направляють на роботу за спеціальністю. Але не завжди вони погоджуються на ту чи іншу роботу через малу зарплату.

– Ще за півроку до закінчення школи-інтернату опікуни дітей-сиріт (у цьому випадку керівники шкіл-інтернатів, – авт.) мають вирішувати, куди піде вчитися їхній випускник, – розповідає директор обласного соціально-психологічного центру Анатолій ХОМІК. – На пільговій основі цих дітей направляють на навчання за держзамовленням у навчальні заклади. Після закінчення навчання пропонують роботу за спеціальністю. Але часто випускники відмовляються від посад через невеликий заробіток. Наприклад, провчившись на ліфтера, хлопець не захотів працювати за спеціальністю за 700 гривень і подався в приватний сектор. На роботі в приватних фірмах зарплату обіцяють більшу, але тут сиріт не може захистити держава чи соціальні служби. Нерідко безпідставно їм урізають зарплати та звільняють із роботи.

Анатолій Хомік каже, що колишні випускники інтернатів – постійні клієнти центру соціально-психологічної допомоги. Їхня кількість у центрі коливається залежно від сезону. Наприклад, на початку року їх проживало в центрі приблизно десятеро, нині – тільки двоє. Улітку мають заселитися ще п’ятеро дівчаток. Ті, кому не вистачає місця в центрі, ідуть жити до притулку громадської організації "Народна допомога".

– У центрі соціально-психологічної допомоги особи із числа дітей-сиріт можуть жити 90 діб, ми їх забезпечуємо всім необхідним та шукаємо роботу, – каже Анатолій Хомік. – Усі послуги безкоштовні. Є випадки, коли, проживши три місяці в нас, вони збирають речі і їдуть у подібні центри в інших містах. Там також живуть визначений час і шукають роботу.
Досить часто, за словами Анатолія Хоміка, на Буковину в пошуку кращого життя приїжджають діти зі східних регіонів. "Вони думають, що тут краще, – каже Анатолій Хомік. – Натомість наші в пошуках кращого їдуть до Львова, Києва чи Одеси. Потім знову повертаються до Чернівців і йдуть у наш центр. Так і мігрують безперестанку країною".

У Чернівцях є п’ять соціальних квартир, де проживають діти-сироти. Визначено також приміщення в районах, які реконструюють під соціальне житло для таких дітей. А ще їм мають виділити земельні ділянки для будівництва.
Марина КОРПАН

Коментар
Олексій КРИКЛИВЕЦЬ,
правозахисник:

Основні права дітей-сиріт і дітей, які позбавлені батьківського піклування, прописані у Законі України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування" (від 13.01. 2005 року, №2342-IV).
Право на захист держави мають діти-сироти та позбавлені батьківського піклування до 18 років і особи із числа дітей-сиріт та тих, які позбавлені батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до завершення навчання.
Діти-сироти та діти, яких позбавили батьківської опіки, мають право на безкоштовне житло (гуртожиток) під час навчання. Після закінчення навчання за ними зберігається право на проживання в тому будинку, звідки їх забрали в інтернат. У разі, якщо ці будинки не придатні для проживання, їм мають виділити нове приміщення для проживання поза чергою (або забезпечити відповідним впорядкованим соціальним житлом позачергово). Відповідальність за збереження житла й повернення його дітям-сиротам і тим, яких позбавили батьківського піклування, на законодавчому рівні несуть місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування”.