25-річна мама дворічної донечки із села Іванівці на Кельменеччині Віка попросила на сторінці Миколи Азарова на Facebook… дрова. Дрова прем’єр-міністр, природно, не надіслав, але дав команду місцевій владі завезти їх. І розчулився не на жарт: "Це абсурд: у ХХІ сторіччі у центрі Європи так вирішувати проблеми. Інтернет дозволив з гірського села достукатися просто до глави уряду, а до місцевої влади люди навіть не стукають… Мені дуже гірко. Я просто шокований".
"Проведу Iнтернет
і попрошу в Азарова памперси"
Кореспонденти "МБ" виїхали до села, де знаходяться "дрова" від Азарова.
Дорогою виявилося, що гірське село Іванівці далеко не гірське: до найближчих гір трасою – майже дві сотні кілометрів.
До місця дислокації історичних дров погодилася провести сільський голова Анастасія Стаднійчук. Дорогою розповіла, як зателефонував їй голова РДА: "Як так, що залишили родину без уваги?" Як перебрала у думках усіх людей села, бо знає кожного… З’ясувалося, що написали незареєстровані у селі молоді люди, які кілька місяців тому в’їхали до будиночка, який планують купити (нині заплатили лише частину вартості). До сільради і не заходили жодного разу, з сусідами не знайомилися.
– Ми одразу пішли до них. Зайшли, чоловік і жінка живі-здорові… Кажуть, що дитинка хвороблива, але ж чому на облік лікарський не стали?..
Привезли дрова з лісництва. Машина дров разом із доставкою коштує приблизно 500 гривень. Але я не чекала, доки дрова з лісництва привезуть: зібрали і принесли. Але дрова як склали біля воріт – так снігом їх і притрусило. Запитала, чому не занесуть. Відповіли, що носитимуть… Я попросила людину, яка попиляла дрова, кажу: "То ви вже поносіть"…
У нас у селі людину не залишать у біді. Усі, хто потребує допомоги, на обліку. Якби це була сім’я з хворими людьми чи інвалідами... Мама отримує допомогу 1073 гривні. Це малі гроші, але на такі гроші живуть. Батькові пропонували роботу в лісництві – і на дрова заробив би, і все ж якась копійка. Відмовився, бо хоче заробляти багато й одразу – хоче викупити хату.
Неподалік будинку, куди привезли "азаровські дрова", відкидає сніг старша жінка.
– Я з новими сусідами не знайома, – каже, спершись на лопату, Євгенія ПОПОВИЧ. – Скільки вже живуть у селі, точно не пригадаю. Коли приїхали, вже картоплю на городах вибрали. Виходить, десь наприкінці вересня чи на початку жовтня….
Наздоганяємо місцеву листоношу. Вона тягне на добротних саморобних санчатах пошту.
– Ось проведу собі Інтернет і теж щось в Азарова попрошу, – сміється вона, запихаючи газети між хвіртки та ворота. – Попрошу, щоб памперси привіз для онучки!
"Мене зробили винною"
Доходимо до невеликої акуратної хатинки наприкінці вулички. Виходить мила молода жінка. Сумно посміхається: учора до неї вже приїжджали телевізійники – до такого не була готова. А про те, що після її звернення місцеву владу звинуватять у тому, що до неї "люди навіть не стукають", навіть подумати не могла.
– Як поїхали телевізійники, весь день пила таблетки, бо голова розколювалася…
Бачила по телевізору, як прем’єр-міністр казав, що надають таку допомогу – дрова.
Комп’ютера у мене немає. Склала лист, а надіслала його сестра. Написала, що нам важко, не маємо, чим палити. Того самого дня приїхали, одразу привезли дрова.
Ми у селі три місяці. Заїхали у будинок, не було чим опалювати. Чоловік вже рубав гілляки, дерева. Не мали, за що купити, і родичі не мали, звідки допомогти, бо сидять без роботи. Не зверталася ні у сільраду, ні до кого, бо я тут не приписана, а приписана у Новоселиці Кельменецького району.
Я у декреті, допомогу на дитину отримую. У чоловіка заробіток – як хтось наймає дрова нарубати чи сніг відкинути. Ми хочемо, щоб він кудись поїхав на заробітки. У нас хата стоїть невиплачена.
Я дуже вдячна за дрова. Низенький уклін. Сестра написала подяку Азарову. Тут дякувала усім і в Кельменцях. Мені зателефонували з Києва. Запитували, чи привозили дрова, чи зверталася до місцевої влади. Пояснила, що не зверталася, бо нікого не знаю. Я не хотіла, щоб постраждали люди. Мені шкода людей. Я того не хотіла…
На подвір’я заходить місцевий підприємець Олексій.
– Сказали б односельцям, що маєте біду: купили хату, а топити нічим... Буває з кожним. Та я сам привіз би причіп дров!
– Мене зробили винною, що я ні до кого не звернулася... Я тут же ніким була, не приписана, – Віка ледь не плаче.
– Треба було пробувати звернутися… А ти для Азарова хто? Теж ніхто… – каже Олексій. – Ще більше… Насамперед до людей треба звертатися! Тут тобі жити.
Виходить з будинку чоловік Віки. Зовсім сумний.
– Ніхто не знав, що так вийде, – каже. – Звернень пишуть багато… Квартири просять, що завгодно. Ми також звернулися. Це вже до того розкрутилося. Краще б не було цього всього.
– Але й дров не було би, – апелюємо.
– Хай буде… Якось зиму перетягував – тягав би й далі...
Юлія Боднарюк,
Михайло Салітра
КОМЕНТАР
Iгор Буркут,
політолог:
В арабському світі був дуже популярним правитель Гарун-аль-Рашид, який любив перевдягатися простою людиною, ходити базарами, слухати, що кажуть, з цього робив висновки. Така система у багатьох державах популістська, примітивна. Використовували її напередодні виборів, коли хотіли підвищити свій авторитет. Можна навести приклад найбільш старої європейської демократії, британської, коли Вінстон Черчілль, будучи міністром внутрішніх справ, з пістолетом у руках брав участь у затриманні злочинця.
Це все показує, що система, створена такими правителями, недостатньо добре функціонує. І коли для того, щоби привезти машину дров сільській жіночці, необхідно задіяти главу уряду найбільшої за територією європейської держави, варто покласти просте запитання: а чи роблять щось ті, хто цим повинен займатися? Слава Богу, що не президент особисто чи сам Азаров запрягав фіру й віз дрова. Це чистої води популізм.
В одній родині переплітається багато соціальних і навіть політичних проблем України. Чоловік, який не може заробити на прожиття тут, мусить їхати за кордон. Дружина у селі не може познайомитися із сусідами. Я цього не уявляю. У якому ми суспільстві живемо? За моєї молодості хто у село приїхав – за дві години знають, підходять, запитують. Як люди замкнулися! Яке відчуження!”
ОФІЦІЙНО
Богдан СенькIв,
начальник Головного управління праці та соціального захисту населення ОДА:
У п’ятницю о 16.00 зателефонували з Кабінету Міністрів до Чернівецької облдержадміністрації. Сказали, що сім’я звернулася до прем’єр-міністра. Протягом двох годин до них виїхала комісія на чолі з головою РДА, сільський голова. Завезли дрова та продукти (борошно, олію, крупи). У понеділок завезли ще дрова, щоб вистачило на всю зиму.
Коли телефонують, хіба
чекати? За дві години відреагували.
Писала не сама жінка, яка далека від того і не має комп’ютера, а її сестра з Кам’янця-Подільського.
Люди молоді, здорові. Чоловікові пропонували роботу, щоб заготував дрова. Відмовився.
Привезли їм одразу лікаря. Дитина здорова, дякувати Богові, бігає.
До місцевої влади не звернулися. Кожен має право: куди хоче, туди і звертається. Хоча хто би не був і що би не було – місцева влада завжди допомагає”.
